“Нові індустріальні країни” Азії
Це явище за своєю соціально-економічної значимості для розвитку сучасного світу займає особливе місце. Воно отримало навіть свою особливу назву – “нові індустріальні країни” (НІС) – під якими маються на увазі чотири “азіатських тигра”: Республіка Корея, Сінгапур, Гонконг і Тайвань.
Ці країни ще називають НІС “першої хвилі” (до країн “другої хвилі належать Таїланд, Малайзія, Філіппіни та Індонезія).
Всіх чотирьох “тигрів” об’єднує і те, що вони в недавньому минулому були чиїмись колоніями або окупованими територіями. (Гонконг тільки в 1997 р перейшов під юрисдикцію Китаю, Сінгапур ж досі залишається державою, що входять до співдружності, очолюване Англією). Крім того, всі ці країни належать до китайського світові, що зумовило їх тісний зв’язок з Китаєм.
Південну Корею пов’язує з Китаєм спільність релігій – конфуціанство і буддизм.
У другій половині XX в. уряди цих країн обрали для себе стратегію структурної перебудови економіки. В якості основної типової моделі для “азіатських тигрів” послужила в першу чергу японська модель, яка до того часу встигла прекрасно зарекомендувати себе.
Не маючи великими природними ресурсами, ці країни зробили основний упор на свої величезні трудові ресурси, постійно поповнювалися завдяки високому приросту населення. Дешева кваліфікована і дисциплінована робоча сила стала основним фактором соціально-економічного зростання.
Особливу увагу в цих країнах було приділено розвитку освіти і науки.
Переймаючи західний досвід, вони підійшли по шляху створення індустріальних і науково-технологічних парків та технополісів. Крім того, стратегічним курсом НІС стало також максимальне залучення іноземного капіталу. Стали створюватися вільні економічні зони.
Орієнтація на виробництво конкурентоспроможної експортної продукції дозволила країнам НІС швидко вбудуватися в світову економіку і систему міжнародного поділу праці.
У наш час головною “візитною карткою” всіх чотирьох країн стала найсучасніша електронна промисловість. По експорту електроніки в кінці XX ст. ці країни вже входили в першу світову десятку, поступаючись лише таким “грандам”, як США, ФРН, Великобританія, Франція. А серед світових експортерів побутової електроніки вони займають з третього по шосте місця. Крім того, країни “першої хвилі” вже вийшли на світовий ринок електрообладнання, автомобілів, верстатів, морських суден та інших технічно складних видів машинобудівної продукції.
Однак у міру розвитку чотирьох країн “першої хвилі” вони стали все більш переходити від трудомістких до капіталомістким виробництвам, “віддаючи” трудомістку роботу НІС “другої хвилі”. Найбільш яскравим прикладом нового “поділу праці” стала Малайзія, яку деякі вчені вже називають п’ятим “азіатським тигром”. У першій половині XX в. її традиційної спеціалізацією була видобуток і переробка олов’яних руд, натурального каучуку, тропічної деревини. У 1970-і рр. стали розвиватися текстильна, електротехнічна, швейна промисловість, нафтопереробка, а в 1980-і рр. – Електронна, автомобільна, нафтохімічна. Крім того, Малайзія вийшла на одне з перших місць у світі з випуску електронних компонентів. Наприкінці ж XX в. тут вже стали переходити до техноємним видам електроніки: телевізор і відеомагнітофон.
До недоліків у розвитку економіки цих країн слід віднести їх велику залежність від експорту, який часто реагує на будь-які зміни в політичному та економічному житті решти світу. Крім того, в цих країнах відчувається хронічна нестача природного сировини. Так, Гонконг і Сінгапур повністю залежать від імпорту електроенергії.
Проте в цілому ці “азійські тигри” зайняли своє гідне місце в світовій економіці.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)