Ой ти, дівчино, з горіха зерня – Іван Франко (1856-1916) – Титан духу і думки

* * *

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько – колюче терня?

Чом твої устонька – тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром,

Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,

Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

І чом твій усміх – для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

Виявляємо літературну компетентність

1. Яке враження справила на вас поезія? Які емоції викликала?

2. Визначте мотиви поезії “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”. Який із цих мотивів, на вашу думку, є провідним?

3. Як автор використав фольклорний досвід? Наведіть приклади застосування у вірші традиційних для фольклору поетичних засобів.

4. Поміркуйте, як зображено почуття ліричного героя – статично чи в розвитку.

Аргументуйте свою думку.

5. Якими рисами наділена кохана ліричного героя? Поміркуйте, чи є образ дівчини в поезії об’єктивним. Обгрунтуйте свої міркування.

КОХАННЯ БЕЗ НАДІЇ

У поезії “Чого являєшся мені…” химерним чином переплелися сон і реальність. Та й монолог героя уривчастий, дещо хаотично організований, що виказує його граничне, майже хворобливе нервове напруження. Він у полоні сильних почуттів, що лиш виснажують і викликають сердечний біль.

Уява охопленого пристрастю героя породжує вві сні жаданий образ, а зболіле серце прагне хоча б найменшого знаку взаємності. “Чому уста твої німі?” – як у житті, так і в сновидіннях гордовита красуня не промовляє й слова. її мовчання ще більше нагнітає переживання неподілених почуттів, і зрештою кохання ліричного героя перетворюється на майже хворобливе обожнення тієї, котра стала недосяжним ідеалом. Його кохання породило лише пісні – “ридання голосні”.

Стражденне серце ліричного героя не в змозі попрощатися з нав’язливою пристрастю, тож він і надалі згоден існувати в оманливому плетиві снів і реальності: “Являйся, зіронько, мені / Хоч в сні!”.

Образ коханої представлений скупими, але досить виразними штрихами: це “очі” та “уста”, найбільше очі як “дзеркало душі” – “чудові очі ті ясні, сумні”. Вони “немов криниці дно студене”, тобто холодні й непривітні, але все-таки кохані.

Інтонаційної виразності ця поезія набуває завдяки алітераціям і асонансам,- повторам приголосних і голосних звуків. Сполучаючись, вони формують такий звукопис, що увиразнює інтимний характер поезії, допомагає побачити широку палітру настроїв ліричного героя.

Читацький практикум




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Ой ти, дівчино, з горіха зерня – Іван Франко (1856-1916) – Титан духу і думки