Олександр Грін (1880-1932) – ДРУЖБА І КОХАННЯ – БИЛИНИ І БАЛАДИ – Хрестоматія 7 клас
Олександр Грін (справжнє ім’я – Олександр Степанович Гриневський) народився 11 (23) серпня 1880 р. в містечку Слобідському В’ятської губернії в сім’ї засланого поляка, учасника повстання 1863 р. Хлопчик ріс самотнім, замкненим, без материнської любові й батьківської підтримки. Але він був мрійником, цінував прекрасне. Захоплювався різними речами, але нічого не доводив до пуття. Коли б не романи улюблених авторів (Майн Ріда, Жуля Верна, Едгара По, Джонатана Свіфта, Джека Лондона), життя здавалося б юнакові безрадісним. Книжки породжували бажання рухатися назустріч незвіданим землям і дивовижним відкриттям.
По закінченні чотирикласного В’ятського міського училища Грін шість років поневірявся, працюючи вантажником, землекопом, артистом бродячого цирку, залізничником.
У 1902 через злидні Грін вступив на солдатську службу, кілька місяців провів у карцері. Тяжкість солдатського життя змусила Гріна дезертирувати, він зблизився з есерами і зайнявся підпільною роботою в різних містах Росії. У 1903 був арештований, сидів у севастопольській в’язниці, був висланий на десять років у Сибір (потрапив під жовтневу амністію 1905 р.).
До 1910 р. Грін жив під чужим паспортом в Петербурзі, знову був заарештований і висланий до Сибіру, звідки втік і повернувся до Петербурга. Друге (дворічне) заслання провів в Архангельській губернії. Роки життя під чужим ім’ям стали часом розриву з революційним минулим і становленням Гріна як письменника. Після першого опублікованого оповідання “До Італії” (1906) наступні – “Заслуга рядового Пантелеева” (1906) та “Слон і Моська” (1906) – були вилучені з друку цензурою.
Перші збірки оповідань Гріна “Шапка-невидимка” (1908) і “Оповідання” (1910) привернули увагу критики. У 1912-1917 рр. Грін активно працював, опублікувавши більш ніж у 60 виданнях близько 350 оповідань. У них зміцніла манера письменника діставати з трагічної реальності мрію про людське щастя. Вигадані Гріном благородні люди населяли вигадані міста Лісе, Зурбаган, Гель-Г’ю – той “материк”, який згодом назвуть Грінландія.
Грін захоплено зустрів Лютневу революцію 1917 р., наступні події вважав трагедією. Грін бачив і описував “людей, які закрили обличчя руками… вони мчали і падали… вони в крові”. Посеред дикості й хаосу, які обрушила на країну влада більшовиків, Грін писав такі твори, як повість-феєрія “Червоні вітрила” (1923), романи “Блискучий світ” (1924), “Золотий ланцюг” (1925) тощо, у яких створював власний романтичний світ людського щастя.
Феєрія “Червоні вітрила”, один з найсвітліших і життєствердних творів радянської літератури, була написана в Петроградському Будинку мистецтв. У голодному і холодному Петрограді мала відбуватися, згідно з первинним задумом письменника, і дія “Червоних вітрил”. Однак у міру роботи Грін переніс дію в місто Каперну, в назві якого літературознавці згодом знаходили співзвуччя з євангельським Капернаумом. Історія кохання Ассоль та Грея, їхньої мрії, що здійснилася, була заснована на переконанні Гріна: “Я зрозумів одну нехитру істину. Вона в тому, щоб робити чудеса своїми руками…” “Червоні вітрила” стали знаковою книжкою покоління “відлиги” 1960-х і романтиків 1970-х років.
Реальне навколишнє життя відторгало світ Гріна разом з його творцем. Усе частіше з’являлися критичні зауваження про непотрібність письменника, створювався міф про “іноземця в російській літературі”, Гріна все менше друкували. Хворий на туберкульбз, письменник виїхав у 1924 р. до Феодосії, де жив у злиднях. У 1930 р. він перебрався в селище Старий Крим, де й помер 8 липня 1932 р.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)