Окружна дорога – ЮРКО ПОКАЛЬЧУК

Окружна дорога

1

Дорога з дому

Не знаю навіщо люди одружуються, а поза тим ще й заводять дітей, якщо вони одне одному по барабану, а діти їм потрібні щоби на початку в перші кілька днів похвалитись перед друзями і набухуватись за це в дошку щодня впродовж кількох тижнів, а потім діти становлять чимдалі більші клопоти, і вже лиш подеколи про них згадується, а на загал нехай ростуть собі, як хочуть, аби не заважали батькам жити. А як завіються десь, то хай, аби ночувати приходило, а як і не ночує, то як живе і десь з’являється, і то добре, і так минають роки аж доки ти не починаєш усвідомлювати, що ти батькам потрібен постільки поскільки, бо вони хочуть трахкатись, бухати і веселитись, щоб ти якось давав собі раду і не заважав.

Про батька я десь років у п’ять довідався, що він по п’янці украв мотоцикл, бо хотів його надбати нібито для мене – нічого собі піклування про сина, якому п’ять років, років за десять уперед – але мотоцикла він не міг завести, відкотив його лиш на кілька метрів, як його прихопили й дістав він перших своїх три роки таборів.

Було йому тоді двадцять чотири роки, і який дідько його змусив у дев’ятнадцять женитись і стругати дітей, ніхто не знає, мабуть, усе зп”яну, як завжди і з тупого трахкання, а потім вагітна – сюди бігом ходи – і женився.

Та ще добре би отак я один народився і мав би свої проблеми, а, то ж за мною через дванадцять хвилин народилась Антоніна, яку назвали так для хохми, бо мене Антоном, і ми, як близнюки мали однакові імена.

Думаю батьки були тоді, як завжди під газом, і це здалось їм круто і класно, а нам жити було далі з їхніми випендросами, які щойно лиш починалися.

Поки батько сидів у тюрмі все було ніби гаразд. Мама працювала продавцем підручним продавцем у однієї тітки, яка їздила за товаром у Полшьшу і Туреччину, а тоді ще не було в нас завізно, як тепер із всякою іноземщиною, і спараи йшли більш-менш гаразд. ми з Анькою пішли до школи, а жили ми іоді на Відрадному, увесь час, авони з батьком купили квартиру за яктсь торгові махінації. Мене врешті т о ніяк не обходилшо, і все б уло байдуже, бо дитині життя в кайф, як вона одягнена не згірш за інших, має що їсти й пити, і купу приятелів у дворі великого будинку, де ми жили.

Нам уже було з Ганькою по десять років, коли тато вернувся з відсидки, весь крутий і кручений і почав страшно бухати і скандалити з мамою, яка певна річ, мала собі за ці роки якихось трахальщиків.

Ми лягали спати, а компанії у нашій хаті не переводились і далі, коли батька посадили, все гулю, як і раніше, колись при ньому.

І подеколи якісь дядьки лишались у нас ночувати. Ми обоє з дитинства на сексуальні взаємини батьків не звертали уваги, бо не раз вони заводили такий шум із своїм трахканням, та ще й двері до нашої кімнати не зачиняли, забуваючи про все на світі, а кімнати в нас дві й одна прохідна – не розгуляєшся.

Коротше, ми до трахкання ставились, як до “дурного життя дорослих, які лиш думають бухати й трахкатись, і одне й друге викликало в нас доволі довго відразу.

Отож мамині хахалі були для нас тим найбридкішим варіантом маминих забаганок. Вона теж любила бухнути, хоч до певного часу міру знала.

Так отож зовсім внезабарі після того як батько відкинувся на свободу і появився вдома, мама подала на розлучення, знявши при тому побої, бо він довідавшись про її трахання, відлупцював її по перше число.

Коротше кажучи вони розлучились, квартиру нашу по суду продали і гроші поділили між ними порівну.

Батько – корінний киянин – пішов жити до своєї мами, моєї бабусі, на Борщагівку, при самому виході на окружну дорогу, що опоясує Київ.

А мама приїхала до Києва вчитись в якесь ПТУ із села в Полтавській області, і тепер вирішила порвати з Києвом і вертатись в село.

На гроші за продану квартиру мама купила в селі хату з великим городом, і ми з Ганькою на кілька років стали фермерами.

Нам це зразу не дуже сподобалось, але з часом ми з Ганькою звикли до всього, ходили до сільської школи, і працювали з мамою на городі, доглядали корову, свиней, курей і гусей, навчились усього,

І так пройшло два роки, і тут наша мама запила.

Чи то її тоска узяла за Києвом, за розгульним життям з подругами і хахалями, чи забракло їй тупо кажучи фізичного контакту з мужиком, не знаю, та і яка різниця, то вже час минув, але, то ставало дедалі гірше, бо валилося все наше добротне господарство.

Вона все пропивала чимдалі більше, і врешті пропила все на світі, аж нам не було чого їсти

Трахальщики в неї знов не переводились, вона вже нічого й нікого не приховувала.

І ми вже знали, що увечері прийде п’яна з сільського кафе і обов’язково з якимось кобелем, і будуть вони хойдокатись по п”янці, ще з годину або більше, аж доки не позасинають в чому мати народила, і ми тікаючи вранці до школи, відвертали від їхніх п’яних тіл обличчя, аби не бачити, не чути, забути.

Але мама в кожного є тільки одна, я її люблю, яка би вона не була, врешті все потім якось налагодилось. я ж ніколи не запитував у неї, що в неї на душі, чому в неї так життя склалось. Кожен думає про іншого мало, зовсім мало, аж доки йому не заболить самому. Діти не можуть зрозуміти батьків, навіть правильно скритикувати, доки самі рано чи пізно не увійдуть у доросле життя.

Тепер я бачу мамине життя інакше.

А тоді ми з Ганькою жили своїм життям, вчились виживати самі, бо ж треба було щось їсти.

До сільського життя коли звикаєш, то згодом особливої різниці з містом і не помічаєш. Бо ж тут є свої принади, особливо в літній порі ” фрукти, овочі, ягоди, гриби, лис, річка, ставки, та й компанія підлітків, які, як скрізь компанія підлітків м молодших і старших, ще зі школи як скрізь йде цей поділ і молодші намагаються влізти в компанію старших, а старші до молодших ставляться доволі зневажливо, але врешті приймають, бо молодші підростають, різниця стирається…

Герка був на два роки нас старший, високий як на чотирнадцять, і худий, довгошиїй, як гусак. Його мама працювала в сільмазі, і він їздив кудись у Полтаву, і бачив як у поїзді хтось продавав авторучки по гривні, і люди купували, бо в дорозі часом треба, а й так від нічого робити.

Він запропонував мені комерцію – узяти у його мами в сільмазі авторучки і на електричці, що їде до Конотопа продавати.

Ми вибрали найкращі – ті, що по сорок поять копійок, і подалися на торги в електричку.

За кілька годин продали усі, віддали гроші Гериній мамі за ручки і мали навару по десять гривень кожен.

Герка зі мною їздив так десь зо два тижні, а потім поїхав кудись до родичів на місяць і так із ним та справа загула.

Але його мама мені повірила, ще ж я й розповів, що у нас вдома, хоч у селі і так усі про всіх усе знають.

Одне слово, десять копійок із ручки вона мала ще й собі, а решта наше.

Наше, бо я з тої біди зав” зав до цієї роботи свою сестру Ганьку і ми так удвох почали заробляти до двадцяти гривень на день. Часом більше часом менше, але заробляли на їжу, ще й маму годували, бо вона тоді усе пропивала.

Вже нам з Ганькою стукнуло по чотирнадцять років. І ці ручки ми продавали вже понад рік.

Спробували було й маму залучити до праці, але намарно. Дали їй ручки, розповіли, як і що робити й посадили в поїзд.

Не було її вдома три дні, врешті вона допленталась, боса, десь згубила одного черевика, і, зрозуміла річ і без грошей і без ручок.

Добре, що жива.

Більше ми її у дорогу не посилали.

Самі годувались і її годували.

Ми народились двадцять восьмого січня, під знаком Водолія. Тепер всі в гороскопах розуміються й читають залюбки в кожній газеті щось там плетуть про ці знаки. Але в кожному разі – Водолій ніби знак дружби, відкритий, гуманний, добрий і готовий допомогти іншім.

Отакими і ми два дурні із сестрою вродились.

Любили нашу маму, намагались якось її утримати від горілки. Але намарне.

Я час від часу тікав у Київ до батька, який жив із бабулею.

Батько вів також розгульне життя, час від часу десь відпрацьовував – він насправді дуже добрий автомеханік – але постійно втрапляв у різні історії, і друзі в нього теж, зрозуміло які.

Отож на початку він мене приймав дуже добре, але потім я йому набридав, він починав мене виховувати сп’яну, ніс всяку беліберду, яку й слухати було гидко, і я тоді тікав назад на село до мами.

Ганька переважно жила з мамою, тому всі мамині пригоди були більше на її шиї.

Горілку я почав пити років у дванадцять, десь, певне, коло тринадцяти, але ніколи не причащався дуже – приклад обох батьків мене дуже стримував, тим більше.

Напився вперше я на свій день народження у чотирнадцять років, і після того час від часу в компанію на свята чи при нагоді міг випити чарку-другу, але не більше.

Того знаменного літа мені було дуже не по собі.” страждав і не знав, що буде далі, мене страшило доросле життя, від якого не втечеш. Я мріяв про якусь нормальне життя – дружину, дітей, спокійне розмірене життя у спокої і домашній злагоду.

Але як цього досягти, я не бачив. І це мене жахало.

Я ходив до школи попри всі пропуски – або в селі, або в Києві, і так попри все добрався до восьмого класу, хоч навчання моє було дуже умовним, але все ж таки я сам почував, що повинен ходити до школи. І ходив.

Якось Геркині батьки кудись забралися на кілька днів, і в зібралась гулянка з нагоди – в когось здається був день народженнями там усі потроху набухались і хлопці й дівчата. Всі були старші, я лиш самий найменший чотирнадцять із половиною – і розібрались по парах. Почали розходитись, хто куди – ясна річ трахкатись.

Я було зібратись додому, але Герка – вже шістнадцятилітній тоді – сказав – ті лишайся тут з Наталкою, я піду зі Світланкою до неї в хату поряд, там теж нікого немає. Підморгнув мені і зник.

Я трохи перелякався і для хоробрості налив ще по чарці і запропонував Наталці випити.

Вона охоче погодилась, а потім почала тупо тягнути мене на себе, цілуватись, а потім хапати мене за мій чоловічий кінець.

Мені усе життя щастило потрапляти в компанії старших. Мене завжди охоче приймали, навіть тягли до себе в товариство старші хлопці, я легко знаходив спільну мову з провідниками в поїздах, коли продавав ручки, і тепер от Герка завжди тягав мене із собою в товариство трохи старших.

Казали, що я симпатичний, хоч сам собі зовсім не подобався. Я не раз дивився на себе у дзеркало і зітхав. Худий, вилицюватий, невисокий, хіба що волосся непогане, густе і хвилясте, але звичайне русяве, очі світлі, але вузькуваті, губи пухкі, підборіддя гостре. Як на мене, то може бути загалом, а, але нічого особливого.

Ганька виглядала багато краще – у неї вже квітла жіночість, набухли груди, вона мала свою компанія, ми не ходили разом, і я не знаю напевне, коли вона почала трахкатись, але не пізніше за мене, це напевне.

У мене ж досі не було ніяких нічних витрисків насіння, і дрочити я не пробував ніколи, певне весь був зайнятий просто зароблянням грошей і бажанням якось пробитись далі, спершу хоч би на хліб заробити.

Але в кожному випадку от Наталка уподобала мене і потягла цілуватись.

Я досі ніколи й не цілувався і мені аж до нині здається, що поцілунок навіть важливіший за сексуальний контакт.

Бо трахнутись врешті можна з ким хочеш, це справа сексуального задоволення, не більше, а цілувати можна тільки того, хто тобі приємний, кого ти хоч трішки любиш, хто тобі щонайменш подобається.

Наталка мені не дуже подобалась, я б боявся, що з цього вийде і зовсім нічого не хотів, але вона цілувала мене в губи, і вставляла язика мені в рота і я пробував робити те саме їй і вона заходила на місці, затрусилась і схопила мене за кінець, який уже крізь штани почав тверднути, і потім сказала – не бійся, ходімо спробуєш, що воно таке бути з жінкою.

Їй було здаються вже дев”ятнадцять, і старших хлопців у селі було мало – хто втрапив до війська, хто десь на заробітках у місті, дівчата були голодні на чоловіків і кидались на нас молодих пацанів, бо хотіли свого, хотіли трахкатись, і вважали, що час іде і треба брати своє.

Наталка потягла мене на ліжко, я лежав не рухаючись і вона саме розстібнула мені штани і спустила їх, а потім труси нижче колін І мій кінець ще не був готовий ніяк, і вона нахилилась над ним і почала його цілувати, і я потроху оживав, а тоді вона узяла мій кінець повністю в рота, і почала смоктати рухаючись на ньому вгору і вниз і за мить він уже був, як стовбур.

Вона відпустила мене й усміхнулась, потім стягла з мене остаточно штани і труси, скинула свої труси і залізла на мене верхи, схопила мій кінець рукою і вставила собі в піхву і почала на мені стрибати.

Я не сподівався такого задоволення, але попри те мене почало трусити, я розмлівався, і с моєму тілі діялось щось неймовірне.

Пізніше я зрозумів більше про те, що відбулось тоді, але коли я почав кінчати, я відчув, що кінець мій, штивний, як залізний стрижень, замліває, я його перестаю почувати зовсім.

Це сталося в мить коли я відчувши на мить шалене задоволення, замість витриску насіння, відчув у наступну мить, що мій кінець німіє, я його не почуваю, ніби його враз вже нема.

Здається вона таки встигла кінчити на мені до того, але я зіштовхнув її з себе, злетів з ліжка і забився десь на підлогу, просто під стіл, плачучи, що щось зі мною сталося, що в мене тепер ніколи не буде дітей, і що я щось у собі зламав і так далі.

Якось вона мене заспокоїла, розповіла трохи про те й інше в сексі, ми розійшлися дружньо, але певний час інтересу до с сексуальних ігор я не мав ніяких.

Літо було в розпалі, я вже зібрався до Києва, ощаджуючи гроші на дорогу, бо мама знову пішла у всі тяжкі, і знову у нас ночували якісь її хахалі і горілка не переводилась, а в хаті не було чого вже ні їсти ні продавати.

Вона все господарство спустила на свої гульки. Аж одної ночі у нас у хаті появився Денис.

Такого мама ще не приводила. Він був зовсім молодий, років двадцять три-двадцять чотири.

Досить гарний зовні, світлоокий і чорнявий, високий і спортивний, з короткою зачіскою, він нагадував мені якого-небудь актора з американського фільму.

Денис був не з нашого села. Він випадково зійшов тут не на тій станції, як він розповідав, потяг пішов, а він застряг у кафе, не знав, де ночувати, аж тут нагодилась наша мама і завела його до себе.

Наша мама попри все ще виглядала досить непогано, їй було лише тридцять чотири, і Денис пішов ночувати до неї залюбки.

Він прожив у нас кілька днів.

І мені він дуже сподобався.

Виявилось, що він щойно а з ув”язнення, що сам із Росії, аж із Сахаліну, і збирається додому. Посадили його за наркотики, які він возив з Росії в Україну.

Ми з ним розбалакались якось, і далі, можна сказати, подружились.

І раптом він каже мені – малий, що у тебе тут за собаче життя, поїхали зі мною в Сахалін,

У мене там велика хата, одна мама, там все в порядку, потім підеш в мореходлку, будеш на морі плавати, заробляти нормальні бабки! Хіба це у тебе тут життя?!

І мене заколотило від цієї пропозиції, прсто заструсило, як в пропасниці.

Врегті появилась можливість, про яку я так давно мріяв, утекти з дому назавжди, почати нове життя, забути всі ці жахи і кошмари мого дитинства.

Ясна річ, я погодився.

– Слухай – но,-сказав мені тоді Денис,- там у вашої сусідки півгорода маку, я бачив. Треба цей мак прибрати нам, з нього наробимо ширки, продамо і вже можна буде жити, вистачить і на дорогу і на ще щось.

Треба раненько встати, зрізати цей мак і тікати звідси геть!

– Слухай, а навіщо я тобі? – спитав я розгублено.

– Ти класний симпатичний малий і дуже шустрий. І мені подобаєшся. І тому, що ти малий з тобою можна багато справ зробити. Не бійся, зі мною не пропадеш.

Я вже любив його, такого сильного, сміливого і мужнього, впевненого і

Гарного. Та ще ж він запросив мене у своє товариство, до себе додому, в далекий, цікавий незнайомий Сахалін.

Просто диво спало на мене. Я був щасливий і готовий був для нього на все – на будь-які небезпеки, пригоди, мандри. Ми разом багато зможемо – сказав він.

Я вірив.

Ми проспали зранку, бо увечері в нього була п’янка з мамою, мене це дратувало і я забрався з хати кудись на гульки, і прийшов пізно, всі вже спали на моє щастя.

І вранці я прокинувся пізно, вже було коло десятої, мама пішла працювати на збіжжевий склад, де вона тимчасово прилаштувалась, і я розбудив Дениса стривожено, що ми проспали. Це могло означати нам лишатись ще на день, а я вже хотів у мандри..

– Нічого,- сказав Денис. – Обдеремо той мак і вдень! Гайда!

Тут вже я показав йому свої здібності. Майже за спиною тітки Насті я обрізав лежачи на спині увесь мак у неї на городі, перепасовуючи зрізане Денисові, який приліг відправу ж за парканом на нашому городі.

Потім ще з пару годин ми чавили з маку сік, і просякали ним бинти, за якими я бігав до сільської аптеки.

І врешті спакувавши все у його сумку, вибралися з дому, аби встигнути на електричку, заки прийдуть мама і Ганька.

Я знав приклади усіх поїздів і ми за кілька годин уже рухались поїздом на Чернігів.

Я був щасливий.

Життя до мене врешті усміхнулось.

Ми дістались Чернігова під ранок і заночували на вокзалі.

Вранці треба було вирішити, як далі.

У мене не було жодних документів, А Денис не хотів також світитися на кордоні, хоч у нього був російський паспорт.

Отож вирішили переходити українсько-російський кордон нелегально, через ліс поряд із дорогою, по якій йдуть автомашини в Росію.

Денис знав цей шлях, але треба було грошей.

Він запропонував вибрати на вулиці якусь добре одягнену жінку з дамською сумочкою, і щоби я на бігу вирвав у неї сумочку, а він мене прикриє.

З ним я нічого не боявся і якось відчайдушно на все був готовий.

Сумочку вдалося вирвати в одної огрядної страшої жінки доволі легко але грошей там було небагато.

Потім ми намітили ще одну – молоденьку, в окулярах і з відстороненим виразом обличчя.

– Ця теж наша клієнтка! ,-сказав Денис, усміхаючись. – Ти подивись, вона про щось думає і нікого докола не бачить! Вперед!

Так ми вихопили ще одну сумочку і тут нам пощастило – ній було триста доларів і ще тисяча гривень.

Ми знали квартиру на кілька днів, накупили їжі випивки, одежі для мене бухла.

Випили, поїли, а тоді Денис витягнув шприці приготував ширку, вколовся й запропонував мені.

Я вже був п”яний, але боявся.

Він сказав, що сам мене вколе, і так воно почалося.

Я поплив у таке блаженство, про яке ніколи й не мріяв.

Далі все було, як уві сні, де я літав, бачив кольорові миготіння, які творили мені глибоку приємність в усьому тілі. Засинаючи я ледве почував, що зі мною робив Денис.

Це я збагнув тільки вранці, коли прикинувся голий поряд із ним також голим, і коли пішов до туалету, то попри певні не дуже приємні відчуття в задньому проході замість звичного калу видалив із себе якусь бліду драглисту масу, і тут збагнув, що це його сперма, що він мене трахнув уночі, і що буде далі я вже не міг собі уявити.

Я стояв у ванній кілька хвилин і дивився у дзеркало на себе – мене трахнули, як бабуїну, і як я виглядаю?

Ніяк змін я не побачив лиш під очима набрякло трохи, і все.

Я вернувся в кімнату і хотів було одягатися, хоч голова в мене крутилася.

Денис усе ще лежав у ліжку, але вже прокинувся теж.

– Не валяй дурня, йди сюди, я тобі все поясню.

Не було чого вилуплюватися і видрючуватися, я підійшов і ліг біля нього, але не міг дивитися йому в очі.

– Не переймайся, дурню! Я не збираюсь весь час тебе трахкатися люблю жінок більше. Але навчився в зоні трахкатись, коли хочеться також і з мужиками. Нічого страшного. Від цього не завагітнієш і жодних проблнем не буде.

Я не знав, що діяти. Плакати було пізно. Додому вертатись я аж ніяк не хотів.

Я зітхнув.

– Не переймайся! То першого разу всі переймаються, а потім звикають. Та ми з тобою ще дівок перетрахкаємо чимало, все буде гаразд. А це так – для десерту.

Він обійняв мене і подивився мені в очі. Я спершу відводив погляд, а потім врешті зиркнув на нього впритул. Денис засміявся.

– Не дивись на мене, як на ворога народу, я – твій єдиний друг, чучело ти горохове! Вставай, щось, бухнемо трохи, а потім вирішимо, як жити далі.

Я й собі в’яло усміхнувся. Мабуть, доволі криво, як засуджений на смерть, якому поміняли повішення на електричний стілець.

Вибору в мене не було.

Точніше був, але я вибрав із двох зол менше, як я думав. У кожному разі багато цікавіше, Хоч і…

Денис встав, і крутився по кімнаті голий, ніби й не збирався вдягатисьА я ще лежав у ліжку, але соромився дивитись на нього і лиш крадькома ніби несамохіть вивчав його струнке м’язисте тіло з солідними чоловічки належностями, і думав, що це було в мені, що я був із ним близький, як жінка, і далі гадав собі – навіщо я йому? Чи не лиш для цього?

Я згадав сільський чоловічий жарт – Ого, більше мого! Де вже куцому до зайця!

Денис таки був гарний і ці його чоловічі причандали якось навіть пасували йому. Бо на загал, скільки я не бачив голих чоловіків чи хлопців, вони, здійнявши всю одежу, виглядали якимось смішними. І те, що в них висіло між ногами в сукупності з усім ніби псувало їхні обличчя і навіть фігури. Голі чоловіки – то були ніби й ті самі, але враз якісь інші люди, менш цікаві.

От жінки голі завжди виглядали мені гарними. Допоки я не навчився їх розрізняти і розуміти, але то було ще попереду.

Я розмірковував отак от, далі лежачи в ліжку. Вставати не було ні сил, ні настрою. Все, що сталося досі шокувало мене, і поринув у такі от невиразні роздуми.

– Вставай підіймайся злодійський народ -, вже жрачки пора настає! – закричав Денис забігши в кімнату – він щось там мудрував у кухні, вмить стягнув з мене ковдру, якою я з усіх сил намгався прикрити свою голість.

Йому легко вдалося зі мною впоратися, і він просто на руках заніс мене в кухню і посадив за стіл.

Я хотів одягтися.

– Сиди!- скомандував він.- І тихо будь! Роби все, як я кажу, і не поропадем ніде! Я тобі обіцяю! І не хмурся на мене, як миша на крупу! Нема іншої можливості, можемо й самі потрахкатись! А будуть бабки – тьолок буде, хоч сракою їж! От побачиш!

Давай жерти! З Новим роком! Бери свій келих!

Він потягся до мене зі своїм повним келихом.

– Чому з Новим роком? – розгубився я. – Адже щойно кінець серпня.

– Завжди Новий рік може початися будь-коли. Хтось там порахував, що от тоді. А я вважаю, що можна і віднині, коли в нас з тобою тут деякі справи почалися. В тебе тим більше Новий рік бо щось нове пізнав! Так що з Новим роком, з новим щастям! З початком!

Ми добряче випили, поїли і настрій у мене різко покращав. Потім ми з Денисом вирішили піти прогулятися містом, заодне з”ясувати, де тут і що в цьому Чернігові.

Гарне місто, багато церков і соборів. Це єдине, що я пам”ятаюАле нас принади міста не цікавили, у нас була інша мета.

Денис скрізь орієнтувався миттєво. Надвечір він вже продав весь мак, який ми зібрали, окрім, звичайно заначки для себе.

І все було як учора. Бухаловка, ширка, секс.

Я вже жив як у тумані. Мені стало все байдуже.

Бо я бачив, що кочусь кудись з гори. Але куди я докочусь, і що може бути далі, я не мав поняття.

Далі було

Ми пішли в обхід формального українсько-російського кордону з сумками через плече, не надто важкими, але все ж таки цей перехід вузенькою дорогою через ліси і поля у дванадцять кілометрів вимучив мене вкрай.

Я ледве волочив ноги, але мовчав, доки Денис, помітивши мій стан, не змилостивився і не зробив привал.

Я лежав навзнак на траві – ми зайшли неподалік дороги вбік у ліс – і тут спочивали – палив цигарку і думав – сьогодні перше вересня, всі йдуть до школи, збираються в компанії, розповідають про літо – хто, де був і що бачив, озирають одне одного, як хто змінився, як виріс.

Я мав би зараз бути в Києві у батька, бо збирався походити місяць у школу в Києві, а далі буде видно.

Тепер про школу я мав забути, бодай на якийсь час, і..далі я не знав що думати, бо ні про що думати не хотів, не знав і як.

Я допалив цигарку мовчки, і зиркнув на Дениса.

– Ходімо! Вшилось небагато. – сказав він сухо і я зрозумів, що він теж утомився і таки почуває себе доволі напружено.

Одинак усе обійшлося без усяких складностей і незграбних пригод.

Ми врешті вибрались до якогось вже російського села. Зайшли в місцеву “столовую” – Денис узяв нам по чарці горілки і по пиріжку.

А за годину ми вже сиділи в автобусі, що віз нас у російське місто Тула.

Місто як місто. Нічого не можу про нього сказати, тим більше, що ми його й не роздивлялись, у нас були інші завдання.

Однак те, що це місто оружейників я запам’ятав, бо всі про це талдичать у Тулі що тут якісь надзвичайні гвинтівки винайшли чи зробили.

Ну, коротше кажучи, отака от мурня, а гроші у нас закінчувались.

Місто невелике і щось нам підказувало, що тут тіток, що сумочками набитими баксами небагато і вони вулицями, та особливо темними зовсім не вештаються.

– Треба брати квартиру, – сказав Денис. – Нема іншого виходу.

Ми чатували кілька днів. Спершу за тими квартирами, де цілий вечір не було світла і один день і другий. Вибирали суботу й неділю, коли всі їдуть на дачі. Врешті придивились одну на першому поверсі з незагратованими вікнами, бачили, як її власники, гарно вдягнені з двома дітьми у п”ятницю ввечері сідали в новеенгьку “Ауді”.

І поночі пішли на справу.

Сенрце у мене калатало, як скажене, бо я був головний у цій нашій справі, я мав лізти у кватирку.

Денис намазав кватирку по краям якоюсь замазкою обклеїв по краяв приготованими заздалегідь пасмами з газети і легко вирізав скло припасеним склорізом, ще й так, що, трохи підсунувши його, взяв його просто на руки і легенько поставив на землю біля себе.

Підсадив мене і за мить я був вже у квартирі. Відчинив вікно і крізь нього проковзнув у квартиру Денис.

Ми мали ліхтарики, світла не запалювали, У нас також було з собою кілька сумок, в які ми поскладали усе, що мало хоч якусь більшу цінність. Аж до телефонних апаратів включно.

Відеомагнітофон, телевізор, жіночу біжутерію, шуби і джинси.

Але знайшлося і головне – господар був таки лох повний – конверт з доларами – п”ять тисяч!!!

Можна було вже того майна не брати. Але все було спаковано. А гроші Денис знайшов в останню мить.

Я передавав Денисові крізь вікно сумку за сумкою, і він односив їх під крайній будинок, який було видно нам і від якого за десять метрів була освітлена вулиця.

Чотири великі сумки. Я прикрив вікно ззовні і за мить був біля Дениса.

Вже світало.

Денис піщов ловити машину. Приїхав з таксистом, з яким ми поїхали на вокзал. Аби замести слід.

Того таксиста відпустили і за кільска хвилин сіла на інше таксі і вже були у квартирі, яку наймали.

Повалилися спати, як убиті, щойно дісталися хати.

І прокинулися вже по обіді.

Голодні, але задоволені життям.

– Малий! Нам з з тобою щастить, бачиш! А ти питав нащо ти мені, бо я чую, що з тобою мені пощастить, і це правда. А те, що ти мені подобаєшся – теж правда. А те, що ми часом десь таке щось робимо, то вже й ти бачиш, що то теж не так і зле. Зате життя у тебе кольорове й повне пригод. Чи не так?

-Так! Звичайно так!!! Ти класний і фартовий! З тобою мені добре!!!

Я вже сміявся йому у відповідь, відповідав на його солоні жарти, не соромлячись, дивився йому у вічі, не шаріючись

Бо я вже був ніби й не я, а хтось інший.

Ми не лишились в Тулі надовго.

Найближчим потягом ми вирушили до Москви. Я уперше в житті їхав у спальному вагоні, а потім вечеряв у ресторані в поїзді.

Все здавалося казкою, ніби я жив на іншій планеті.

І все ж я час від часу мріяв, аби ці мандри скінчилися і ми дісталися тієї далекої Камчатки, і я вступив до морехідної школи і потім плавав у морі на справжньому кораблі, а потім завів собі родину, дітей, і мав гарну власну квартиру і жив, як всі нор мальні людли.

А це, що зараз із мною, просто сонце просто час, в якому я дурію, знаходжу себе в дивних обіймах і марю про справжність життя, хоч зараз я радію цьому сну.

Але я ще дуже юний, я маю час прокинутися після юнацьких пригод і втекти від них і стати справжнім собою.

В Москві ми швидко найняли квартиру і почали розгули.

Найперше збули все украдене в Тулі, часами задешево, але швидко.

Денис мав шалений нюх на штрихів, які займалась темними справами, так що десь за півдня ми спекались усього, що вкрали у тульській квартирі, і тут Денис згадав свою обіцянку про тьолок.

Він з’ясував, що я практично нічого ще спробував усерйоз із жінками і зажадав негайно виправити цю справу.

Отже на вечір він привів двох тьолок.

Ми випили добряче, а тоді він потяг одну в іншу кімнату, а тій, що лишилась наказав зайнятись мною.

Вона зітхнула й почала роздягатись. Я також.

Але коли я опинився перед нею голий, вона аж завила.

-Що я маю з тобою робити. Ти ж зовсім ще курча!!!

І вона погнала до іншої кімнати, бо ж господарем ситуації був Денис. Господар – пан! Бо ж гроші платить він.

– Гей, ти, що здурів, хочеш, щоби я з ним трахкалась. Ти подивись на його господарство!

Денис вийшов з кімнати до моєї голий і напівзаведений сексуально.

Я зиркнув на нього – ну, певна річ,!

А потім на себе і зачервонівся.

– А що ви хочете на мій вік це не так уже й погано,- сказав я в самозахист, ненавидячи ситуацію, і себе і це все разом.

– Значить так,- сказав Денис. – Ти відстрочи йому спочатку.,хай дістане кайф, а далі я займусь і тобою. Усе буде добре.

Денис купив на вокзалі дві порновідеокасети.

Я підійшов до відеомагнітофона і вставив касету.

Почалась порнуха.

Я ліг на ліжко і дивився на екран, а тьолка взялась за мій стрижень.

Досить швидко я кінчив. З великою приємністю й полегшенням.

І заплющив очі.

За кілька хвилин зайшов до кімнати Денис а за ним його тьолка.

– Ну, що, любі хлопчики й дівчатка? Чи не слід нас чогось трішки бухнути для підтримання тонусу і конусу!

Ми випили добряче на кухні, і потім пішли усі до тієї кімнати, де спершу був я з тою сосулькою. Та кімната була більша і там був відак.

І Денис сказав мені – сідай збоку і вивчай техніку сексу. В мене є настрій сьогодні після довгої дурної перерви. Я тобі покажу, і їм заодне, що таке трахкатись жорстоко, і як це слід робити!!!

Такого я ніколи не бачив, зрозуміла річ, наживо, але й порнух я багато досі не бачив.

Денис трахав їх по черзі, і ззаду І вставляв одну на одну і ствавляв їх с спереду, і засовував свого стрижня в їхні дупи, а вже при кінці вони обидві напереміну смоктали його стрижень, аж він кінчав просто в їхгні писки і кожна по черзі намагалась висмоктати краплини його сперми.

На екрані відака в цей час два чувака трахкали одну бабу, яка відсосувала одному, в той час, як інший трахав її ззаду, потім вони мінялися, а потім трахали її одночасово в зад і в поцьку.

Я дивився на животворення Денисове і на екран, і здрочив двічі підряд з кайфом здавалось не меншим ніж вони трахкались.

І врешті Денис сказав тьолкам.

– Ану йдіть, дайте йому, бачите пацан страждає! Нехай нормально потрахається!

І та, що сумнівалась, прийшла до мене розгарячена, і я почав трахкати її, як Денис, як те, що я бачив у відаку, я трахкав її якось кайфово люто і шалено, і оскільки вже кінчив тричі, то не надто швидко закінчив з нею. Мій кінечний кайф був цього разу, як вибух вулкану, як грім, як блискавка, як неймовірне щастя!

– Ого,- сказала тьолка,- зовстм незле. А чого ж ти так соромився напочатку? Я й не думала!

– Ти сама не хотіла -, сказав я.-Почала тут верзти казна що!

– Та ти коли завівся, то виявилось, що твій стрючок – дуже прикольний пацан! І все в тебе класно виходить.

Я переповнився гордістю за себе. І знову полюбив Дениса. Бо ж він зробив мене чоловіком. Хоч спочатку… ніби й жінкою.

Я надбав собі гарний модний прикид. Джинси, черевики, кросовки, куртки і сорочки. Все старе Денис наказав просто викинути.

Ми ходили в ресторани, бухали, курили драп, кололись і життя здавалося дурманним раєм.

Час від часу замовляли тьолок, і трахкались до упаду.

Але кілька разів, особливо після ширки Денис брався до мене. І я, вже свідомий, не опирався і навіть діставав якийсь свій кайф, хоч тут більше йшлося про кайф Дениса, для нього.

У Дениса був закон – за квартири ми розраховувались завжди точно й чемно. Бо це були би найкращі наводки для ментів, якби хтось на щось пожалівся.

– Стара приказка – не трахкайся, де живеш, не живи там, де трахкаєшся. Мухи окремо, м’ясо окремо. Квартири здаємо в порядку, чисті і господарі не мають жодних претензій. Бо ж питають паспорт, а тоді будь-що і все розкрутиться з дурниці.

Пройшов певне місяць.

Наш фестиваль прийшов до кінця.

Гроші скінчилися, чи майже скінчилися, ми розрахувались за квартиру і сумно поїхали на вокзал.

– Треба, старий, ще бабок добути і досить, будемо з Москви звалювати до мене на Сахалін.

Я жив зараз у такому рокенролі, що давно вже втратив орієнтацію, що і, де й коли відбувається.

– Їдемо на вокзал, Все життя у світі починається з базару і вокзалу, із дороги. Там щось знайдемо.

І ми поїхали на Казанський вокзал, т почали там озиратися – що хто куди і, де!

Стан у нас обидвох був, сказати б, далеко не найкращий.

Я намагався гальмувати себе, особливо з наркотиками і горілкою. Якось у мене потреби такої не виникало. хоч Я вже з Денисом спробував усього.

Спочатку страшно було колотися.

А потім звик. Через кайф. Коли дістав кайф перший раз – Денис мене вколов -, й дивитися не міг на шприц.

А коли дістав справжній приход, згодом захотів ще. В мене вже був кльовий стан.

Я собі весь час казав, що це тимчасово, що мине час, ми з Денисом дістанемось Сахаліну, я почну працювати, заробляти гроші, і все це одійде. Колись заведу собі нормальну родину, буду мати дітей, жити нормальним життям.

Я насправді завжди мріяв колись жити нормальним життям, але ніби набло доля штовхала мене в Якісь непролазні хащі, в Яких застрягали всі мої” найкращі наміри.

Ми повештались по вокзалу і пішли до зупинки таксі.

Я не розумів, нащо ми туди пішли, бо ж в нас грошей було дуже мало, а йти не мали куди, це напевне.

Але в Дениса буда якась особлива чуйука на ситуації, на людей, на обставини.

Я подивлявся його здібностям на рівному місті знаходити гроші, людей, які можуть допомогти, та й вихід із будь-якої ніби безвихідної на перший погляд ситуації.

Ось і зараз він звернувся до когось, хто стояв у черзі – чи бува не знає, де краще зняти квартиру, щоби недорого й недалеко.

Щось він там варнякав у черзі, я стояв мовчки і мені якось було усе байдуже. Я давно вже не був той Я колишній. А цей новий Я ще не тямив Як із собою справлятись, тому бездіяльно мовчав, майже не чуючи, що там белькоче Денис, навішуючи лапшу лохам на вуха.

Раптом Денис підвів до мене доволі молодого чорнявого чоловіка, якому представив мене, як свого брата.

Чоловіка звали Едик. Ми поїхали до нього жити.

Я в таких квартирах ніколи досі не був.

Телевізори в усіх трьох кімнатах, відео і музичні центри, дивани, килими, люстри, посуд дорогий. Усе вище даху! Усратися, а не жити!

Едик був сином якихось дуже заможних пуриців, працював, як він хвалився, суперкрутим фотографом у великому кольоровому журналі. Але попри те був просто педераст.

І взяв нас на квартиру, бо хотів із нами трахкатись.

Очевидно вони так і домовились з Денисом. Я про це довідався, коли спершу Едик загнав нас обох у ванни – їх, до речі, було дві в цій квартирі, дав кожному з нас по махровому халату, після ванни..Я такого ніколи не знав досі, тільки в кіно бачив.

Потім він накрив шикарний стіл із випивкою. Горілка, коньяк і віскі різні там м’яса й ковбаси.

Ми поїли й бухнули трохи.

Тоді Едик, він теж був у халаті, як і ми, включив по видику порнуху. Там два мужика драли бабу і один одного. Всі разом.

Я нажерся, випив трохи вина і захотів спати.

Аж Едик почав до мене приставати – чи у мене вже стоїть від порнухи, а коли домацався, що стоїть, поліз цілуватись.

Мене усе це так збридило, що Я вирвався, вилетів з-за столу і подався в іншу кімнату. За кілька хвилин прийшов до мене Денис.

– Нема чого вийобуватись, малий. Якщо ми з ним не будемо трахкатись, він нас зараз вижене. І куди ми підемо?

– Я не можу з ним! Не можу! Я нічого не хочу!!!!Лишіть мене в спокої!

У мене починалась майже істерика.

– Не буде він тебе трахати. Він хоче, щоб його… А ти лежи собі, заплющ очі, хай у тебе відсосує! А Я вже його сам відгепаю!

Так і було.

І не раз!

Ми прожили в Едика два тижні.

Врешті Денис домовився з ним, що ми візьмемо двох тьолок і потрахаємось, бо нам уже забагато самого Едика.

Усе це був був просто цирк.

Я вже трохи осмілів у сексі і заліз на свою бабу без великих проблем уставив в неї свого прутня, як належить і врешті почав діставати свій нормальний чоловічий кайф.

Як і казав Денис – дурне діло нехитре, ще кілька разів і навчишся як належить. Це – як плавати – раз поплив – будеш плавати! Так і пішло в мене.

Едик лежав на ліжку поруч і дивився на нас, бо поруч зі мною свою тьолку трахкав Денис.

Я застогнав, збираючись кінчати, і тут Едик вириває мене з баби і запихає мого, готового кінчати, стрючка собі в рот.

За мить я вже кінчав, а тоді він ураз витяг мене з рота і я кінчав йому просто на обличчя, на якому було шалене задоволення, якийсь дивний, навіть страшний кайф.

А мені хотілося блювати і плакати.

Того вечора я наполіг в розмови з Денисом, щоби ми звідси здували, бо я з Едиком більше не можу.

– Та й я теж! – признався Денис.- задрав уде своїми фокусами. А поза тим ми вже певно йому у теж набридли. Гомики довго з одним не тримаються, це рідко. Вони переважно хочуть нового й нового. Я цю породу знаю.

В сусідній з Едиком квартирі зараз нікого не було. Сусіди поїхали кудись у відпустку, ключі були в Едика.

Ми їх знайшли і пограбували ту квартиру дотла. Винесли все, що могли.

Там було коло трьох з половиною штук баксів, золото, портативний телевізор, музичний центр, два плеєра, годинники, мобілки і всяка всячина.

Едик пішов на роботу, а ми у ту квартиру, підчистили усе і на вокзал.

Перед тим Денис уколовся, але я відмовився.

Він вже кілька днів із голки не злазив, а я стримував себе другий день, боячись, що розкисну десь у дорозі, як будемо їхати.

Ми поділили речі і гроші на дві частини в наші сумки. Причому в мене було грошей значно більше, бо Денис сказав, що я не викликаю підозри, оскільки ще юний і зелений. На вигляд, ядодав він, сміючись.

На вокзалі ми десь стали і я захотів пісяти.

Я лишив Дениса із сумками і подався в туалет в інший бік вокзалу.

Коли я повернувся Дениса не було там, де я його залишив..Не було також і його сумки.

Але моя сумка лишилась самотньо біля сходів.

Я подивився вгору над сходами і обімлів. Тут був відділок міліції.

Знайшли, де стати! А Денис ще був на ширці!!!

Я чекав його майже добу.

Але так і не дочекався.

Не було, що робити іншого, як вертатись в Україну у Київ.

Я багато думав про Дениса в ті дні. Я розумів, що він злочинець, що розбестив мене сексуально, і посадив на наркотики і навчив красти, чого я ніколи не робив раніше.

Але Я однаково дуже хотів його побачити. Я справді, дуже чекав його. Дуже.

Я вже потім думав – чому?

Бо насправді це була єдина людина, якій я у своєму короткому досі житті виявився потрібний. Отакий маленький, худорлявий підліток цьому красивому дорослому вдатному молодикові, кому море по коліно.

Можна сказати, що він був моїм героєм?

Певно ні, але все ж таки мабуть, він трішки любив мене, а цього мені ціле життя бракувало.

І бракує й досі!!!

2

Дорога в нікуди

Я більш-менш пам’ятав Як ми добирались в Росію з України. гроші в мене були і чималенькі. Отож Я взяв квиток на поїзд з Москви до Тули. А звідти вже автобусом дістався прикордонного села на межі з Україною. документів у мене ніяких не було, тому навіть думати про легальний переїзд в Україну не доводилось. Я посидів у тому селі в кафе, випив пива і подався пішки далеко за село. Напрямок на Україну я визначив і пішов через поля туди, де мала бути Україна.

Був кінець холодного, зимового листопада. З дому я подався в половині серпня. А зараз було вже не просто холодно. Наступила рання зима, випав густий лапатий сніг. І коли я вийшов за село, то просто жахнувся. Переді мною простиралось величезне біле поле, суцільна біла рівнина, жодного натяку на якусь стежку чи дорогу, по якій ми пробирались сюди з Денисом. Але що було робити?

І я пішов просто через поле навмання, знаючи лиш, що треба туди, ось у тому напрямку.

На плечі у мене була важка сумка з награбованими речами, і десь за годину Я збагнув, що не донесу, бо спинятися почав кожних десять хвилин.

Врешті я зупинився, витяг відеомагнітофон і жбурнув його зі злістю просто у сніг.

Сумка стала легшою, але не набагато, і сил у мене не бул вже ніяких.

Ноги в мене були мокрі по самі коліна, Я вже не звертав на це уваги, бо ради цьому не було.

Ще за півгодини викинув у сніг музичний центр.

Ще за півгодини маленький телевізор.

Одне слово, я дістався українського прикордонного села з майже порожньою сумкою. лишився тільки плевр, Який нічого не важив, і якісь там лахи з одежі.

Автобус на Чернігів йшов звідси майже відразу, і Я мокрий, змучений до краю вліз у нього, домовившись з водієм за майже подвійну суму, бо в мене були лиш російські гроші і долари, і щойно автобус рушив з місця, Я заснув і прокинувся вже в Чернігові.

За півгодини Я був на вокзалі і внезабарі також автобусом постував до Києва.

“дістався Я Києва під вечір. Ще не стемніло і Я лиш тепер зрозумів, що не знаю, куди в Києві податись. все давнео переплуталось і хто дле жив тепер Я не знав.

Отже на всяк випадок, порозкинувши мізками, Я вирішив податись до того будинку, де ми раніше жили в Києві з мамою.. там у не” було чимало приятельок, отже Я мав можливість розпитати щось про не” і про своїх рідних.

Вже смеркалось, коли я дістався на метро Нивок, а тоді зайшов у двір, де ми колись жили.

Здалеку, щойно Я зайшов у двір, мені привиділось, що Я бачу у дворі свою маму.

Коли Я підійшов ближче, виЯвилось, що це таки вона.

Коли вона побачила мене зблизька, то зімліла і ми потім з сусідами приводили її до тями.

Мене не було вдома трьох із половиною місяці, і від мене не було ні слуху ні духу. вона вже думала, що я десь загинув, чи щось зі мною лихе сталось.

Певний час все було гаразд, Я накупив додому продуктів, казав, що заробив у Росії гроші. І всі були щасливі.

На деякий час.

Говорити про щастя мені моєму житті мабуть насправді не доіводиться, бо я ловив кайф, я жив досить багато часу в своє задоволення. Але задоволення це ьбуло таким, як у алкоголоіка безперервна п”Янка, за якою будь-що буде, Ален йому не те, що байдуже, а він не хоче про це думати. Бо інакше треба зав”язувати, починати іншек життя, а для цього ні сил, ні бажання особливого нема.

Сказати по правді я фактично став наркоманом. За короткий час мены знову захотылося кайфу. Щоправда в мене органызм виявися багато мыцныший ныж у моъх приятелыв, якы часом ы дня не могли прожитии без ширки, а я витримував по три-чотири дны вже свыдомо, а тоды знову брався за своэ.

Незважаючи на все я час від часу ходив до школи, і навіть якось тягнувся так, що восьмий клас закінчував навіть поеколи з не найгіршими оцінками.

Але школа була більше про людське око, я ходив у школу трохи в Києві, трохи в селі у мами. Але в зимові місяці все ж осів у Києві, де жив з бабусею, а потім і з батьком, який прийшов з ув”язнення, бухав і гуляв, але, здається в тюрму більше не хотів.

Мені сповнилось шістнадцять узимку, а гроші в мене вже кінчилися до цього і треба було якосмь крутитись, щось мутити, аби заробляти.

У нас вдома був пес, німецький вівчар рудо чорний на кличку Марс і я з ним дуже любив ходити гулЯти під вечір на околиці Борщагівки, там, де закінчується Київ і починається знаменита окружна дорога, на якій вже з десяток літ гуляють проститутки в пошуках автомобільних клієнтів.

Ми з моїм приятелем Сергієм, сусідом, з яким ми нібито ходили до школи з дитинства, а тепер ширялися і курили драп.,вийшли якраз після Нового рокук на прогулянку з псами, у нього був ірландський сеттер Джим і ми стояли на дорозі і курили, аж тут зупинилася машина біля двох тьолток і чуваки почали їх майже насильно затягати в машину. Діввки кричали – допоможіть і ми з Серьогою підбігли до них із собаками.

Я закричав – що ви від них хочете, це моя сестра! А ну лишіть їх в спокої.

Серьожа теж верещав, що міг. Пси гавкали, ми ледве тримали їх на повводках. Ті козли розмаьюкались, кинули дівко і поїхали собі.

А дівки до нас – пацани Юви такі кльові, ви нормальні, спасибі і так далі!

Познайомились ми з ними, вони купили нам джину з ионіком і чипсів, а потім порадившись запросили нас до себе додому на чай!

Хочу чаю, аж кінчаю! – веселився Серьога.

Чай ясна річ закінчився траханням.

Яробив вигляд, що це в мене впершее. І Маринка просто сфіла на мене розстібнувши спершу мені штани і вилизавшим мого стрижня так, що я ледве не кінчив їй в рота.

Мені так ще не доводилось трахатись, щоби дівка бфіла на мені і сама ст рибала. Це було кльово!

Серього вже десь на ліжку трахав тру другу Наташку, і ми прожили у них отак два дняі. Приходили їхні полджружки, потім ще якихось два чувака, нас познайомили, і все було тихо-мироно. Ми, як два юних герої, захинсники дівко, моглдит собі потрахатись, скільки хочемо.

А дівкам чомусь цен подобплосьБо нам обом щей не було по шістнадцять і ми Були їм приємні для всього, Але не грубили, не били їх і не зчиняли рейваху.

Потім вони нам натякнули, що нам пора звалювати і ми півшли додому, Але тепер ми признайомились з тутешніми проститутками і час від чаксу моглди на халяву потрахатись, коли вони хотіли, а клієнтів не було.

Все було добре, Але т реба ьуло бки десь братии і що мутити було невідомо, а булла зима.

І Марина меняі якось сказала, що є одна справа і я можу заробити пристойні бабки і майже за ніщо, Але нікому не можна говорити, бо тут можна всім влетіти і так далі.

Вона перед тим обдивилась мене голого, і сказала, що я хоч худий, але доволі сексуальний і в мене вийде.

Тільки не кажи своєму другові Серьожі, бо він товстуватий і вайлуватий, а тут треба фігуру передовсім.

Коротше виявилось, що в неї є знайомий фотограф, який знімає порнуху і гонить її кудись за кордон і йому треба молодого пацана, чим молодшого, тим краще..

Він буде знімати тебе самого голого, а потім ми з тобою будемо трахкатись і він нас зніме.

Я знизав плечима – якась херня це все.

А сто баксів за сеанс, не хочеш?

Я захотів, що тут казати.

Прийшов я до неї, коли домовились, трохи якось мені було не по собі.

Але пахло тим, що за вечір можна заробити двісті баксів. А це не жарти.

Михайлович виявився товстуватим і лисуватим, ще не дуже старим штрихом, в окулярах і джинсовому костюмі, який йому личив, як корові сідло. Але він виразно хотів виглядати більш спортивно молодіжно, а тому виглядав трохи кумедно.

Спершу все було дуже херово. Я себе почував по-дурному і дуже напружено, Марина теж якось спочатку ніяковіла. Але спершу ми бухнули, потім я пішов в туалет, уколовся, і мені все стало по барабану.

Я роздягся догола і позував перед ним, як він хотів, а він клацав апаратом. Я захотів було спати. Мені й так було добре, але тут прийшла Марина і почала мені сосати член і він знову почав нас знімати, потім ми почали трахкатись в різних позах перед його аппаратом. Треба сказати, що це було мало приємно, бо треба було пози, а не самого трахкання, врешті я не витримав і почав кінчати, а треба було кінчати на неї, просто їй на обличчя. Це нагадало мені того мудака Едика з Москви, і мені стало неприємно. Але я був на ширці, тому мене водило і загалом все було пофік!

Потім Михайлович взявся знімати нас на відео. Я мусив дрочити сам аж до кінця і він знімав усе геть від того, як я роздягався аж до останніх краплин сперми, які я витирав у себе з живота.

Я зустрічався з Михайловичем доволі часто – десь раз на тиждень чи раз на два тижні тепер вже у нього вдома,,аж якось він запропонував ще за п”ятдесят баксів відсосати в мене самому.

Я, певна річ, погодився, що за проблеми після всього, що вже було, та й що він сам бачив, коли знімав. Мені було все по барабану.

Жилося в цей час мені зовсім незле, бабки були постійно.

Я вже дзвонив сам до Михайловича – як там справи. І він якось мене запросив знову до себе і запропонував із ним потрахкатись за сто баксів.

Веселого в цій історії мало, але гроші не пахнуть. Туди-сюди, кінчив, дістав певний кайф, помився і в кишені сто баксів за десять-двадцять хвилина потім можеш трахкатися з толками, скільки хочеш, і головне в тебе є бабки.

І так все тягнулося якийсь час дуже кльово, аж одного разу мене знайшла Марина і сказала, що Михайловича заарештували, Що справи в нього погані, нас теж можуть розшукувати, тому краще, щоб я йому більше не телефонував, і в його районі не появлявся.

Це якось було ніби й полегшенням бо ця дурнувата історія із сексом у Михайловича ставала вже тягомотною, але ж різко гальманулися мої бабки і тут я зрозумів, що треба ще щось мутити, бо буде скоро голяк повний.

В цей час у Марини виявився день народження і вона запросила мене із Серьогою і ми прийшли і там було п’ять тьолок і ми удвох. Одна була валютна проститутка Жанна, працювала в готелі “Либідь” ,чорнява з чудовою фігурою, просто атас баба. Загалом всі були нічого, нам було доволі весело, жартували, курили драп, випили швиденько все вино, вони тільки вина було набрали.

Серьожа вже поліз із Наташкою в іншу кімнату трахкатись, дівчата до мене загравали, давай, що в тебе за настрій, а якось нічого не хотів. Сидів собі спокійно і все.

Тут Жанна каже – треба ще бухла купити, ми з Антоном сходимо в магазин. Ми пішли в магазин, купили ще поять пляшок Шампанського і якоїсь ще жратви і цукерок. Вертаємось, зайшли в ліфт, а година вже була дванадцята ночі. Нікого ніде, в під”їзді тихо. І раптом Жанна затискає ліфт на стоп і хап мене за кінець, ми почали цілуватись і тут мене теж заклинило я її за поцьку, за цицьки, і ще за мить ми почали у ліфті трахкатись. Це було непросто, але кльово, бо вона обома ногами уперлась в стінки ліфта, а спиною об зачинені двері. Я всадив їй стрижня знизу і це не трахкання було, а просто фейерверек. Я її тримав обома руками за сідниці і заганяв їй стрижня з якимось шаленством так, що аж ліфт тріщав. Довго це не тривало, і ми захекані врешті кінчили обоє, і розчепились. Відсапались, вона поправила зачіску й одежу і ми пішли до товариства.

Потім ми вже трахкались на ліжку і з нею, і з Мариною, і ще з якоюсь. Одне слово була велика жара, аж тут наступив ранок і всі поснули, хто де може і з ким і як.

Однак після того ми доволі довго не зустрічались з цими дівчатами, а Жанну я взагалі більше й не бачив. Час від часу лише Марина мене виручала у важкі хвилини сексуального настрою. Або ж Наташка.

Сестра моя теж жила своїм життям, оскільки ми були двійнятами, то були дуже схожі, з нею в мене були чудові стосунки, і ми часто гуляли удвох і от якось, здається це був лютий місяць до нас підвалює на вулиці якийсь кент, так років тридцяти з лишком. І мене просить на пару слів.

Я насторожився – що треба.

-Слухай пацан, – каже, – тут я одного шниря запримітив, п”яний в зюзьку, а гаманець від бабок аж тріскає.

Ти можеш свою дівчину на нього завести Щоби вона його от туди в парк відвела, а там ми його прижучимо.

Бабки поділимо по-чесному.

Ганька мала своїх хахалів і теж в житті не нудьгувала сам, погодилась відразу. Підійшла до того мужика, туди-сюди і вже веде його в парк. Далі ми підвалили з тим штрихом. Я того дядька ззаду ногою в спину – відома гра – а цей штрих, поки дядько підіймався, облапошив його і ми дали дьору.

Бабки він нам видав нормальні, і отак ми з ним заприязнились і почали разом працювати в такий от спосіб.

Його звали Руслан, він був якийсь не київський, але тут давно отиравася і промишляв чомусь саме у нашому районі.

У мене знову появились гроші. Руслан був жорсткий, точний у справах, ніколи не обманював, дуже добре витбирав клієнтів, а далі все йшло, як по – писаному.

Наступила весна.

Руслав якось зустрів мене у нашому дворі, а мене саме тут знайомі пацани пригостили горілкою, та ще й добрче.

Але Руслан мене під руку – ходімо, там дві тьолки-проститутки з роботи йдуть – видно грошей натрахали – треба їх розполовинити.

Я впираюсь, а він – ні, ходімо! І все тут.

Коротше, зачепили ми цих двох баришень, і в під’їзд їх – давайте гроші. А вони – немає грошей!

Тут Руслан одній вцідив по морді, а потім другій. Одна розплакалась, а друга схопила якийсь дезодорант і приснула йому в обличчя.

Я думаю він був на якихось наркотиках – на колесах, якщо не на ширці, бо дуже був дивний.

Ах так, сучки, зараз ми вам покажемо.!

Руслан був просто шалений від злості. Обличчя почервоніло, витяг ножа і приставив одній до горла, а потім іншій.

Вони обидві затремтіли і здулися.

Руслан погнав їх обох за гаражі і звелів роздягатися догола. А мені – давай трахкати їх!

Булла вже о сінь, кінець жовтня, доволі холодно. Дівчата плакали, я вмовляв Руслана, щоби їх відпустити, Але той невгавав. Блондинка мовчки зняла з себе одежу і стала раком перед Русланом. І він заходився розстібатися і тільки збирався їй засадити. як їїподруга товстувата, фарбована рудий колір, вже гола, кинулась навтьоки.

Руслан кричить – лови її стерву! Я за нею, поковзнувся і впав просто в осінню грязюку, підхопився. І хоч і був п”яний, таки наздогнав її, привів за гаражі. Руслан по ходу зацідив їй по пиці, вона в плач, а він – ставай, сучка, раком, а ти малий, давай, трахай її жорстоко як тільки можеш.

Я зараз згадую це як останній кошмарний сон, і не знаю, чому я слухався Руслана, чому все так відбувалося, ніби мене вело кудись чимдалі глибше в якесь пекло.

Я хотів трахкатись, як вмирати, Але він настоював і я поставив раком оту руду іі вдув їй. Яке там жорстоко! П’яний, ледве-ледве якось кінчив, Руслан теж, ми їх відпустили, до речі грошей в них таки не було, і я пішов додому спати, насправді самому від себе і від всього що сталося мені було дуже і дуже бридко.

А через день на базарі я йду в пошуках якихось пригод, аж тут здоровенний мужик, молодий, Але десь під два метри зростом і руки, як кували хапає мене за комір і руку заламує.!

– Цей питає? – Я озираюсь, а там одна з тих, що ми їх позавчора трахкали, якраз ота, моя руда.

Отак я потрапив у міліцію Потім в КПЗ, потім в СІЗО і через три місяці опинився в колонії для неповнолітніх правопорушників.

Тоді я зрозумів, що коли кажуть – потрапиш за грати – це не просто слова. Я в буквальному сенсі сидів за гратами не раз, і думав про вільне життя з сумом і щемом. Але ще нічого не розумів.

А з вікна “воронка” або ж при допитах, коли траплялась нагода, дивився через вікно на малесенькі уламки гломального людського життя, які лиш встигало вловити моє зеківське око, і поймала мене світова печаль і туга за волею, і шкода мені було себе і свого життя.

Я хотів на волю і тільки. Але ще нічого не розумів.

Я отримав три з половиною роки за сукупністю різних статей кримінального кодексу, промучився в СІЗО пару місяців, поки відвик від ширки і драпу. А потім опинився в колонії для малоліток.

Але думати почав доволі пізно, десь через рік чи більше.

Насправді тільки тоді, коли я не витримав і одному штриху з нашого відділення дав по морді за крисячництво в зоні і мене посадили в яму, як у нас пацани називають карцер.

Я сидів сам цілий тиждень. До мене приходили мій вихователь і заступник начальника колонії по виховній роботі і розмовляли зі мною кілька разів.

Я не міг з ним розмовляти, намгався але не міг.

Бо щось в мені переверталось всередині, я не спав ночами і думав – що ж мені робити далі – як я жив оцих три з половиною роки, яким я став, і як буду жити далі.

Ось закінчив у зоні дев”ятий клас, недавно виповнилось вісімнадцять років. Я дорослішаю. Що потім?

Тільки тюрма?

А куди ще?

Напередодні того, як мене випустили з ями, мені приснився дивний сон, якого я не забуду, думаю, ціле своє життя.

Серед зими я йду по нашій кільцевій дорозі, або як ми кажемо за звичкою, окружній. Усе довкола засипане снігом, щось схоже на ту білу рівнину, якою переді мною колись постали поля, якими я добирався з Росії в Україну.

Я ледве бачу дорогу і йду нею, сам один, нікого взагалі не видно, Я йду довго, дуже довго, але знаю, що мушу йти і обійти її всю. Чому – невідомо, але я йду і йду. І раптом в далині з”являється людська постать, яка йде мені назустріч. Щось знайоме в її ході, але поки вона далеко, я її не вирізняю. Коли постать наближається, я із здивуванням бачу, що це юнак, і він іде зовсім голий і босий по цьому снігу і просто на мене. Він наближається ближче і мені стає моторошно, бо я бачу, що він весь у ранах і синяках, геть усе тіло й обличчя також.

Мені стає просто страшно, коли він підходить до мене близько. І в якусь наступну мить я з жахом розумію, що це я сам, і я дивлюсь на себе.

Той інший Я дивиться на мене очі в очі, і з його очей струмить величезний біль і щем, такий, що я починаю щось йому кричати. Але він ніби не чує і з його очей раптом течуть сльози, він не криється, сльози течуть, але він мовчить.”

– Скажи щось! – кричу я -,Не мовчи! Скажи щось! Чому ти тут? Хто ти? Хто я? Чому?

Але він мовчить і мене пробиває струмом болю і сорому, страшного розпачу, безнадійного відчаю. Я плачу разом з ним і прокидаюсь від власного крику, весь залитий слізьми.

Я вийшов із ями, прийшов у своє відділення в зоні, і не знайшов там себе колишнього.

Щось зі мною сталося. Я був інший.

Я узявся за Біблію, якої раніше ніколи не врешті написав ось таке.

Я написав це сам, ніде не нічого не переписуючи, і ні з ким, не радячись

3

Окружна дорога

Мені ніколи не бракувало вміння збудувати якісь плани на свій подальший час. Я жив легко і витворював усе тільки заради кайфа. Але тепер я замислився дуже серйозно. І, здається, врешті зрозумів, які потрібні зусілля, щоб усе це перебороти, щоби знайти можливість змусити себе подумати про такий життєвий напрямок, у якому мій шлях стане світлим.

Я думаю зараз не про звичайних людей, а про шахраїв, кишенькових злодіїв, аферистів, грабіжників, хуліганів, і про всіх тих, хто бачить світ, як бейсбольну площадку, заповнену дурнями, яких можна легко обманювати, обкрадати і за їхній рахунок легко жити. Я пишу це для себе насамперед, але хотів би в якийсь спосіб звернутися і до тих, у кого досі немає жодного сенсу в житті, а всередині їхнього життя і довкола тільки зло, ненависть і лицемірство.

Я теж так жив.

Допоки людина не зрозуміє, куди вона може прийти таким шляхом, і сприймає життя як тимчасовий дрібний жарт, вона приречена на поразку назавжди. Бездумне легке життя ніколи не триває довго.

Поки усе йде гладко і завжди є гроші, зупинитися ніби важко. Треба чиєїсь допомоги, якогось людського світла. Бо отак погляну на своє минуле і стає страшно від розуміння, що мені насправді бракувало розуміння простої істини, аби стати іншим.

Зло породжує зло. Добро народить добро.

Може цей день, коли я почав думати, буде для мене першим справжнім уроком.

Зараз переді мною постало завдання зробити свій остаточний вибір, почати усе з нуля. Першим моїм правилом буде – жодних обманів, байок і глузувань, жодних брехливих історій або обіцянок. Гранична серйозність і правда життя – ось що має бути моїм. Може й дивно звучить це з вуст людини, яка ще молода, але стільки прожила. Але в мене це наслідок важких життєвих випробувань.

Я пишу це, спізнавши реальне життя у в’язницях і зонах, зустрічаючи на цьому відтинку свого життя різних засуджених – злодіїв, бандитів, убивць і гвалтівників. Я був одним із них також.

Я почав відбувати свій термін покарання із шістнадцяти років. Коли я подивився правді в очі, я зрозумів, хто мій дійсний друг, хто ніколи мене не підставить, хто не залишить мене у важку хвилину, той, хто вкаже світлий шлях у життя. Його ім’я Ісус Христос.

Зараз мені вісімнадцять, і я щасливий, що нарешті, зрозумів, якою дорогою дорозі я йшов, спершу навіть перебуваючи у місцях позбавлення волі. Творець указав мені на світлу смугу в житті. Господь любить нас і чекає кожного, закликаючи – прийдіть, покайтеся у гріхах, прийміть Доброчесність у ваші серця, і життя стане вам набагато цікавішим, набагато легшим без наркотиків, без поганих думок. У мене була безліч життєвих питань, а відповідей на них було не знаходилось. І я йшов шляхом темної ночі, без зірок. Страшні роки гріхів і сліз, небезпек, бід і розчарувань.

І ось я зрозумів, що немає неможливого, якщо маєш віру. Можуть виправлялися катастрофічні помилки, найнеможливіші і найбезнадійніше ситуації. Треба лиш вірити

Бог є любов. Любов є Бог. Полюби ближнього як самого себе. Це просто й складно водночас.

Господь – моє світло і спасіння!

Грішник – кожен, хто чинить злодіяння, причиняє зло іншому!

Але злодій є одним із найбільших грішників, бо він свідомо чинить злочин, він знає, що чинить, але йде на цей великий гріх.

Можна завжди зупинитись, якщо захочеш побачити світло в кінці тунелю. Якщо в людини немає мети в житті і від неї всі відвернулися і їй стає байдуже – жити чи вмерти, коли єдине, що ще змушує її триматися, це ненависть, пиха, наркотики або випивка, то навіть тут біля останньої риски, на краю прірви, ще не пізно. Усе, що в таких випадках потрібно, це щораз робити правильний вибір. Я зрозумів, що важко це не тому, що людині хтось заважає, або вона не має підтримки, а, тому що вона не хоче, а собі в цьому не признається.

Із замкнутого кола, із кільцевої, окружної дороги, також можна вийти до життєвої перемоги. Насамперед над самим собою. Кожен наш крок, наш неправильний вибір може знову завести в темряву невдачі, і до нового падіння. Якщо ж вибір правильний ці сходинки, поведуть нас до світла.

Я йшов до себе довгою непрямою, окружною дорогою.

Але я прийшов.

Я бачу світло!

(2 votes, average: 3.50 out of 5)