Новела Сойчине крило – Іван Франко (1856-1916) – Титан духу і думки
ПРОЗОВА ТВОРЧІСТЬ І. ФРАНКА
Прозова творчість І. Франка вражає своїм масштабом. Він є автором багатьох романів, повістей, оповідань, новел і нарисів. Прозаїк порушував різні теми: соціальні, історичні, особистісні. Починав із реалізму: зображував громадські конфлікти, змальовував переважно звичайних людей. Згодом його захопили ідеї засновника натуралізму Е. Золя. В одній із критичних статей І. Франко писав: “Роман, на думку Золя, має бути протоколом з життя, має бути історичним документом про його сучасників”.
Однак І. Франко розумів, що література весь час розвивається, з’являються нові покоління читачів зі своїми культурними запитами. Саме на початку XX ст. у європейському мистецтві пройшли процеси оновлення. Хоча вони й не відзначалися однорідністю, а проте дістали узагальнену назву – модернізм.
Іван Франко. Новела “Сойчине крило”
Модерністи відійшли від реалістичних принципів і соціальних тем. їх привабили неординарні персонажі зі складним і суперечливим внутрішнім світом. У своїх пошуках вони звернулися до людської психіки, зокрема до нелогічних, ірраціональних її проявів. І. Франко теж не лишився осторонь від новочасних літературних змін. Йому сподобалися деякі виражальні можливості модернізму, а найбільше імпонувала перспектива глибшого аналізу людської особистості. Цими можливостями І. Франко скористався в роботі над новелою “Сойчине крило”. Свій твір він завершив у 1905 році й тоді ж видав у збірці “На лоні природи”.
Читаємо взірці української художньої літератури
– Прочитайте або поновіть у пам’яті новелу І. Франка “Сойчине крило”1. Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника.
Заувага. Фрагменти твору, які знадобляться вам для роботи в класі, виконання завдань, подані в рубриці “Читацький практикум” (с. 106-120).
ПРОБЛЕМНО-ТЕМАТИЧНА ОСНОВА
До теми кохання І. Франко звертався не раз і розглядав її по-різному. У “Легенді про вічне життя” вона набула філософського трактування, а в “Зів’ялому листі” кохання постало як складна душевна драма.
У новелі “Сойчине крило” ця тема розкривається в мелодраматичному ключі, тобто з надмірною емоційністю, немов у сентиментальному творі. Почуття проходить випробування нерозумінням, легковажністю, розлукою, численними особистісними втратами, і лише після цього герой і героїня усвідомлюють його справжню цінність. Те, що вже стало в нашій літературі тематичним загальником, а саме “тяжка жіноча доля”, набуло в новелі І. Франка новітньої інтерпретації. Розрив у стосунках автор пояснив не соціальною нерівністю чи фатальним втручанням долі, а суто особистісними, значною мірою ірраціональними душевними проблемами самих героїв. Через це тема кохання збагатилася у творі І. Франка новими цікавими нюансами.
Новою за своєю складністю є також морально-етична специфіка твору. Що таке вірність у коханні? Чи може жінка її зберігати, коли, хай і через несприятливі обставини, змушена жити з багатьма іншими чоловіками? Щодо своєї героїні автор дав ствердну відповідь: для неї все було не справжнім життям, а лише “страшним сном”, який вона сподівається забути.
Морально-етичний зміст новели збагачується аналізом інших важливих проблем – відповідальності, довіри, щирості у стосунках.
Виявляємо літературну компетентність
1. Яке враження справив на вас твір “Сойчине крило”?
2. Як можна визначити тему новели? Які проблеми порушив автор?
1 В електронному додатку до підручника ви знайдете повний текст твору.
ОСОБЛИВОСТІ СЮЖЕТУ Й КОМПОЗИЦІЇ
Новела відзначається доволі складною організацією. Герой напередодні Нового року одержує неочікуваного листа від колишньої коханої, яку не бачив уже майже три роки. Лист-сповідь становить композиційну основу твору. Читання листа переривається спогадами та коментарями, з яких і вимальовується загальний перебіг драматичної історії.
Саме три роки тому сталося те, що змінило життя закоханих. Була розмова про почуття, якій бракувало щирості. Наслідком стало імпульсивне рішення героїні втекти з іншим чоловіком, котрий виявився злочинцем. Далі були спроби героїні вбити себе, було життя, немов уві сні, з нелюбими чоловіками, а також багато душевних страждань і, нарешті, сповідь та повернення.
Ця історія нагадує сентиментальний сюжет. Вона доводить, що справжніми є лише ті почуття, які долають усі перешкоди на шляху до щастя. Але не менш важливим у новелі є інший сюжет – психологічний. Він реалізується в уявному діалозі розлученої пари та в тих докорінних змінах, що відбулися в душах закоханих і сприяли їхньому примиренню.
КОНФЛІКТ МІЖ “РОЗУМОМ” І “СЕРЦЕМ” (ОБРАЗ ХОМИ МАССІНО)
Підзаголовок “Із записок відлюдька” не лише вказує на організацію оповіді (записки, особистий щоденник), але й попередньо характеризує героя, відносить його до певного людського типу.
Його філософія не надто мудра: “Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!”. Задля заробітку він ходить на службу, але вдома – його справжній світ і його “поезія життя”. Навіть щоденному побуту герой надав естетичної досконалості. Музика, книги, мистецтво – це комфортний урівноважений і раціонально впорядкований світ самітника. Одначе він не завжди був таким. Три роки тому герой, людина дуже розсудлива й раціональна, навіть був закохався.
Розчарування в коханні перетворило його на відлюдька й скептика. Для нього краще лишатися самому, ніж іще раз пережити щось подібне. Одержавши листа, він від початку налаштований недовірливо й скептично до колишньої коханої: “Говори собі, пиши собі!”. Його розум опирається спогадам про давнє кохання. Та все не так із серцем і душею.
Автор у деталях відтворює суперечливі внутрішні стани героя. Наприклад, Массіно читає листа й не хоче визнати свого хвилювання, але тіло підказує інше: “…руки тремтять – невже серце не забуло її?”. Мимоволі оживають спогади про дочку лісника Марію, яка стала його Манюсею. Це вона “перехрестила” його з українського Хоми на італійського Томассо. Потім називала його Томассіно і зрештою скоротила це ім’я до Массіно. Так і тепер у листі звертається: “Не сердься на мене, мій Массіно, не сердься на мене!”.
Лист навіює роздуми про останню зустріч із коханою. Массіно не забув тієї розмови. Тепер він усвідомлює, що дівчина чекала на щире освідчення, та він, розсудливий скептик, цього не зрозумів: “О, я дурень! О, я засліплений егоїст! Естетик убив у мені живого чоловіка.
Письменник розкриває складний психологічний конфлікт у душі свого героя: між “естетиком” і “живим чоловіком”. Його розум таки відступив перед голосом серця. Почуття зрештою зруйнувало захисну стіну, яку Массіно роками вибудовував між собою і світом: “Де мої естетичні принципи? Де моє тихе задоволення? Пропало, пропало все!”.
ОБРАЗ ГЕРОЇНІ
Чому автор не звинувачує свою героїню? Адже є за що: злегковажила коханням та спричинила смерть батька, який після втечі дочки пішов із життя. Героїню докорінно змінив її страдницький досвід, навчив по-справжньому цінувати близьких людей. Тому в листі вона благає Массіно не засуджувати, а вислухати й зрозуміти.
Образ Марії-Манюсі найбільш повно виявляється у ії емоційній сповіді. У листі до коханого вона пояснює, чому саме вони розійшлися: “Не я кинула тебе, а ти не зумів удержати мене”.
Розповідь Марії-Манюсі про втечу й поневіряння після неї доволі стисла, майже пунктирна. Чоловіки, з якими її зводила доля, зображені схематично. Вони не лишили жодного сліду у її серці. Це все другорядні персонажі, а деякі з них просто епізодичні.
У своїй сповіді героїня розповідає й про спроби самогубства, пише про страх, зневіру й байдужість до життя. Здається, лише спогади про кохання надавали їй сил у скрутні часи й живили її надію на повернення.
Автор утримався від прямих оцінок своєї героїні. А чи потрібні в цьому випадку однозначні авторські характеристики й оцінки?
ЗАСОБИ ХУДОЖНЬОГО УВИРАЗНЕННЯ
У новелі надмір емоцій, і це не дивно, бо мова йде про кохання. Для розкриття любовної теми автор використав форму щоденника та листа-сповіді. Це допомогло досягти ефекту щирості й інтимності у викладі основних етапів любовної драми. До того ж вдало дібрані художні деталі дещо урізноманітнили емоційний зміст твору.
Художня деталь – це зображена у творі подробиця, наділена особливим змістом. Вона означає значно більше, ніж проста життєва реалія. Художня деталь здатна уточнювати задум автора, увиразнювати психологічну характеристику персонажа, впливати на емоційну специфіку твору.
У новелі таких деталей чимало. Найпомітніша – крило птаха, яке додала до свого послання героїня. Листа ще не прочитано, а герой уже знає, від кого він надійшов. Сойчине крило має й символічне значення. Адже героїня не випадково зберегла пташині крила. Одне вона надіслала своєму коханому: “Здається мені, що се летить до тебе половина моєї душі. А як одна половина залетить, то від твоєї душі буде залежати, чи прилетить і друга. Коли в твоїм серці є ще хоч іскра любові до мене, хоч крапелиночка бажання – побачити мене, то се буде та сила, яка притягне й друге крило, другу половину моєї душі до тебе”.
Ще одна деталь – сукня, у якій була героїня під час останнього побачення з Массіно. Одягнувши її знову, Марія дає зрозуміти, що тривала розлука не змінила її почуттів.
До важливих деталей належать і сльози героя: вони віддзеркалюють його внутрішній конфлікт – боротьбу “живого чоловіка” з розчарованим скептиком. Так, дочитавши листа, він спершу промовляє “глупа, романтична дівчина повидумувала…”, а потім зауважує: “А я сиджу над сим листом і весь замочив його сльозами”.
Такі художні деталі увиразнюють психологічні портрети закоханих героїв та посилюють загальну мелодраматичну тональність новели І. Франка.
Читацький практикум
(2 votes, average: 4.00 out of 5)