НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТ. – Хрестоматія
Історія драматичного мистецтва – це історія бунту та реакції, де нові форми кидають виклик старим, а старі, відповідно, стають основою для нових.
XIX століття – це століття реалізму. У кінці століття реалісти прийшли і в мистецтво драми. З’явилися нові герої, які протистоять не один одному, а ворожій дійсності.
На межі століть відбулася справжня революція в театрі й системі драматичних жанрів. Великі ідейні завдання та невтомні художні шукання, які нова драматургія покладала на себе, повернули сценічному мистецтву кінця XIX – початку XX століть впливовість і популярність у широкої публіки. Театральне мистецтво збагатилося такою оригінальною художньою формою, як “нова драма”.
“НОВА ДРАМА” кінця XIX – початку XX століть
Відлуння “нової драми” відчувається у драматургічних творах всього XX століття.
Головні особливості “нової драми”, які відрізняють її від “старої” або драматургічних творів попередніх епох – античної драми, шекспірівського театру, класицистичних творів, “добре скроєної драми”:
ОСОБЛИВОСТІ “НОВОЇ ДРАМИ”
“Стара” драма | “Нова” драма |
У старому театрі йшлося про окрему трагедію в житті певної людини | У новому театрі йдеться про загальну трагедію особистості та людства |
Актори наслідували реальне життя, достовірно зображали дійсність | Актори відтворюють загальну атмосферу, прагнучи показати внутрішні суперечності особистості, її духовні шукання |
Головним рушієм сюжету була зовнішня інтрига, дії, вчинки дійових осіб | Рушієм сюжету стали психологічні колізії, зіткнення ідей, моральних поглядів і позицій дійових осіб |
Твори мали конкретний зміст, точне відображення певних подій | Для творів характерні умовність та узагальнюючий смисл, своєрідна метафора життя особистості (особливо внутрішнього) та світу |
Глядач спостерігав за дією та переживав за дійових осіб | Глядач переживає й мислить разом з дійовими особами |
Герої поділялися на позитивних і негативних, головних і другорядних | Всі герої однаково важливі, позбавлені однозначних характеристик, кожен по-своєму потрібний для розуміння ідеї твору |
Властиві пафос дії, активна боротьба | Властиві пафос роздумів, дискусії, пошуку істини |
Використовувалися традиційні засоби естетики (залучаючи здобутки реалізму і натуралізму) | Оновлення традиційних засобів естетики, використання, крім реалізму, засобів символізму, неоромантизму, імпресіонізму, експресіонізму, сюрреалізму |
Відзначалася традиційністю жанрів, художніх явищ | Відзначалася розмаїттям художніх явищ, особистісним баченням драматургів |
“Нова драма” – це складне й цікаве явище драматургії межі століть. Біля витоків “нової драми” стояли норвежці Генрік Ібсен і Кнут Гамсун, швед Август Стріндберг, німець Герхарт Гауптман, росіянин Антон Чехов, бельгієць Моріс Метерлінк, ірландець Бернард Шоу, котрі започаткували докорінну перебудову одного з найдавніших родів літератури.
Україна і світ
Утверджуються принципи “нової драми” і в українській драматургії, у творчості Лесі Українки, Володимира Винниченка.
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ДРАМАТУРГІЇ
Кінця XIX – початку XX століть
Розпочав перехід від “старої” до “нової” драми норвезький драматург Генрік Ібсен, творчість якого справила величезний вплив на всю подальшу драматургію. Головним елементом драми в Ібсена стала дискусія, яка мала на меті виявити різні позиції дійових осіб, а також навчити глядача мислити й шукати шляхи розв’язання складних проблем разом з персонажами.
Так виникла “драма ідей”, в якій значно підсилюється роль дискусії, підтексту, настроїв, психологічного аналізу художніх символів. Ідейно-естетичний зміст п’єс Ібсена набуває символіко-узагальнюючого значення.
Творчість Бернарда Шоу стала новим кроком у розвитку “нової драми”. Його називають творцем “інтелектуального театру” XX століття. Шоу вважав, що головне у драматичному творі – це боротьба ідей. Письменник, на його думку, повинен не зображувати дійсність, а повчати глядачів, звертаючись до сучасної дійсності та філософії. Шоу широко використовував у своїй драматичній творчості парадокс – думку, яка суперечить усталеним поглядам, виявляючи за його допомогою справжню сутність загальноприйнятих норм і законів. Характерною ознакою п’єс Бернарда Шоу є поєднання парадокса з дискусією.
Моріса Метерлінка (1862 – 1949) ще за життя називали “бельгійським Шекспіром”. Він став теоретиком і практиком нового театру. На перший план у драмах Метерлінка виходять символи, підтекст, настрої, ідеї.
“Синій птах” найзнаменитіша філософська п’єса-казка Метерлінка. Це алегоричний і символічний твір про сенс буття і всемогутність людини.
Після того, як п’єса-феєрія Моріса Метерлінка побачила світло рампи, слова “пошуки Синього птаха” стали всім зрозумілими – це пошуки щастя, істини й добра.
Антон Чехов (1860 – 1904) – російський письменник і драматург – був переконаний, що головне у творі – людське життя, а події лише тло. Тому створював п’єси, у яких протиставляв погляди дійових осіб на життя та глибоко аналізував їхній внутрішній світ. Сюжети драматург брав з самого життя. Так йому найкраще вдавалося розкривати трагедії буденності.
ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ
1. Поясніть, як зрозуміли особливості “нової драми”.
2. Пригадайте, імена яких найвидатніших новаторів-драматургів вам відомі.
3. Використовуючи інтернет-ресурси, перегляньте мультфільм “Синій птах” за п’єсою Моріса Метерлінка. Поділіться з однокласниками враженнями і думками.
4. Подискутуйте, про які “вічні теми” розмірковують герої мультфільму.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)