Ой ні, ще рано думати про все – ЛІНА КОСТЕНКО

Ой ні, ще рано думати про все.

Багато справ ще у моєї долі.

Коли мене снігами занесе,

Тоді вже часу матиму доволі.

А поки що – ні просвітку, ні дня.

Світ мене ловить, ловить… доганя!

Час пролітає з реактивним свистом.

Жонглює будень святістю і свинством.

А я лечу, лечу, лечу, лечу!

– Григорій Савич! – тихо шепочу.

Минає день, минає день, минає день!

А де ж мій сад божествених пісень?

Он бачиш, хто сидить в тому саду?

Невже я з ним розмову заведу?

Невже я з’їм те яблуко-гібрид,

Що навіть дух його мені набрид?!

…Прикипіли ноги до постаменту, хліб у торбі

Закам’янів. – Біда,- каже Григорій Савич.-

Він мене таки спіймав, цей світ, добре хоч,

Що на тому світі. Нічого, якось відштовхнуся

Від постаменту, та й підемо.

…От ми йдемо. Йдемо удвох із ним.

Шепоче ліс: – Жива із кам’яним!

– Диви, дива! – Дивується трава.-

Він кам’яний, а з ним іде жива!

І тільки люди зморщили чоло:

– Не може бути, щоб таке було.

Та їх давно вже хтось би зупинив!

…Тим часом ми проходимо крізь час.

Він твердо ставить кам’яну стопу.

Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу.

Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти.

Ми є тому, що нас не може бути.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Ой ні, ще рано думати про все – ЛІНА КОСТЕНКО