Обмежена ідеологічна лібералізація

Брежнєв продовжив обережну лібералізацію суспільного життя країни, початок якій поклав Хрущов. Публікувалися раніше заборонені або замовчувані твори М. Булгакова, Б. Пастернака, М. Цвєтаєвої, А. Ахматової, М. Зощенко. Повільно, але послідовно долали рамки дозволеного театр і кіно. Спектакль, заборонений в столиці, з’являвся на провінційній сцені. Фільм, навіть не потрапив на широкий екран або покладений “на полицю”, визначав естетику цілих напрямків кінематографістів. Межувала із залякуванням одергіваніе літераторів і художників допомогою спеціальних постанов ЦК партії припинилося. Його замінила система полуанонімних келійних обговорень, не володіли, втім, силою колишніх ідеологічних окриків.

“Помірність” як основоположна риса Брежнєва і його оточення більшою мірою визначила і неуспіх кампанії з політичної реабілітації Сталіна. “Повернення” Сталіна було можливо і як наслідок опозиції хрущовському курсом, і як символ чергового “загвинчування гайок”, і як вираз безсумнівних сталіністських симпатій значної частини бюрократії. Але обілення диктатора неминуче призвело б до перегляду історіографічної моделі радянського суспільства. Реабілітований Сталін не міг вже бути “вбудований” в систему ідеологічних пріоритетів, що склалася в 1950-1960-х рр.. Потрібно було зміну загальної ідеологічної установки, а це для партійних консерваторів таїло загрозу майбутніх “потрясінь”. Уникнути будь-яких потрясінь – справжніх і уявних, “правих” або “лівих” – було нав’язливою ідеєю вищого партійного керівництва.

Міфологізація вигляду Сталіна стала в 1970-х рр.. і елементом суспільного невдоволення. Нові покоління були мало обізнані про потоках пролитої ним крові. Свідкам заважали говорити, і про вчинки “вождя народів” дізнавалися переважно з апологетичних фільмів і близької їм за духом белетристики. Жорсткість і рішучість Сталіна в очах багатьох людей помітно вигравали в порівнянні з апатією і безбарвністю нової когорти керівників. Це тривожило партійних ідеологів, які зробили вишукування натяків, прихованих алюзій і “небезпечних” зближень різних епох головним напрямком цензорських зусиль. І, нарешті, тут зіграла свою роль і боязнь пояснень з найбільшими західними компартіями, в 1950-х рр.. які намагалися загальмувати процес десталінізації, а в 1970-х рр.. вимагали його прискорення.

За сукупністю багатьох причин відмови від оцінок XX і XXII з’їздів КПРС не сталося. Але Сталіну було додано у відповідності з духом часу і світовідчуттям правлячої касти нарочито помірні риси – подібно до того, як в пізніші роки був сформований вигляд “риночника” Леніна. Про його злочини згадувалося побіжно, але про його заслуги – із застереженнями. Партійна реабілітація не торкнулася й інших політичних діячів 1920-1930-х рр.. Н. І. Бухарін, Л. Б. Каменєв, Г. Є. Зінов’єв, не кажучи вже про Л. Д. Троцькому, в історико-партійної літературі і раніше розглядалися тільки негативно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Обмежена ідеологічна лібералізація