Обумовленість виховання в різні історичні періоди
Основні цілі виховання обумовлені історичною необхідністю суспільства в якісно підготовленому підростаюче покоління, здатного зіграти потрібні громадські ролі і виконувати різноманітні функції.
Існує залежність характеру виховання від конкретних історичних умов, оскільки кожна держава і народ ставили перед вихованням свої власні цілі. На історичний характер виховання вказує зміна педагогічних цінностей. В цілому можна сказати, що цілі виховання характеризуються мінливістю і конкретно-історичним характером.
Наприклад, Я. А Коменський вважав, що існує три основних мети виховання:
- Пізнання навколишнього світу і самого себе (розумова частина виховання); Навчання управлінню собою (моральна частина виховання); Навчання шануванню Бога (релігійна частина виховання).
Джон Локк, британський викладач і філософ, вказував на те, що основним завданням виховання є формування джентльмена, такої людини, яка вміє “вести справи мудро і передбачливо”. Німецький педагог І. Гербарт вважав основною метою виховання досягнення всебічного розвитку особистих інтересів, яке спрямоване на існування людини в світі і гармонії.
Що стосується сучасного стану справ, то воно відрізняється великою різноманітністю виховних цілей, оскільки суспільство постійно розвивається. На цілі виховання впливає темп науково-технічного і соціального прогресу, ступінь розвитку педагогіки, зростання можливостей викладачів, студентів, навчальних закладів. Залежно від того, в який конкретно історичній обстановці відбувається виховання, цілі можуть ставитися найрізноманітніші.
Вітчизняна педагогічна доктрина в наші дні висуває як пріоритетну мету виховання всебічне, повноцінний розвиток особистості.
Різні історичні підходи до виховання
Під час всього свого існування людству доводилося здійснювати підготовку підростаючого покоління, однак цілеспрямованість цього процесу з’явилася тільки з появою професій вчителя та вихователя. Первісне суспільство ставило головною виховної завданням підготовку дитини до життя, навчання його вмінню виживати. Стародавня Греція сформувала ідеал виховання як процесу досягнення гармонії духовних і тілесних сил. Демокріт, Фаллес і Геракліт в своїх роботах виділили ряд правил, дотримуючись яких, можна було виховати гідну людину. Платон став автором системи освіти, яка сприяє створенню “ідеальної держави”. Моральне виховання було в центрі уваги Аристотеля: він вважав це головною функцією сім’ї. Широко відома концепція спартанського виховання. Її метою була підготовка воїнів – мужніх, наділених фізичною силою і самодисципліною.
У період Середньовіччя виховання набуло явний конфесійний характер. Вихвалялась релігійна аскетичність, неприйняття до всього плотського, заохочувалося прагнення до духовного піднесення особистості, щоб підтримувати божественне благочестя. Епоха Відродження внесла деякі корективи: так, Еразм Роттердамський проголосив принцип активного виховання та закликав вдаватися до нього з перших років життя дитини. Томас Мор відкинув нелюдськість лицарського кодексу виховання і заявив, що в людині повинні поєднуватися громадські та особистісні гідності – скромність, працьовитість, доброчесність.
Становлення і розвиток капіталізму сприяло зміні поглядів на виховні цілі. А Дистервег в період Нового часу вказував на те, що виховання повинно полягати в підготовці підростаючого покоління до майбутньої благополучного життя, М. Пирогов – в тому, щоб готувати його до служби Батьківщині, К. Ушинський – в тому, щоб зробити з людини патріота і трудівника. Я. Коменський був першим, який аргументував, чому виховання повинно узгоджуватися з природою. Ж. Ж. Руссо, І. Гербарт і Г. Песталоцці вважали, що головне місце у вихованні належить формуванню моральності особистості. Двадцяте століття принесло ідеї, засновані на демократичних концепціях як релігійного, так і світського спрямування. Ж. Сартр і Е. Шпрангер вважали, що головними аспектами є ціннісні і психологічні установки особистості.
Будь-яка історична ситуація змінювала суті і мети виховання, плавно підлаштовуючи їх під актуальні історичні умови.
Громадська обумовленість
Характер, цілі і завдання виховання є суспільно обумовленими, тобто багато в чому формуються соціальним замовленням суспільства і держави в конкретному періоді. Соціальна обумовленість процесу виховання відноситься до вивчення поведінки людей в суспільстві.
Кожна людина є членом особливої соціальної групи, а значить, в певній мірі схильний до її впливу. Проходячи через взаємодію з іншими, він соціалізується, тобто засвоює досвід і знання, отримує конкретні приклади поведінки та орієнтується на них. Це двосторонній процес, адже люди не тільки отримують від суспільства те, що їм потрібно, а й самі є джерелом інформації, цінностей, умінь і т. д. Багато здійснюють свою діяльність в подальшому, враховуючи виключно ставлення оточуючих до неї.
Соціальна обумовленість – потужний механізм, але він, як правило, співвідноситься з громадськими інститутами – освітою, роботою, відпочинком, масовою культурою, релігією, духовністю, сімейним життям.
Громадська обумовленість – актуальна тема обговорення в контексті ролі та сутності виховного процесу, формування світогляду і характеру людини.
Так, при наданні виховного впливу на свідомість і самосвідомість дитини впливає діяльність і міжособистісне спілкування. У становленні особистісних якостей і морального спрямування ці два фактори відіграють головну роль.
Сьогодні велика кількість виховних цілей висувається соціальними групами, такими, як партії, релігійні та громадські організації, а також окремими людьми. Їх різноманітність сильно впливає на дітей і веде до розгубленості, цинізму, скепсису та формуванню відчуженості від істинної культури, тому метою педагогічної науки є виявлення і позначення громадських устремлінь, ідеалів, позначення тенденцій, традицій і їх істинної значущості в публічному взаємодії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)