О. С. Пушкін Євгеній Онєгін. Реалістичне висвітлення романтичних тем (кохання, відчуження особистості, життя і смерті, розладу мрії та дійсності тощо) і образів (Онєгін – Тетяна, Ленський – Ольга). Дзеркальна композиція

Мета: розкрити особливості створення системи образів першого російського реалістичного роману “Євгеній Онєгін”; схарактеризувати головних персонажів твору та сенс зображення їх взаємин; розвивати й вдосконалювати навички аналітичного дослідження тексту; сприяти розвитку читацьких компетенцій учнів.

Обладнання: відео “Лист Тетяни до Онєгіна”. “Лист Онєгіна до Тетяни”. “Останнє побачення Онєгіна й Тетяни”.

Но был ли счастлив мой Евгений,

Свободный в цвете лучших лет,

Среди блистательных побед,

Среди вседневных наслаждений?..

Олександр Пушкін. “Євгеній Онєгін”

Перебіг уроку

I. Організаційний момент

II. Оголошення теми й завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів

III. З’‎ясування особливостей створення системи образів роману О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Аналітична бесіда

– Як ви вважаєте, образ Євгенія Онєгіна – це головний персонаж чи центральний? (Онєгін – центральний персонаж не тільки тому, що його ім’‎ям названо роман, він є тією центруючою силою, навколо якої розвиваються всі події твору, конфлікти, з яким пов’‎язані всі провідні проблеми твору. Разом з тим він стоїть першим в ряду головних персонажів твору.)

– Назвіть головних героїв твору. Як ви думаєте, чому головні герої роману Пушкіна – представники російської аристократії? Спробуйте зробити висновок, чому саме ці персонажі ввійшли в четвірку головних? (Головні герої – Євгеній Онєгін, Тетяна Ларіна, Володимир Ленський, Ольга Ларіна. Всі вони майстерно відтворені поетом як типові постаті тогочасного російського дворянства.)

– Який образ прийнято вважати головним в ліричному контексті роману? (Це образ автора, але про нього ми поговоримо окремо через один урок.)

– Наведіть приклади другорядних та епізодичних персонажів роману. Поясніть їх роль в канві роману. (Крім основних образів роману, картину російського життя доповнюють другорядні персонажі. Другорядні та епізодичні персонажі утворюють деталізовану картину російського столичного та сільського дворянства (від образів батька головного героя та його вихователя-француза до завсігдаїв прийомів і балів; від подружжя Ларіних до Флянових, Пєтухових, Зарєцьких та низку безіменних героїв. Особливе місце в романі займають образи представників народу, які автор виписує одним-двома точними штрихами (найбільш розгорнутим є образ Тетяниної няні).

Самостійна робота у групах

Створення й презентація характеристик головних героїв

II група – характеристика Володимира Ленського,

IV група – характеристика Ольги Ларіної,

І і III групи можуть представляти характеристики головних персонажів у формі діалогу. група учнів характеризує образ Євгенія Онєгіна за такими позиціями:

– Створіть соціальний портрет Онєгіна. Утіленням чого згідно з авторським задумом є образ Євгенія Онєгіна?

– Чому образ Онєгіна вважається літературним типом “зайвої людини”?

– Визначте головний конфлікт твору, який робить Онєгіна “зайвою людиною”. Доведіть, що він є продуктом того середовища, до якого належить за соціальним статусом.

– Підтвердьте текстом, що виховання, освіта й життя Онєгіна є типовим для тогочасної російської аристократії.

– Чому герой нездатний ні на високі почуття, ні на високі вчинки? Чому він не проходить випробування коханням? Чим для нього є любов і шлюб?

– Доведіть прикладами з тексту, що образ Онєгіна є вмістом не творчого, а руйнівного начала.

– Поясніть, чому Тетяна, кохаючи Онєгіна, відмовила йому?

– Чи є у Онєгіна шанс відродитися до повноцінного життя? (Можливий варіант характеристики Євгенія Онєгіна. У характері головного героя Пушкін показав складність і суперечливість натури тієї кращої частини російського дворянства, яка, усвідомлюючи його моральні вади, намагається їх позбутися, але при цьому ще не знаходить гідних ідеалів та життєвої мети. Це перший в російській літературі тип “зайвої людини”. Суспільну позицію цих молодих людей визначали гіпертрофоване почуття власної гідності та незалежності, байдужість до чинів та службової кар’‎єри, культ лінощів, вишуканих насолод, свобода думок і вчинків, більш або менш розвинене політичне вільнодумство, гострий скептицизм і розчарування середовищем, що їх оточує, гострокритичне ставлення до нього. Такий портрет Онєгіна, такий портрет “зайвої людини”.)

Головний конфлікт твору криється в протиборстві талановитої особистості, яка не знає застосування своїм силам, і суспільства, що не потребує високих ідеалів. Онєгін таким не народився. Він – продукт того середовища, до якого належить за походженням. Отримавши типове для дворянина виховання й освіту, він стає типовим петербурзьким гульвісою. Однак марнота світського життя дуже швидко йому набридла. Отримавши спадок від свого сільського родича, Онєгін змінює свій статус. У другому розділі Онєгін так само сумує в селі, як він сумував у Петербурзі: “Равно зевал средь модных и старинных зал”. Він нудьгує, але поважно, з симпатією ставиться до Ленського, сповненого романтичних кліше, мрій та захватів. І тут Онєгін виявляється навіть добрішим, ніж Пушкін. Ставлення Пушкіна до милого хлопчика Ленського тепле та сердечне. А ось його цінності, його вірші піддано нещадній іронії. “Он сердцем милый был невежда”, – це більш м’‎яко в другому розділі, а в четвертому про Ленського: “Покоится в сердечной неге, как пьяный путник на ночлеге”. Ні, Ленський не той, хто може бути альтернативою Онєгіну та його світосприйняттю.

Але ось в другому розділі раптом, здається, несподівано для самого автора, на сторінках роману з’‎являється Тетяна. Лист Тетяни, за словами одного з літературознавців, “пропалює сторінку”. Він саме про любов. Це не кокетсво, не запрошення до задоволень флірту. Це життя, яке “пропалює сторінку”, але чому ж тоді не “пропалює” душі Онєгіна? Для Онєгіна любов і шлюб – нудота. Він не живе категорією “служіння”. Він живе категорією споживання. “Привикнув – разлюблю тот час”. Тут ще позначається його великий досвід стосунків з багатьма жінками: він розпорошився, розмінявся на багатьох. І коли перед ним постало справжнє кохання, він промовляє проповідь-сповідь, стверджуючи, що кохання, такого, яким покохала його Тетяна, – немає.

Тільки на перший погляд здається, що щирість і природність сільського життя, дружба Ленського та кохання Тетяни здатні розвіяти нудьгу Онєгіна, допомогти знайти сенс життя. Але його душа вже занадто зіпсована. Він не дозволяє собі впустити в життя справжні почуття й стосунки: нехтує коханням Тетяни, вбиває на дуелі друга. Онєгін ніколи й ні в чому не почуває себе винним. Він погодився їхати на іменини Тетяни. Приїхав і розлютився, потрапили у натовп непотрібних йому гостей. Хто винен? Ленський, звичайно. Треба йому помститися. І він мстить дрібно, жорстоко, залицяючись до Ольги, щоб “Ленського роздратувати”, що йому, на жаль, вдалося.

Там же, на іменинах, він здійснює ще один вчинок, котрий в жодному разі не можна було здійснювати. Коли він підійшов до Тетяни, “погляд його був дивно ніжним”. Він подає Тетяні химерні надії. Грати чужими почуттями недостойно. Але Онєгін живе своїми миттєвими бажаннями.

Убивство Ленського взагалі пік егоїзму Онєгіна. Онєгін цього цілком щиро не хотів, але на виклик розсердився і прийняв його, вранці хотів спати, проспав і не встиг задуматися, що робить. Життя знову подібне до механізму, тільки до того ж ряду рим: “обед” – “балет” – “туалет” – тепер додається страшне слово “пистолет”. Онєгін як тріска, яку несе потік її особистих дрібних бажань і небажань, рефлексів, як у звіра. “Он мог бы чувства обнаружить, а не щетиниться, как зверь”.

Це та життєва позиція, про яку напише потім Достоєвський у “Людині з підпілля”: “Світові бути чи мені чаю не пити? Нехай світ провалиться, але щоб я чай пив”.

Через три роки, побачивши Тетяну холодною княгинею, Онєгін закохується не на жарт, а Тетяна не відповідає: “в ее лице лишь гнева след”.

І Онєгін пише до неї листа.

Прослуховування листа Онєгіна до Тетяни

Лист Онєгіна – повна протилежність листу Тетяни. Лист Тетяни весь про нього, про коханого – лист Онєгіна весь про себе та про свої страждання. Тетяна бачить все найкраще в Онєгіні – Онєгін підозрює в ній усе найгірше: “Какому злобному веселью, быть может, повод подаю”. Тетяна чекала, що їхні стосунки закінчаться, як у її романах, весіллям. Онєгін самими своїми зізнаннями штовхає її на зраду чоловікові.

Відчуваючи страшну прикрість, що нашкодив самому собі, він як і раніше не схильний серйозно звинувачувати себе: “Несчастной жертвой Ленский пал…”. Це як “пал”? Сам послизнувся, чи що? “Ото всего, что сердцу мило, тогда я сердце оторвал, чужой для всех…” Тобто головний страждальник і центр світобудови, як і раніше, він сам. Егоїзм Онєгін виявляє себе і в його почутті, нехай навіть такому сильному. Але як хандра свідчить, що в ньому крім хибної системи цінностей є здорова душа, так в листі є дивне вираження справжнього кохання:

“Я знаю, жребий мой измерен.

Но чтоб продлилась жизнь моя,

Я утром должен быть уверен,

Что с вами днем увижусь я”.

Проте першого удару егоїзму Онєгіна вже все ж таки завдато. Цей удар – смерть Ленського, яка Онєгіна ще не перетворила, але вже не відпускає. Коли, запершись на всю зиму вдома, він страждає від кохання, перед його уявним поглядом постає не лише Тетяна. “И видит он: на талом снеге, как будто путник на ночлеге, недвижим юноша лежит, и слышит возглас: “Что ж, убит”. Чи має рацію Тетяна, докоряючи Онєгіну в тому, що його кохання базується на марнославстві: дівчинкою в селі знехтував, а в знатну даму закохався? Має. Але, можливо, його егоїзм буде остаточно переможений відповіддю Тетяни: “Я другому отдана, и буду век ему верна”? Виявляється, є обов’‎язок, є вірність, є життя по совісті, а не тільки за примхами. Є одне істинне кохання, а не багато кохань, які змінюються, як листя на дереві.

Пушкін залишає Онєгіна роздумувати й обирати…

Герой постійно ніби втікає сам від себе, шукає розради в зміні місць, як колись це робили байронічні герої. Кохання, що спалахнуло в його душі, можливо, могло б стати початком його духовного і душевного переродження, що його він марно шукав у далеких подорожах. Можливо, автор і привів би його до прийняття поглядів декабристів, якби не надзвичайна суперечливість образу Онєгіна. Все відкидаючи, все критикуючи, він перетворюється на нігіліста-руйнівника. Найкраще це зрозуміла Тетяна, коли давала відповідь страждаючому від кохання Онєгіну. Він скрізь і завжди буде зайвим. І в цьому його трагедія й трагедія усіх молодих людей його часу, уособленням яких він є.)

II група характеризує образ Володимира Ленського

– Риси якої частини російської аристократії втілилися в образі Володимира Ленського?

– Доведіть, що він є антиподом Онєгіна.

– Окресліть коло світоглядних пріоритетів Ленського. Які з них роблять його філософом – романтиком?

– Поясніть, чому Ленський не бачить душевної пустоти Ольги й душевного багатства Тетяни?

– Чим для Ленського була дружба з Онєгіним?

– Які два можливі життєві шляхи були у Ленського? Чому Пушкін не дав справдитися жодному з них?

– Чому Ленський, як і Онєгін, виглядає чужим серед сільських поміщиків? Як ви думаєте, чи був би він “своїм” у Москві чи Петербурзі?

– Визначте головні причини загибелі Ленського. Як змінюється сюжет з його випаданням із системи образів роману?

Володимир Ленський – типовий філософ і поет-романтик. Він також належить до кращої дворянської молоді сучасного Пушкіну суспільства. Але якщо в образі Онєгіна втілилися риси невиправного скептика, то Ленський – типовий ідеаліст, що живе в світі романтичних ілюзій, сформованих на підгрунті німецької філософії. Він вірить у вічне кохання, дружбу та порядність людей, у високі моральні ідеали, які готовий відстоювати до кінця. В широкому сенсі смерть Ленського слід сприймати як загибель невиправного ідеаліста від грубого зіткнення з реальною дійсністю, що давно вже втратила поняття честі й мрії. Автор зумисне створює ситуацію загибелі Ленського. Пушкіну більш дорогий образ поета-мрійника, ніж образ звичайного сільського поміщика, на якого з часом перетворився б Ленський, одружившись з Ольгою Ларіною (як приклад подружнє життя Ларіних та дядька Онєгіна).

III група характеризує образ Тетяни Ларіної

– Схарактеризуйте образ Тетяни Ларіної. Поясніть, чому вона залишається головною героїнею роману, а Ольга випадає з його контексту?

– Назвіть чинники, що сформували її характер? Чому вона зовсім не схожа на інших провінційних дворяночок? Чи можна її образ вважати типовим для тогочасного російського суспільства? Визначте її ключові риси, що роблять Тетяну цілісною.

– У чому героїня бачить сенс свого життя? Схарактеризуйте її ставлення до кохання й шлюбу.

– Як ви думаєте, чому Тетяна закохалася саме в Онєгіна?

– Схарактеризуйте лист Тетяни до Онєгіна.

– Доведіть, що автор подає образ Тетяни Ларіної в динаміці. Як ви вважаєте, чи змінилися героїня внутрішньо?

– Чому вона не відповіла на почуття Онєгіна?

(Можливий варіант характеристики. Тетяна Ларіна – головний жіночий персонаж роману “Євгеній Онєгін”. Духовний світ Тетяни формувався на перетині звичаїв патріархального поміщицького життя, сентиментальних романів європейської літератури та фольклорного наповнення сільського життя. Проте Тетяна зовсім не така, як інші дівчата – дворяночки:

“Дика, печальна, молчалива,

Как лань лесная боязлива,

Она в семье своей родной

Казалась девочкой чужой.

Она ласкаться не умела

К отцу, ни к матери своей;

Дитя сама, в толпе детей

Играть и прыгать не хотела

И часто целый день одна

Сидела молча у окна”.

Дівчина закрита для зовнішніх розваг, її світ – це світ мрій, світ книг, світ чарівних забобонів та гадань. Якщо Онєгіну все виглядає нудним, то Тетяна “любила на балконе предупреждать зари восход, когда на бледном небосклоне звезд исчезает хоровод”. І для неї це нітрохи не нудно. І вона дуже здивувалася б, якби дізналася думку Монтеня: “Хто бачив весну, літо, осінь та зиму, може померти, тому що нічого нового вже не побачить”. Для неї новий кожен день. Навколо Тетяни вся таємнича світобудова, і ця таємниця прекрасна. Сенс свого життя вона вбачає в тому, щоб кохати й бути коханою. Можливо, саме тому з такою щирістю, безпосередністю й надією вона пише листа Онєгіну, в якому виливає свою таку багату душу.

Перегляд відео “Лист Тетяни до Онєгіна” Навіть переживши трагедію відмови, усвідомивши егоїзм Онєгіна, вона його не перестає кохати, хоча й розуміє марність своїх сподівань. Любов для Тетяни – шлях до шлюбу. Вона дивується, що няня не знала кохання, адже вона була заміжньою. “А як же ти вінчалась, няню?” – запитує вона, дівчинка, котра виросла на сентиментальних романах.

Тетяна не тільки бачить Онєгіна, кращим і благороднішим. Вона поєднує з ним найкраще в собі:

Ты говорил со мной в тиши,

Когда я бедным помогала

Или молитвой услаждала

Тоску волнуемой души?

І це не профанація молитви. Жінка думає, що Божий замисел для неї – сім ‘‎я. Сім’‎я – головний сенс її життя. В усякому разі, так мислить і відчуває не зіпсована ні вольтер’‎янством вісімнадцятого століття, ні емансипацією двадцятого століття “російська душею” Тетяна. Характери Тетяни й Онєгіна діаметрально протилежні. Можливо, їй і бракує його освіченості, витонченого розуму, європеїзованого інтелекту, але Тетяна набагато перевищує Онєгіна глибиною своїх природних моральних почуттів, які роблять її справжнім уособленням “російської душі” та улюбленою героїнею самого Пушкіна, ідеалом жінки. Тетяна вбита відмовою й нотаціями Онєгіна. Вбита навіть не тим, що їй відмовлено у взаємності, а тим, що кохання немає. Вона це навряд чи збагнула розумом, але відчула серцем. На думку Онєгіна, є фізіологія, потреба психіки, як у всій природі. Онєгін порівняв Тетяну з деревом:

“Сменит не раз младая дева

Мечтами легкие мечты;

Так деревцо свои листы

Меняет с каждою весною”.

Зустріч Тетяни з Онєгіним – зустріч живої людини з садовою статуєю. Онєгін закутий в непроникну броню егоїзму, а Тетяна є носієм тих рис характеру, що протиставляють її лицемірному вищому світу й споріднюють з народно-фольклорним ідеалом жінки, якому притаманні висока моральність і душевне благородство, краса і щирість почуттів, невимушена природність поведінки. Після дуелі Онєгін від’їжджає, а Тетяна знайомиться з ним опосередковано, розглядаючи його кімнату, читаючи його книги. Тетяна дивиться на портрет Байрона в його кабінеті, на фігурку Наполеона – все це замість ікон – читає і починає розуміти систему цінностей Онєгіна, розуміє, що Онєгін і вона – люди різних світів. Вона виховувалася в традиціях російської старовини, на романах, в яких “всегда наказан был порок, добру ж достойный был венок”. А світ Онєгіна не викликає в неї поваги:

“Что ж он? Ужели подражанье,

Ничтожный призрак, иль еще

Москвич в Гарольдовом плаще,

Чужих причуд истолкованье,

Слов модных полный лексикон?..

Уж не пародия ли он?”

Вона так подумала, і саме тому стала байдужою до клопотів матері, котра везе її до Москви, щоб видати заміж. Їй усе одно, вона занадто глибоко поранена тим, що Онєгін, якого вона продовжує любити, – недостойна й чужа людина. Онєгін закохується в Тетяну – світську даму, законодавицю зал, а Пушкін розкриває нам секрет її чарівності: “Она была не тороплива,

Не холодна, не говорлива,

Без взора наглого для всех,

Без притязаний на успех,

Без этих маленьких ужимок,

Без подражательных затей…

Все тихо, просто было в ней”.

Варто покласти край міфу, породженому оперним лібрето “Онєгіна” стосовно чоловіка Тетяни. Генерал, за якого вийшла заміж Тетяна, зовсім не старий. Він заслужив свою високу посаду в нещодавній війні з Наполеоном. Він “рідня і друг” Онєгіна. І якщо старший за нього, то не набагато: “с Онегиным он вспоминает проказы, шутки прежних лет”. Про це варто нагадати тим, кому вже дуже хочеться не полюбити генерала, хоча справа зовсім не пов’‎язана з тим, поганий він чи хороший. Справа в тому, що він більш достойний Тетяни, ніж Онєгін.

Характер Тетяни Ларіної Пушкін подає у динаміці. З наївної сільської дворяночки вона перетворюється на холодну княгиню, законодавицю салонних мод. Але попри зовнішні зміни Тетяна залишається такою ж вразливою і щирою, здатною самовіддано кохати й зберігати вірність даному слову. Можливо, саме тим, що не зрадила чоловіка, Тетяна рятує Євгенія? У будь-якому разі, у проблемному романі перемогла Тетяна. Як писала Анна Андріївна Ахматова, “Чим закінчився “Онєгін”? – Тим, що Пушкін одружився”. Якщо є кохання, вірність, обов’‎язок, якщо людина зобов’‎язана нести свій хрест, а не пурхати все життя – можна одружуватися.

Онєгін, наділений високим призначенням, – утікач, утікач від свого хреста, від найкращого в собі. Він шукав “вільність і спокій” – і не знайшов. А “Татьяна перед ним одна сидит спокойна и вольна”. Чому? Тому що вона живе по совісті. Образ Тетяни Ларіної став не тільки найвідомішим образом російської літератури, а й відкрив галерею жіночих образів, наділених глибоким духовним змістом і високою моральністю.)

IV група характеризує образ Ольги Ларіної:

– Якою постає перед читачем Ольга?

– Доведіть, що її зовнішність і внутрішній зміст не співпадають.

– Розкажіть про Ольгу, користуючись характеристиками Ленського, Онєгіна та автора. Чому збігається сприйняття героїні автором і Онєгіним, а Ленський не бачить її порожнечі?

– Доведіть, що почуття Ольги до Ленського було неглибоким.

– Що головне відрізняє Ольгу від її сестри Тетяни?

Ольга Ларіна – типаж дівчини із провінційного дворянського середовища. Легкодумна, прагне вдалого шлюбу, звичайних світських насолод та розваг.

Краще, ніж сказав про неї Пушкін, навряд чи можна сказати:

“Всегда скромна, всегда послушна,

Всегда как утро весела,

Как жизнь поэта простодушна,

Как поцелуй любви мила;

Глаза, как небо, голубые,

Улыбка, локоныльняные,

Движенья, голос, легкий стан,

Все в Ольге…но любой роман

Возьмите и найдете верно

Ее портрет: он очень мил,

Я прежде сам его любил,

Но надоел он мне безмерно”.

Співзвучною до думки поета про Ольгу є й її сприйняття Онєгіним (“глупа, как эта глупая луна на этом глупом небосклоне”). Він говорить Ленському, що якби був, як він поет, то обрав би іншу, тобто сестру Ольги, Тетяну. Нерозважлива поведінка Ольги стала опосередкованою причиною загибелі Ленського. Втім, оплакавши його, дуже швидко забула й вийшла заміж за офіцера, з яким і вилетіла з рідного дому.

IV. Рефлексія

– Визначте новації Пушкіна у створенні системи образів роману “Євгеній Онєгін”.

– Яким чином принцип антитези, головний у романі “Євгеній Онєгін”, використаний Пушкіним для створення системи образів?

– Як ми знаємо, фінал роману “Євгеній Онєгін” відкритий. Чи створює це ефект незавершеності? Доведіть свою думку, спираючись на сцену останнього побачення Онєгіна й Тетяни.

Перегляд відео “Останнє побачення Онєгіна й Тетяни”

(У фіналі “Євгенія Онєгіна” не завершена й доля головного героя, який опиниться на порозі нових душевних потрясінь, на порозі народження нового душевного стану, й героїні. Незважаючи на це, фінал “Євгенія Онєгіна” все ж таки залишає почуття гармонії. Наприкінці роману поставлено три крапки, але не тому, що Пушкін збирався продовжувати роман – ні, він для нього був вичерпаний, але був ніби розкритий в дійсність, в життя. Подібний “відкритий” фінал стане характерним для російського роману XIX століття.)

Робота з епіграфом

– Виразно прочитайте цитату з роману Пушкіна “Євгеній Онєгін”, узяту за епіграф до даного уроку. Яку відповідь на поставлене питання дає автор? Чому вона є саме такою?

V. Домашнє завдання:

(1 votes, average: 5.00 out of 5)