Образ у літературі постмодернізму (на матеріалі ПРОЗИ Юрія Андруховича)
Філософські концепції постструктуралізму породили у літературі нові підходи до сприйняття твору. Поява гасел “Смерть автора”, “Текст перед вами і породжує власні смисли” абсолютизують свободу читача і вимагають нових методів аналізу, особливо постмодерністських текстів, в яких немає ні цілісності сюжету, образу, ні смислової однозначності. Цими питаннями займалися філософи Фуко, Дерріда, Барт. Одне з ключових понять в їх концепціях – “деконструкція”, розкладання елементів з метою декодування, причому без мети звести до спільного знаменника. Лише множинність інтерпретацій частково компенсує релятивізм смислів. Згідно з Деррідою, завдання деконструкції ще й “у виявленні внутрішніх суперечностей тексту”, прихованих не лише від наївного читача, але і від самого автора “залишкових смислів…”. /3, с.18/.
Концепція “децентрації суб’єкта” (Лакан) ще в межах структуралізму, а потім і постструктуралізму “стала однією з найбільш впливових моделей уявлень про людину не як “індивід”, тобто цілісний, нероздільний суб’єкт, а як про “дивід” – фрагментарно, розірвано… людину”. /2, с.77/. Тут повною мірою реалізується думка Гессе, висловлена у “Степовому вовкові”: “Я”, навіть найнаївніше, – це не єдність, а багатоскладовий світ”.
Подібні тенденції ввійшли в українську літературу разом з постмодерном. Так, у романі Ю. Андруховича “Перверзія” думка про амбівалентність людини унаочнюється посередництвом образу Стаха Перфецького. Логіка така: у кожній новій ситуації використовується інше ім’я, а значить, підкреслюється, що на авансцену виходить нове “я” головного героя. Але ім’я – це ще й шанс для мовної гри автора і для вибудовування метасмислів. Спробуємо проілюструвати.
Стаха Перфецького, який читає “феєричну” і разом з тим “загерметизовану” лекцію, звати в цій ситуації Йона Риб /1, с.15/. Перше слово викликає асоціацію з Книгою Йона, а якщо друге розглядати як символ риби за Юнгом, маємо цілком яскравий образ науковця-містика.
Сом Рахманський – ім’я “оновленого і просвітленого” Стаха після медитацій у монастирі. /1, с.17/. Начебто все просто: змінити словотворчий засіб – маємо “рахманний”, тобто спокійний, повільний, а повільний, звичайно ж, як сом. Коло замкнулося. Сом Рахманський. До того ж існує застаріле “рахман” – житель містичної місцевості, правовірний християнин. Все працює на одну версію. Але для жителів селища Рахман (Східна Україна) відкривається ще один шлях прочитання імені.
Бімбер Бібамус – тут важливу роль відіграє саме звуковий знак імені: веселий, смішний, недоладний. Так звати Стаха-гуляку. Ім’я і ситуація взаємодоповнюють одне одного, провокують читача вступати в гру чи то з автором, чи то з текстом.
Не всі імена Стаха розвинуті у творі однаковою мірою, але кожне – знак. А щоб не виникло ілюзій щодо універсальності подібного підходу до характеристики образу, наступний хід автора: “А всього імен було 40 і жодне з них не було справжнім, бо справжнього не знав ніхто, навіть він сам”. /1, с.145/. Значить, результати інтерпретації – відносні.
Отже, можна говорити про різні рівні “зчитування” смислів: на рівні ситуації, на рівні імені (“зчитування” інформації, закодованої автором і асоціації, породжені текстом).
Остання містифікація у “Перверзії” на цю тему – заповіт головного героя. Ось початок: “Я, Стах Перфецький, власник сорока імен та інших сумнівних властивостей як духовного, так і матеріального кшталту…”. Так і напрошується аналогія – сорок святих. Та мова не про це. В заповіті він роздає всі 40 імен, крім одного, – Стах Перфецький, – “яке залишаю для себе з причин есхатологічних” /1 с 275/. Це дотепне зауваження ставить під сумнів попередні розвідки: можливо, перед лицем Всесвіту людина таки має центр, має цілісність? Постмодернізм – “примружений усміх”, тож хто може бути в чомусь серйозно впевнений?
Андрухович Ю. Перверзія.- Львів, 1999.- 209 с.
Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия: Эволюция научного мифа.- М., 1988.- 255 с.
Скоропанова И. С. Русская постмодернистская литература.- М., 2000.- 608 с.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)