Ода – Жанровий поділ лірики – ЛІРИЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ

Ода (від грец. (Ωδή – пісня) – первісно – пісня на будь-яку тему, що виконувалася в давній Греції хором під музичний супровід, пізніше – хвалебний вірш, який присвячено уславленню важливих історичних подій або видатних осіб. Інколи ода прославляє величні природні явища. Стиль таких творів є особливо урочистим, з елементами патетики. В. Домбровський, наприклад, визначав оду так: “Слово “ода” означає в грецькій мові те саме, що наше “пісня”. Тільки ж не кожна пісня є одою; тим іменням означуємо звичайно пісню, в котрій поет, зворушений якимсь високим, незвичайним і подиву гідним предметом, з яким зв’язані загальнолюдські, національні або громадські інтереси, виказує свої почуття пориваючим огненним словом, прибраним у всі засоби картинності, експресії і мелодійності. Визначною ознакою од, отже, є піднесений настрій, сміливий, нестримний лет фантазії, палке почуття одушевления і пристосована до цього поетична форма вислову. Теми для прославлення і звеличання бере ода зі сфери найвищих ідеалів, поривів, бажань і змагань людини, що підносять її понад тісний овид особистих турбот і інтересів, особистих почувань і бажань. Воля, поступ людства, любов до рідного краю, боротьба за здійснення в житті високих кличів волі, правди й братерства, ідеальні заміри і змагання, геройські діла й подвиги, непереможна сила пісні – все те може дати привід до підйому духу й бути прославленим в оді” [25, 34].

Основоположником жанру став давньогрецький поет Піндар (IV ст. до н. е.), який був автором низки од на честь богів, перемог греків у війнах і на олімпійських іграх. Його оди мали строгу метричну форму й композицію (строфа – антистрофа – епод). Римський лірик Горацій, що жив у IV столітті до нашої ери, складав оди на честь Венери, Вакха, а також імператора Августа Октавіана. В добу Відродження найбільшим одописцем став француз П. Ронсар (середина XVI ст.). Його оди славили природу, що приносила радість і спокій людям (“До струмка Беллери”, “До Гастінзького лісу”). Деякі оди Ронсара були написані на честь кохання, вина (“Кривий Венерин чоловік – один”, “Мій друже, повели, щоб жить зручніше”).

Канонічної жанрової структури як твору, в якому виразно домінують громадянські мотиви, ода набула у творчості Малерба, одного з родоначальників французького класицизму. Оди Малерба (початок XVII ст.) захищали непорушність принципів абсолютистської державності, вихваляли монарха та його рідню, вищих сановників і полководців. Своє теоретичне обгрунтування ода дістала у віршованому трактаті Н. Буало “Поетичне мистецтво”. Поряд із трагедією вона зараховувалася до “високих” поетичних жанрів. Н. Буало сформулював правила одописання, що стосувалися мови, метрики, загальної поетичної тональності. На його думку, ода мала своєю державною урочистістю зворушувати уяву читача. Визначними одописцями в літературі XVIII століття були М.-Ж. Шеньє, Лебрен-Піндар (Франція), Клопшток, Шіллер (Німеччина), Ломоносов, Кантемір, Тредіаковський (Росія). Останній ввів термін “ода” в російську поезію. В добу романтизму ода посідає значне місце у творчості Байрона (“Ода авторам білля проти руйнівників верстатів”), Шеллі, Кюхельбекера.

В українській літературі ода як жанр з’явилася на початку XIX століття (І. Котляревський – “Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну”). Відомі також “Ода – малороссийский крестьянин” К. Пузини, “Ода, сочиненная на малороссийском наречии по случаю временного ополчения” Г. Кошиць-Квітницького, “Ода малороссийского простолюдина на случай военных действий при нашествии французов в пределы Российской империи в 1812 году” П. Данилевського, “Мысли украинского жителя о нашествии французов. Малороссийская ода” невідомого автора, “Ода з Тарасової гори”, “Слов’янськаода” П. Куліша.

У всіх цих одах спостерігається відхід від класичних канонів, особливо від високого стилю. У творчості П. Гулака-Артемовського є низка переробок у бурлескному стилі од Горація (“До Пархома”, “До Гараська”). У літературі XX століття ода зустрічається вкрай рідко. Як приклади, варто згадати “Оду бібліотеці” С. Крижанівського, його ж цикл “Оди” (“Оду на честь дерева”, “Оду людині”, “Оду швидкості”), “Оду мові людській” І. Муратова, “Оду совісті” І. Драча.

>




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Ода – Жанровий поділ лірики – ЛІРИЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ