“НОВЕ СЛОВО МІЖ НАРОДАМИ” – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

На літопису незатертім

Креслю циклоїду доби, –

Ще тут в моїм земнім посмерті

Вібрують луни боротьби…

І знаю: буде. Знаю: вдарить.

І знов, і знов хитнеться світ:

І прокривавить гімном кари

Непереможний заповіт.

Євген Маланюк

Чоло не вінчали лавровії віти,

Тернів не скрашали ні злото, ні квіти, –

Страждали співці в самоті;

На них не сіяли жупани-лудани,

Коли ж на руках їх дзвеніли кайдани,

То вже не були золоті…

Леся Українка

“НОВЕ СЛОВО МІЖ НАРОДАМИ”

Розмову про нову епоху в нашій культурі ми розпочали промовистими рядками поезії Лесі Українки, написаної на столітній ювілей нової української літератури 1898 року. Попереду в нас – довга дорога через два століття, через верхогір’я творчих звершень і нетрі розчарувань, через перепони й випробування – до перемоги, до того часу, коли на зміну новій літературі прийшла література новітня.

ПАМ’ЯТАЙМО! Вважається, що хронологічно доба нової української літератури тривала з кінця ХVIII (1798 р.) до кінця ХІХ століття.

Суспільно-історичні обставини

Наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття Україна переживала складні часи. Її теперішня територія була роз’єднаною і перебувала у складі кількох держав – Австрії (пізніше – Австро-Угорщини) і Російської імперії. Це не могло не позначитися на загальному стані всіх сфер життя українського суспільства – громадської, культурної, політичної. Ліквідація Запорозької Січі остаточно позбавила українців решток автономії. Відбулося закріпачення українського селянства і частково козацтва, була припинена діяльність українських початкових шкіл. Тяжкий феодальний гніт спричинював масову еміграцію за океан з Австро-Угорщини та внутрішні переселення українців у Росії. Найталановитіші представники молодого покоління інтелігенції заохочувались здобувати освіту та працювати в Москві, Петербурзі, Відні. Залишившись там, вони живили своїми талантами інші культури.

Як ви вважаєте, чи актуальна нині проблема “переманювання” талановитої молоді? Якщо так, то як, на вашу думку, її можна вирішити?

Проте всі ці явища не змогли знівелювати національні прояви в українському суспільстві, притлумити дух свободи; навпаки, вони зродили потужну хвилю національного відродження серед різних суспільних верств. Так саме в Україні зароджуються перші гуртки й товариства майбутніх декабристів, а в 40-х роках XIX століття виникають таємні політичні організації, члени яких прагнули національної свободи України.

Не припинялися й потужні виступи селянства: палали вогні непокори в селі Турбаях, на Катеринославщині, Полтавщині. На Правобережжі через кілька десятиліть після Коліївщини стає легендою Устим Кармалюк…

Пригадайте відому вам знамениту пісню про Кармалюка. Які реалії буття тогочасної України змальовано в ній?

У 1848 році вибухнуло повстання буковинських селян під проводом Л. Кобилиці, що тривало до літа наступного року. А під час Кримської війни охопило кілька повітів Київщини повстання руху Київська козаччина – селяни припинили виконувати панщину і вимагали від священиків, щоб ті приводили їх до присяги і записували в козаки.

Ці та подібні виступи жорстоко придушувалися, тисячі селян були покарані різками і сотні заслані до Сибіру.

Розвиток культури

Основними осередками національно-визвольної боротьби українців стали декілька вищих шкіл, заснованих царським урядом, – Харківський (1805) і Київський (1834) університети, Рішельєвський ліцей в Одесі (1817) та Гімназія вищих наук у Ніжині (1820). Саме цим культурним закладам судилося стати засобом єднання національно свідомого українства. Так, зокрема, з Харківським університетом пов’язана діяльність Петра Гулака-Артемовського, Григорія Квітки-Основ’яненка. Викладачі цього університету А. Метлинський, Л. Боровиковський з однодумцями створили літературне об’єднання, яке називали гуртком харківських романтиків.

В історії Київського університету почесне місце посідають його перший ректор, видатний учений-історик, етнограф, філософ, літературознавець Михайло Максимович і, звісно, Тарас Шевченко. Ніжинська гімназія зростила Миколу Гоголя, Євгена Гребінку, Леоніда Глібова та ін.

Іван Падалка. Обкладинка до поеми “Енеїда” Івана Котляревського

Які видатні культурні діячі, громадські й політичні лідери народилися у вашому селі, містечку, регіоні? Чи пишаєтеся ви своїми земляками? Якими саме? Чому?

Українська творча інтелігенція активно береться за дослідження різних галузей національної культури – мови, історії, фольклору. 1818 року в Петербурзі виходить у світ перша граматика української мови Олексія Павловського, що стало черговим спростуванням міфу про неповноцінність української мови.

Саме в цей час на самостійну наукову галузь перетворюється фольклористика. Справжнім культурним звершенням стали видання українських пісень, укладені Михайлом Максимовичем: “Малоросійські пісні” (1827), “Українські народні пісні” (1834), “Збірник народних українських пісень” (1849).

Розвивається й етнографія1: фольклорно-етнографічні праці надрукували Осип Бодянський, Микола Костомаров, та найбільшим досягненням стало двотомне видання “Нотатки про Південну Русь” Пантелеймона Куліша. Ці дослідження сприяли становленню та утвердженню української нації, виховували покоління національно свідомої інтелігенції. Із цього приводу Микола Гоголь писав Михайлові Максимовичу: “Що всі черстві літописи, в яких я тепер риюсь, перед цими дзвінкими, живими літописами!”.

Саме в цей буремний час почала привертати увагу ряду талановитих митців світу складна, героїчна і маловідома історія України. У світову літературу переможною ходою увійшли Войнаровський і Наливайко, Богдан Хмельницький та Іван Богун…

Чи траплялися вам українські історичні постаті у творах зарубіжної літератури? А хто з історичних діячів інших народів став героєм нашої літератури? Чим це викликано? Наведіть конкретні приклади.

Неоціненну роль в науковому поступі відіграла діяльність філолога Ізмаїла Срезневського. Твори й матеріали, опубліковані в його історико – літературному збірнику “Запорожская старина”, використовували для своїх творів Пантелеймон Куліш, Олекса Стороженко, Тарас Шевченко.

Іван Франко свого часу писав: “Ми не повинні забувати, що й перед Котляревським у нас було письменство і були писателі, було духовне життя, були люди, що сяк чи так вибігали думкою поза тісний круг буденних матеріальних інтересів… от тим-то й вийшло, що від кінця ХVІІІ століття і українці, відкликаючись на віяння часу і потреби суспільності, почали й собі творити нову літературу на народній мові і пройняту новочасними гуманними та просвітніми ідеалами”. Це означає, що творилася література власна, оригінальна за змістом і формою, національно самобутня. Фундамент цієї літератури заклали в східній частині України Іван Котляревський, Пантелеймон Куліш, Микола Гоголь, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Григорій Квітка-Основ’яненко. Адже досі Україна сміється заливистим сміхом Котляревського, кепкує з Пістряка й Забрьохи Квітки-Основ’яненка, напружено стежить за змаганням гетьманів у Кулішевій “Чорній раді”, а Різдвяні свята не проходять без “Ночі перед Різдвом” Миколи Гоголя…

1 Етнографія – галузь історичної науки, яка вивчає культуру і побут народу, його походження, розселення та культурно-побутові зв’язки з іншими народами.

Свіжим подихом у розвитку нової української літератури стала творчість Тараса Шевченка. Його вважають основоположником нової української літератури, адже він утвердив ті принципи художньої творчості, які пізніше стали визначальними для творчості митців усіх наступних поколінь. Пантелеймон Куліш влучно назвав нову українську літературу “новим словом між народами”, адже рядки Шевченкового “Кобзаря” стали одкровенням для всіх, хто цінував щире й відверте слово.

ПАМ’ЯТАЙМО! “Неоціненна спадщина Шевченка – національна святиня і вселюдський скарб, Новий Заповіт рідному народу й усьому культурному космосу”, – писав Володимир Погребенник. Адже у його творчості закарбована світоглядна модель українського народу, концепція розвитку вітчизняної літератури.

Як ви вважаєте, чи впливає творчість Шевченка на сучасний літературний процес, чи, можливо, її вплив обмежився літературою ХІХ – початку ХХ століття?

Інакше склалася ситуація на західноукраїнських землях. 1784 року у Львові було відкрито університет, у 1814-1815 роках у Перемишлі – культурно-освітнє товариство. Хоча ці українські землі знаходилися в осерді Європи, де на той час активно поширювалися нові філософські, політичні, економічні й мистецькі ідеї, українська культура цього регіону була занедбана. Франко гірко дорікав: “Могутній розвиток європейської літератури і літератури польської, що відбувався у той час, пройшов повз галицьких українців без сліду, не викресав у них ані жодної живої іскри. Церковщина вбивала живий дух серед нечисленної інтелігенції…”.

“Тільки в 30-х роках починається нова доба в духовнім житті Галицької Русі”, – продовжував Франко. Сколихнув Галичину гурток української інтелігенції під назвою “Руська трійця”, заснований трьома студентами філософського факультету Львівського університету – Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем.

Згодом на землях Західної України залунає щирий і чистий голос “буковинського солов’я”, “буковинського Кобзаря” Юрія Федьковича. Оспівав поет подвиги Олекси Довбуша, що підняв опришків на боротьбу за волю. У його поезіях виповідали свою тугу згорьовані буковинські матері… Його пісня линула над полеглими на чужій війні українськими хлопцями-рекрутами, що мусили брати в мозолясті хліборобські руки ненависні рушниці…

Проте і на західних, і на східних землях нова українська література зароджувалася з глибин народного життя, черпала духовну наснагу з рідної мови. Про це свідчать “Наталка Полтавка” Івана Котляревського, “Маруся” та “Конотопська відьма” Григорія Квітки-Основ’яненка, оповідання Пантелеймона Куліша. Мабуть, саме про ті часи казав Євген Сверстюк – письменник, політичний в’язень ХХ століття, якого в далеких тюрмах піднімали на ноги рядки української класики: “Наша література по-своєму виідеалізовує народ, але не зверху і здалеку, а зсередини: вона підносить з глибини його душі перли, вибирає з його гущі обдарованих душевною красою й силою, вивищує їх і досліджує їхню долю серед сірих, стертих, скалічених і прибитих убогістю буднів українського життя”.

Основні художні напрями

На особливу увагу заслуговує оригінальна стильова палітра тогочасної української літератури.

Характерною особливістю цього періоду літератури було своєрідне співіснування різних течій і напрямів, стилів і художніх манер. Так, скажімо, у творчості Івана Котляревського спостерігаємо і бурлескно – травестійні риси, і ознаки сентименталізму, подекуди романтизму і, зрештою, реалізму. Це стосується і творчості Миколи Гоголя, Григорія Квітки-Основ’яненка, Петра Гулака-Артемовського, Євгена Гребінки та інших.

Після завершення барокової доби в українській літературі почав розвиватися класицизм, що на той час уже глибоко вкорінився в європейській літературі.

ПАМ’ЯТАЙМО! Класицизм (лат. взірцевий) – напрям у європейській літературі, що виник на противагу бароко. Для класицизму характерні такі особливості: орієнтація на культ античності, проголошеної ідеальною, на гідну наслідування особистість, високоморальну та свідому свого громадянського обов’язку, на вишуканий смак відповідно до вічних, непорушних законів мистецтва.

Класицизм зародився в італійській літературі XVI століття доби Відродження, а найбільшого розквіту досяг у монархічній Франції XVII століття. Інтерес до цього стилю виявляв особисто кардинал Рішельє, який навіть дав завдання Французькій академії сформулювати основні принципи цього стилю для того, щоб перетворити літературу на ідеологічне знаряддя абсолютної монархії.

Що вам відомо з історії та літератури про кардинала Рішельє?

Класицизм орієнтувався на авторитетні античні тексти Арістотеля, Горація, що вважалися ідеальними, класичними, зразковими, гідними наслідування. Письменники часто запозичували сюжети з античної міфології, історії, використовували жанри античної літератури. Вплив класицизму на мистецьке життя Європи був надзвичайно потужним і тривалим, а в архітектурі він відчувався аж до XIX століття.

Для класицизму характерні раціоналізм (прагнення побудувати мистецтво на засадах розуму), відмова від релігійної схоластики (сухої, мертвої науки, відірваної від життя). У класицистичній поезії використовували тільки певні віршові розміри; мова мала бути ясною, чистою, афористичною; автор мусив дотримуватися суворих вимог регламентованих стилів і жанрів.

ПАМ’ЯТАЙМО! До високого стилю в класицизмі належали такі жанри, як трагедія, ода, епопея; до середнього – елегія, моралізаторський діалог, повчальна поема; до низького – ідилія, сатира, комедія, байка, епіграма, травестія, літературна казка.

Для класицизму характерним є також прагнення до аристократизму: щоб догодити смакам панівних верств суспільства, треба було позбавити літературу ознак буденності, втілювати в ній виключно “високий” зміст, причому максимально ідеалізований. Це і стало причиною надмірної високопарності класицистичної літератури, відірваності її від життя, побуту й мови народу. Окрім того, героями класицистичних творів мали бути люди лише високого походження.

Цікаво, що в кожній країні, у кожній національній літературі класицизм набував своєрідних, неповторних ознак. Видатними представниками цього напряму у Франції були П’єр Корнель, Жан Расін, Жан Батист Мольєр, Жан де Лафонтен; у російській літературі – Михайло Ломоносов, Гаврило Державін, в англійській – Джон Мільтон, у польській – Ігнацій Красіцький.

Пригадайте, які ознаки класицизму властиві творчості Мольєра. Як у комедіях французького драматурга втілено один з основних принципів класицизму: краси та істини можна досягти розумом?

В українській літературі через несприятливі історичні умови, як засвідчив авторитетний дослідник Дмитро Чижевський, класицизм не зміг розвинутися як цілісна художня система, можливо, через сильний вплив низового козацького бароко. Однак певні тенденції класицизму в українській літературі відобразилися в трагікомедії “Володимир” Феофана Прокоповича, поезіях Івана Некрашевича, поемі “Енеїда” Івана Котляревського, творчості Петра Гулака-Артемовського та інших письменників. Вплив класицизму відчутний і в п’єсі “Наталка Полтавка” (дотримано класицистичного принципу трьох єдностей: місця, часу та дії).

Які класицистичні жанри були представлені в українській літературі і чому?

Наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття класицизм у більшості літератур Європи, а відтак і в українській, переживає кризу. Він поступово втрачає зв’язок з реальним життям, замикається у вузькому колі власних умовностей. Розпочалася доба романтизму – напряму, що виник як жорстка опозиція класицизмові.

Романтизм заявив про себе на початку ХІХ століття і поширився в літературі більшості країн Європи, а також у Сполучених Штатах Америки. Творчість романтиків у кожній країні має, звісно, свою специфіку, що визначається особливостями національного історичного розвитку, проте можна визначити кілька загальних рис напряму.

ПАМ’ЯТАЙМО! Романтизм (франц. мальовничий, настроєвий, мрійливий) – напрям у літературі та мистецтві загалом, особливістю якого було протиставлення буденному життю високих ідеалів. У центрі уваги романтиків – непересічний герой, схильний до бурхливих переживань, пристрастей, уважний до душевних поривів. Визначальні риси романтизму – заперечення культу розуму, увага до всіх проявів людської особистості, фольклоризм.

Проаналізуйте історичні умови виникнення романтизму у світі та в Україні. Прокоментуйте риси цього художнього напряму в історичному контексті.

Письменники-романтики реальній дійсності, яка їх не задовольняє, протиставляють картини життя бажаного, витвореного власною уявою. Образ романтичного героя створюється за принципом контрасту до реального сучасника: це людина великих пристрастей, видатних можливостей, сильного характеру, здатна на незвичайні вчинки. Діють такі герої часто у фантастичних обставинах.

Провідною в романтизмі стала тема самотності. Самотніми є герої Михайла Лермонтова, Джорджа Гордона Байрона, Адама Міцкевича. Це виняткові герої у виняткових обставинах.

Яскравою, розмаїтою була палітра художніх засобів романтиків. Пейзажі в романтичних творах – це здебільшого картини розбурханої стихії, шторму, страхітливих скелястих урвищ і загадкових лісових нетрів.

Романтики відійшли від традицій наслідування античності, відкинули суворі канони класицизму і понад усе цінували натхнення та незалежність у творчості.

Фольклор романтики розглядали як джерело національної культури, вони відкрили красу народного мистецтва – казок, легенд, пісень, переказів на противагу класицистам, які не цікавилися творчістю простолюду.

Романтики також стверджували духовну неповторність кожної людини. Цим вони відрізнялися від просвітників, які вважали, що всі люди однакові, адже живуть за строгими і сталими законами розуму. Романтики цуралися світу наживи, егоїзму, лицемірства, відстоювали свободу особистості, щирі й відкриті стосунки між людьми.

Провідним жанром було проголошено роман. Відкриттям став історичний роман Вальтера Скотта. Поширеними були й такі жанри, як поема й балада, зокрема у творчості Байрона, Шиллера, Гейне, Пушкіна та Лермонтова.

Твори кого із названих письменників ви читали? Пригадайте, які риси романтизму проявилися в них.

Романтизм в Україні відіграв значну роль у пробудженні національної свідомості, в обгрунтуванні історичної самобутності народу, у збереженні й розвитку мови, культури загалом.

Прояви романтизму спостерігаємо у творчості Олекси Стороженка, Юрія Федьковича та інших майстрів слова. Цей напрям співіснував з реалізмом, адже його першопочатки знаходимо вже у творчості письменників першої половини ХІХ століття.

У 30-х роках ХІХ століття у французькій, а згодом і в інших європейських літературах, зокрема в українській, поширився реалізм. В українському письменстві реалізм заявив про себе спершу в рамках романтизму, а остаточно утвердився в 50-60-х роках ХІХ століття в творчості Тараса Шевченка, Марка Вовчка та інших письменників. Ще доволі довгий час у класичній літературі ХІХ-ХХ століть реалістичний метод органічно поєднувався з елементами романтизму. Це засвідчили твори Оноре де Бальзака, Антона Чехова, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.

Та детальніше про реалізм ми матимемо нагоду поговорити згодом, і ця розмова, повірте, буде надзвичайно цікавою та пізнавальною!

З романтичним напрямом в новій українській літературі органічно поєднувалася також бурлескна стильова течія.

ПАМ’ЯТАЙМО! Поняття бурлеску запровадив у своїй творчості флорентієць Франческо Берні. Згодом бурлеском називали різновид комічної поезії та драматургії, генетично пов’язаний з народною сміховою культурою, середньовічними карнавалами. Для нього характерна свідома невідповідність між змістом і формою, карикатурність. Бурлеск був популярним у середньовічному європейському письменстві, передусім у творчості мандрівних співців.

У літературі бурлеск пов’язують із травестійною традицією – “перелицюванням” античних творів. Цю традицію утвердив французький поет Поль Скаррон, який “високим” стилем писав про “низькі” явища життя і навпаки.

В Україні бурлеск відомий за фольклорними джерелами (“бісівські ігрища”, “сороміцькі пісні” тощо). Ця стильова течія була поширена в добу бароко, розвивалася завдяки мандрівним дякам і студентам братських шкіл, які писали пародії, викриваючи сліпе дотримання церковних догм. У різдвяних і великодніх піснях-травестіях святі постають в образах простих людей (у такий спосіб створювали комічний ефект).

Найповніше жанрові особливості бурлеску були представлені в інтермедіях, вертепі. Цей художній досвід використав Іван Котляревський у героїчно-комічній поемі “Енеїда”, взявши в ній за основу національні набутки бурлеску і європейську бурлескну культуру. Цікавий бурлескний літературний експеримент продемонстрував Пантелеймон Куліш у поемі “Куліш у пеклі”.

Бурлеск зреалізувався і в музичному мистецтві, зокрема у творчості Вольфганга Амадея Моцарта, Джоаккіно Россіні, Йоганна Себастьяна Баха. Традицію бурлеску розвивали й кінематографісти ХХ століття, яскравий приклад цього – німе кіно за участю Чарлі Чапліна.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Повторюємо

1. Пригадайте особливості розвитку українського письменства до періоду нової української літератури.

2. Назвіть найвизначніших письменників нової української літератури.

3. Назвіть учасників “Руської трійці”.

Міркуємо

1. Укажіть фактори, що визначали розвиток нової української літератури.

2. Поясніть, чому цікавість до життя народу стала неодмінною ознакою творів різних напрямів післякласицистичного періоду.

3. Які відмінності в розвитку літератури Східної та Західної України можна спостерегти на межі ХVІІІ та ХІХ століть?

Аналізуємо

1. Використавши свої знання з історії України, доповніть інформацію про суспільно – історичні обставини формування нової української літератури.

2. Узагальніть відомості про етнографічні здобутки українських дослідників на початку ХVІІІ ст.

3. Яку роль у пробудженні національної свідомості українців відіграв романтизм?

Дискутуємо

1. Чому Тараса Шевченка вважають основоположником нової української літератури?

2. Доведіть або спростуйте думку, що надбання літератури кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття відчутно позначилися на сучасному українському мистецтві.

3. Чим важливий фольклор сьогодні? Свою думку доведіть.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“НОВЕ СЛОВО МІЖ НАРОДАМИ” – НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА