Одонтогенна невралгія
Етіологія, патогенез. Фактором, що викликає захворювання, є травматичне ушкодження альвеолярних нервів при видалені зубів і коренів, при проведенні провідникової анестезії, іноді при переломах нижньої щелепи. Частішають випадки ушкодження нижнього альвеолярного нерва пломбувальним матеріалом, що пройшов через кореневий канал за межі кореня зуба в кістку і канал нижньої щелепи. Нерідко причиною є місцеві одонтогенні (пульпіт, остеомієліт нижньої щелепи й ін.) запальні процеси, ушкодження трійчастого нерва під час операцій на верхньощелепній пазусі. Описана невралгія трійчастого нерва, яка виникла у зв’язку із користуванням зубними протезами; що пов’язують із алергічною реакцією на матеріал протеза (В. Ю. Курлянський, 1971).
Клінічна картина. Можуть виникати ураження як основних (рідко), так і більш дрібних гілок трійчастого нерва, з яких найчастіше страждають альвеолярні нерви. Хворі скаржаться на постійний біль, що періодично посилюється, відчуття оніміння в зубах, яснах, шкірі обличчя. При залученні в процес язикової гілки трійчастого нерва зазначені відчуття виникають у передніх 2/3 відповідної половини язика; нерідко хворі прикушують язик. Одночасно з язиковою гілкою може уражатися щічна гілка. Рідко уражується передній піднебінний нерв (біль, відчуття печіння в половині піднебіння). Зниження або випадання всіх видів чутливості в зоні ураженого нерва можуть виявлятися лише в певній стадії захворювання. Методом електродіагностики визначають зниження електрозбудливості зубів, що іннервуються ураженим нервом. При залученні в процес альвеолярних нервів остання ознака має особливо важливе значення.
У хворих з тривалою невралгією виникають трофічні розлади у відповідній зоні іннервації: десквамація епітелію слизової оболонки, пухкість і кровоточивість ясен та ін. При залученні III гілки трійчастого нерва, якщо ураження нерва відбулося до відходження м’язових гілок, виникає парез жувальних м’язів; нижня щелепа при відкриванні рота відхиляється убік ураження. Можлива атрофія жувальних м’язів; часто спостерігається феномен їхнього подразнення – спазм (тризм).
Діагностика й диференціальна діагностика. Розпізнавання грунтується на особливостях болю (постійний, що періодично посилюється), локалізованого в ділянці іннервації відповідного нерва. У початковій стадії захворювання (а іноді й упродовж усього періоду захворювання) можуть мати місце тільки явища подразнення нерва. При тривалому перебігу, як правило, приєднуються явища випадання функцій.
При реофаціографії можна виявити ознаки зміни судинного тонусу на боці болю. У період загострення спостерігається термоасиметрія.
Основне завдання лікаря після встановлення топічного діагнозу зводяться до виявлення причини захворювання, що нерідко вимагає додаткових методів дослідження (прицільні знімки зубів, ортопантомографія лицевого черепа тощо).
Захворювання необхідно диференціювати від міофасціального болю, для якого характерна провокація болю під час жування й ковтання, локальний м’язовий спазм, м’язові тригерні пункти, відбитий біль у певні ділянки. При тривалій невралгії трійчастого нерва може виникати постійний біль і помірне порушення чутливості, однак зберігаються властиві невралгії болючі атаки й куркові зони.
Невралгію III гілки трійчастого нерва іноді потрібно диференціювати з больовою дисфункцією скронево-нижньощелепного суглоба. В останньому випадку мають місце широка іррадіація болю, відчуття закладеності вуха, нерідко хрускіт і клацання в скронево-нижньощелепному суглобі. Біль виникає або посилюється при русі нижньої щелепи (жування, позіхання). Як правило, рентгенологічно виявляється патологія суглоба.
Перебіг одонтогенних уражень лицевого нерва відрізняється значною вираженістю больового і вегетативного компонентів. Особливістю цих уражень є й те, що вони можуть довго зберігатися й після усунення основного патологічного процесу, що призвів до розвитку невралгії.
Лікування. Терапію починають із призначення знеболювальних, аналь – гезивних засобів. У першу чергу показані ненаркотичні анальгетики:
– синтетичні похідні саліцилової кислоти (ацетилсаліцилова кислота по 0,25-0,5 г 3-4 рази на день після їди; кверсалін, який можна приймати й до іди по 1-3 таблетки 3-4 рази на день тощо);
– похідні піразолону (антипірин по 0,25-0,5 г 3-4 рази на день; амідопірин по 0,3 г 3-4 рази на день; пацієнтам з гіпертонічною хворобою краще призначати амазол по 1 таблетці 3 рази на день; анальгін по 0,5 г 2-3 рази на день, при дуже сильному болю анальгін уводять внутрішньом’язово або внутрішньовенно по 1-2 мл 50 % розчину 2-3 рази на день; бутадіон по 0,1-0,15 г 4-6 разів під час або після іди тощо);
– похідні аніліну (фенацетин по 0,25-0,5 г 2-3 рази на день; седалгін по 1 таблетці 3 рази на день);
– похідні індолу (індометапин, починаючи з 25 мг 2-3 рази на день, доводячи добову дозу до 100-150 мг, можна одночасно із саліцилатами; ібупрофен по 0,2 г зранку до їди, запиваючи чаєм, 3 рази на день після їди);
– похідні оксикамів (теноксикам-тексамен по 20 мг 1 раз на добу, або 2 мл внутрішньом’язово або внутрішньовенно; мелоксикам-мелбек по 15 мг 1 раз на добу).
Анальгетики застосовують у поєднанні з антигістамінними препаратами (фенкарол по 0,025-0,05 г 3-4 рази на день після іди, димедрол по 0,03- 0,05 г 2-3 рази на день тощо).
Призначають також транквілізатори (хлордіазепоксид, починаючи з 5- 10 мг/добу і поступово підвищуючи дозу до 100-120 мг/добу, потім поступово знижуючи її; діазепам по 2,5-5 мг 2-3 рази на день; оксазепам по 0,01 г З рази на день) і нейролептики (аміназин по 0,025 г 3 рази на день після їжі; тіоридазин по 0,05-0,15 г на добу; галоперидол по 0,0015 г 3 рази на день тощо).
Як анальгетик застосовують баралгін по 1 таблетці 2-4 рази на день. При значно вираженому больовому синдромі як разову невідкладну допомогу застосовують нейролептаналгезію. У комплексі з перерахованими засобами доцільно призначати антидепресанти по 0,025 г 2-3 рази на день.
Стоматологічне дослідження (рентгенографія, ЕОД тощо) бажано проводити в багатопрофільній стоматологічній поліклініці.
При виявленні патології пульпи, крайового або апікального пародонта, запальних захворювань щелепно-лицевої ділянки, неправильно виготовлених протезів, новоутворень лікування призначають за показаннями.
Усунення можливого етіологічного фактора є дуже важливим для лікування, однак далеко не завжди блокує больові напади, тому в період загострення захворювання показана фізіотерапія: діадинамічні й синусоїдальні модульовані струми, ультразвук, УВЧ-терапія (оліготермічна доза), УФО, помірне тепло. Після стихання болю на болючі зони призначають електрофорез із новокаїном або кальцію хлоридом.
У відновний період місцево показані грязелікування, парафін, озокерит, біостимулятори (екстракт алое – 30 ін’єкцій) або склисте тіло (по 2 мл підшкірно, курс 10-15 ін’єкцій). Певний ефект виявлений після курсів рефлексо – і гормональної терапії (X. Шамбах та ін., 1988).
(2 votes, average: 2.50 out of 5)