Океани в порівнянні
Океани і моря покривають 361260000 км2, або 70,8 % земної поверхні. У північній півкулі суша займає 39,4 % поверхні нашої планети, океани – 60,6 %, а в південній півкулі на сушу припадає всього лише 19 %, тоді як на океан – 81%.
Більше однієї третини земної поверхні займає Тихий океан.
Це найглибший, холодний і найменш солоний океан, хоча в нього надходить порівняно невелика частина річкового стоку. Поблизу екватора ширина Тихого океану досягає 17 тис. км.
Другий за величиною океан – Атлантичний, відносно вузький.
Його ширина дорівнює приблизно 5000 км. Звивистій стрічкою він простягається між полюсами. Якщо площа, займана Тихим океаном, досягає 178 700 000 км2, то площа Атлантичного океану 91600000 км2.
Він дрібніше Тихого океану. Його середня глибина 3597 м (Тихого – 3940 м). У цьому відношенні він поступається Індійському океану, середня глибина якого складає 3711 м при площі 76170000 км2.
В Атлантичний океан скидають води деяких великих рік. Об’єм води, що виноситься тільки Амазонкою і Конго, становить близько 25 % всього стоку річок, що впадають в океан. Незважаючи на це, атлантичні води самі солоні – 34-37,3 % (середня солоність океанських вод 34,71 %).
Це і найтепліші води, середня їх температура досягає 3,99°С (Світового океану – 3,51°). Настільки парадоксальна ситуація обумовлена високим рівнем обміну Атлантичного океану з окраїнними морями, Середземним морем і Мексиканською затокою, води яких відрізняються високою температурою і підвищеною солоністю.
Третій за величиною океан – Індійський, більшою своєю частиною розташований в південній півкулі.
Максимальної ширини він досягає на самому півдні, між Південною Африкою та Новою Зеландією, -15 тис. км. В – басейн Індійського океану впадають три найбільші річки:
- Ганг; Інд; Брахмапутра.
Середня температура води в Індійському океані 3,88 ° С, середня солоність 34,78 %, тобто близька до середньої для Світового океану.
Самий невеликий за розмірами океан – Північний Льодовитий океан.
Солоність його невелика, оскільки він з усіх боків оточений сушею, з якою стікає багато дрібних і великих річок. Значна частина поверхні океану покрита льодами.
Хоча сучасні океани мають різні розміри, будова їх приблизно однакова. У будь-якому океані можна виділити приблизно три рівнозначні зони: континентальні околиці, абісальні улоговини і серединно-океанічні хребти.
Континентальні околиці, що включають шельф, схил і його підніжжя, займають приблизно 20,5% поверхні дна океанів, на абісальні улоговини доводиться 41,8% їх площі, на серединно-океанічні хребти і підняття центральноокеанічного типу – 32, 7%.
Остання величина характерна для всіх океанів. Співвідношення ж між континентальними околицями і абісальними улоговинами змінюється в досить значних межах. Так, в Атлантичному океані, де ширина шельфів найбільша:
- Континентальні околиці займають приблизно 28% площі дна; Абісальні улоговини – 38%.
У Тихому океані положення зворотне:
- 15,7% – це підводні окраїни континентів; 43% – абісальні улоговини.
Правда, тут багато глибоководних жолобів, проте їх площа становить лише 2,9 % всієї площі океану. Окремо стоять підводні вулкани і вулканічні хребти найбільш численні в Тихому океані, але вони займають тут меншу площу, ніж в Індійському океані (2,5% порівняно з 5,4%). Втім, багато хто з цих цифр ще потребують уточнення.
В океанах склалися стійкі системи поверхневих і придонних течій.
Схема поширення теплих і холодних поверхневих течій в найбільших океанічних басейнах приблизно однакова. В екваторіальних районах домінує вітрове перенесення зі сходу на захід, яке породжує північну і південну екваторіальні течії. Перша діє в північній півкулі, друга – у південному. Їх розділяє досить вузька зона, в межах якої перенесення води відбувається в зворотному, східному напрямку. Це так звана Екваторіальна протитечія.
З кожним з екваторіальних течій пов’язана відносно замкнута система інших течій, що утворюють макроциркуляційний осередок. Так, Північна екваторіальна течія в Атлантичному океані, відхиляючись поблизу гряди Малих Антильських островів на північ, породжує теплу течію Гольфстрім.
Остання рухається спочатку уздовж континентальної околиці Північної Америки, а потім перетинає Північну Атлантику. Звідси охолоджені води починають переміщатися на південь, до екватора, утворюючи холодну Канарську течію.
У північній частині Тихого океану роль Гольфстріму грає інша тепла течія – Куросіо, що піднімається в помірні і високі широти уздовж берегів Японії. Охолоджуючись, принесені Куросіо води спрямовуються на південь, рухаючись поблизу Тихоокеанського узбережжя Північної Америки. Ця холодна прикордонна течія отримала назву Каліфорнійського.
Великі макроциркуляційні осередки виникли і в південній половині Атлантичного, Тихого і Індійського океанів.
Тут у високих широтах під впливом переважаючих західних вітрів навколо Антарктиди діє потужна течія Західних Вітрів. Окремі його гілки, відхиляючись на північ, у вигляді холодних прикордонних течій спрямовуються до екватора уздовж західних узбережів:
- Африки; Австралії; Південної Америки.
Відхиляючись під дією пасатних вітрів, основні гілки цих течій слідують далі через тропіки до західних континентальних околиць, звідки вже у вигляді теплих стічних течій рухаються на південь.
Ці субтропічні макроциркуляційні осередки, як і в північній півкулі, носять антіциклонічний характер. Інші гілки холодних компенсаційних течій, відхиляючись на схід, формують у східній периферії тропічної зони океанів невеликі циркуляційні осередки циклонічного типу.
У субполярних і полярних районах північної півкулі, в областях ісландського і Алеутського мінімуму, існують циклонічні кругообіги, добре виражені в осінньо-зимові сезони.
Відмінності в щільності і температурі поверхневих і придонних вод породжують вертикальний водообмін. Наслідком цього є виникнення придонних геострофічних течій, направлених з високих широт до екватора.
Так як ці підводні річки течуть вздовж континентальних схилів і над їх подніжжями, тобто вздовж контурів материків в західних районах океанів, їх називають контурними течіями.
Найпотужніші з них перетинають екватор, проникаючи в іншу півкулю.
Такі в найзагальніших рисах особливості сучасної океанічної циркуляції. Все вищесказане свідчить про те, що океанічні басейни являють собою окремі осередки єдиної цілісної системи, побудованої в структурно-морфологічному і океанологічному відношенні досить Однотипно.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)