Об’єкт економіки
Що таке об’єкт економіки?
Економіка це явна форма людської діяльності, тому, для того щоб правильно зрозуміти сутність об’єкта економіки, потрібно визначити його в системі інших видів роботи.
Перш за все, слід сказати, що підприємницькі кола є сукупність історично сформованих форм спільної роботи людей, які можна розділити на 2 групи:
1) споживча діяльність – вживання;
2) творча діяльність – праця, або робота.
Тим самим можливо прийти до висновку, що об’єкт економіки – це сфера інтересів фінансової теорії і пов’язаних з нею фінансових наук, іншими словами господарське життя спільноти.
Що б не робила людина протягом свого життя, він або задовольняє і розвиває власні численні речові і духовні потреби, або робить кошти і умови для їх задоволення. Ні за якими зовнішніми показниками трудову діяльність людини неможливо відрізнити від не трудовий, споживчої.
Що входить до складу споживчої діяльності?
До складу споживчої діяльності включається також сон і їжа, тому що при явних умовах в тому числі і сон і їжа можуть виявитися роботою: при тестуванні психофізіологічної реакції організму на довгий стан спокою, при дегустації їжі і напоїв або в період ділових обідів підприємців і політиків.
Як за змістом процесу і по його наслідків працю від нетрудовий роботи виділяється не кардинально. Основними аспектами відмінності між працею і користуванням вважаються цілі роботи. Завдання вживання полягає в задоволенні потреб, завдання праці – в розробці речей і критерій споживання.
Праця сам для себе вважається джерелом задоволення потреб, він не робиться споживанням, хоча втрачає власну пасивні характеристику, перетворюючись в приємна праця.
Різні цілі в зовнішньо схожих діях характеризують вибір людьми різних засобів і організації роботи. Організація споживання має відокремлені і необов’язкові форми, так як мета споживання будь-індивідуум визначає самостійно. На противагу цим мета створення речей і критерій споживання вважається єдиною для категорії разом живуть людей, що викликає до життя важкі форми громадської організації з використанням в більшій чи меншій мірі примусу до ролі в загальній діяльності. Закон мінімізації витрат властивий будь-якої праці, хоча в фінансовій сфері на відміну від неекономічних форм праці він перетвориться в принципово поставлену і навмисне мету, що переслідується. Економіка вважається сферою праці, переслідує втілення двоїстої мети: створення продукту або послуг, які задовольняють якусь необхідність, і мінімізація витрат праці (ощадливість часу).
Будь-яка фінансова робота вважається трудової і не будь-яка трудова робота вважається фінансовою. Різними ознаками фінансової та неекономічній трудової діяльності вважаються цілі праці. В одному випадку праця відбувається щоб задовольнити вже наявні потреби індивідів і спільноти. В іншому випадку він орієнтований на становлення потреб, піднесення і наповнення людської сутності новенькими потребами. Таким вважається праця в області політики, релігії, освіти, науки, мистецтва, культури, правової роботи. Особливістю даного роду праці є те, що його характеризує метою вважається становлення і перетворення потреб, але не задоволення їх. Природно, неекономічний працю також формує корисності, які мають всі шанси задовольняти чиїсь потреби в реальному.
Характеризує метою неекономічного праці вважається самовираження, задоволення внутрішньої потреби в розвитку і перетворення себе самого і свого оточення. Не важливо яка трудова робота підкоряється закону мінімізації витрат як загального закону природи. В економіці він виражається, а саме, у формі закону економії.
Прогресивна економічна теорія носить не тільки описовий характер, а й формує теоретичну платформу для проведення фінансової політики з її нормативно-правовим оформленням, також виступає теоретичною основою введення сформованих технологій управління – як на мікрорівні, але і на макрорівні, виступаючи відразу і фундаментом, і “філософією” фінансового пізнання.
Тому можна зробити загальний висновок, що об’єктом економіки виступає господарське життя спільноти, її фінансова система, метою функціонування якої вважається досягнення вигоди як певними фінансовими агентами, їх групами, а й вся спільнота загалом (суспільної користі чи громадського добробуту).
(2 votes, average: 4.00 out of 5)