Образи поеми Т. Шевченка “Гайдамаки”
0таке-то було лихо,
По всій Україні!
Гірше пекла… А за віщо,
За що люде гинуть?
Того ж батька, такі ж діти, –
Жити б та брататься.
Ні, не вміли, не хотіли…
Т. Шевченко
Постать Шевченка – це постать пророка, співця народного. Він був гнівним словом цілого поневоленого народу, в пам’яті якого дотлівали останні задимлені головешки з гайдамацьких пожеж. А бурхлива епоха одлунювала в змучених душах сліпих бандуристів, та й сама Україна була потрощеною бандурою з обірваними струнами.
Відомо, що той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього. Звідки ж можна почерпнути знання про життя наших предків? З пісень та переказів, літописів, наукових праць істориків. До таких джерел належить і художня література, зокрема, поема Т. Г. Шевченка “Гайдамаки”.
Вона змальовує картину селянського повстання 1768 року, вiдомого в iсторiї пiд назвою Колiївщина, приводом до якого були знущання конфедератiв над населенням Правобережної України. Почавшись у районi Чигирина, воно швидко поширилося майже на всю Київщину i частково на Подiлля й докотилося до Уманi. На його чолi спочатку стояв запорожець Максим Залiзняк, але потiм до нього приєднався уманський сотник Iван Гонта. Таким є iсторичне пiдгрунтя шевченкiвської поеми.
Головний герой твору – повсталий народ. “Гайдамаки” – поема полум’яного, грізного народного гніву, породженого соціальною і національною кривдою:
…Замучені руки
Розв’язались – і кров за кров,
І муки за муки!
Гайдамаки – це, стверджує поет, герої, орли:
На гвалт України
Орли налетіли…
Вони нещадні й непримиренні у своєму всенародному визвольному пориві, у відплаті панам за заподіяні кривди, знущання:
Як смерть люта, не вважають
На літа, на вроду…
Де пройдуть – земля горить,
Кров’ю підпливає.
Повстанці палко прагнуть визволення. Шевченко змальовує сильних, мужніх людей, які піднялися на захист Батьківщини, рідного краю від польських панів-поневолювачів.
Образ повсталого народу конкретизується в поемі в трьох героїчних постатях – Яреми Галайди, Максима Залізняка та Івана Гонти.
Ярема – узагальнений художній образ повстанця-гайдамаки. У передмові до поеми Т. Шевченко зазначив, що “Галайда вполовину видуманий”, а в примітці додав: “… між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма, де б то Ярема Байстрюк, а потім Галайда був… наймитом”. Це вказує на те, що образ Яреми-наймита, а згодом повстанця-гайдамаки має реальну основу, хоч у його створенні велика роль належить творчій уяві.
Ярема постає як типовий образ повстанця-гайдамаки, учасника всенародної війни проти польсько-шляхетського панування, у ньому втілені кращі риси народного характеру. Він сповнений ненависті, лютого гніву до ворогів і прагне помститися їм за всі кривди. Це почуття приводить Ярему в гайдамацький загін Максима Залізняка, де він своєю мужньою безкомпромісною поведінкою здобуває загальну шану.
Із наймита, над яким знущається хазяїн-корчмар, Ярема перетворюється на грізного месника, стає незламним борцем за народну волю й права. Він буває страшний у своєму праведному гніві:
А Ярема – страшно глянуть –
По три, по чотири так і кладе.
Образи Залiзняка i Гонти надихали Шевченка змалку, з тих часiв, коли вiн слухав пiснi кобзарiв, у тому числi присвяченi Колiївщинi. Зрозумiло, чому вони постають у поемi зромантизованими та у дечому зiдеалiзованими.
Лiта орел, лiта сизий
Попiд небесами,
Гуля Максим, гуля батько
Степами, лiсами.
I образ, i стиль зображення Шевченко запозичує у народної пiснi, пiдкреслюючи народнiсть Залiзняка, який:
I воює, i гарцює
З усiєї сили.
Залiзняк змальовується як цiлiсна особистiсть, що живе лише однiєю метою, проте це не заважає йому спiвчувати простим людям (наприклад Яремi) i взагалi бути близьким до них, за що гайдамаки називають його “батьком”. Вiн вмiє не лише битися, а й вчасно пiдбадьорити гайдамакiв, пiдтримати їхнiй бойовий дух. Його образ – образ улюбленця народу, “громади в сiряках”. Ярема, виведений в поемi саме як представник цього народу, символiчно стає Залiзняковi за сина:
Придбав Максим собi сина
На всю Україну.
Хоч нерiдний син Ярема,
А щира дитина.
Залізняк – ватажок повстання, патріот, улюбленець народних мас. Навіть запорожці, що не дуже довірливо ставляться до старшини, яка взяла участь у повстанні, шанують і уславлюють його: “У нас один старшина – батько Максим”. Таким гайдамацьким батьком виступає Залізняк протягом усього повстання. Він виявляє високу мужність у бою, особистим прикладом запалює в душах повстанців іскру святого вогню, піднімає їх на боротьбу. Це щира душа, яка живе інтересами мас і кровно з ними зв’язана. Кобзар Волох співає про нього:
…Наш отаман,
Орел сизокрилий!
Нема в його ні оселі,
Ні саду, ні ставу.
Родиною йому були гайдамаки, найбільшим багатством – любов і повага товаришів: Залізняк – це втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів.
Суворими барвами змальовано Івана Гонту. Головна його риса – почуття обов’язку перед народом, відданість його інтересам. Автор навмисне підкреслює його винятковість, навіть перебільшує риси його характеру – мужність, незалежність, силу волі. Приєднавшись до повстанців, узявши в руки “свяченого ножа”, Гонта ні перед чим не зупиняється. Особливо яскраво це показано у глибоко трагічній сцені вбивства Гонтою своїх дітей. Образ Гонти як людини Шевченко змальовує в дусі народних традицій. Своїх дітей, що стали католиками, він убиває в ім’я того, щоб не було поговору, щоб не було зради. Саме цим зумовлені його слова, звернені до мертвих синів:
Сини мої, сини мої!
На ту Україну
Дивіться: ви за неї
Й я за неї гину.
У поемі Шевченко змалював образ української дівчини Оксани.
Основа образу Оксани народнопісенна, тому вона – “зоря”, “ясочка”, “серцем грибка”. Її карі очі, як зіроньки, сяють, у неї “білі рученята”, “чорні брови”. Проте Оксана ще красивіша духовно: читачеві імпонує її глибоке кохання до Яреми, вірність у почуттях, турбота про хворого батька, солідарність із повсталими.
Ліричність мови Оксани повністю відповідає її емоційній вдачі. Ось як вона звертається до свого коханого: “Прилітай же, мій соколе, мій голубе сизий!”. Ніжність Оксани – риса національного характеру українок.
Залізняк і Гонта зображені як непримиренні месники за народні кривди. Шевченко з великою любов’ю змалював образи борців проти влади панів. Саме тому твір мав велике виховне значення для багатьох поколінь борців за народне щастя. Поет постійно наголошує на глибоко повчальних уроках Коліївщини:
Слухайте, щоб дітям потім розказать,
Щоб і діти знали, внукам розказали,
Як козаки шляхту тяжко покарали…
Змальовуючи боротьбу українського народу в минулому, Шевченко прагнув збудити героїчний дух народних мас, підняти їх на боротьбу проти самодержавно-кріпосницького ладу. Приклад ватажків гайдамацького руху, на думку поета, повинен нагадувати сучасником про славні традиції народного опору панівним класам, їх імена не повинні забуватись. І для нас вони завжди будуть прикладом мужності і вірного служіння рідній землі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)