Нова дегенерація – Андрусяк Іван

Ми не маски ми стигми тих масок що вже відійшли

Ми не стіни ми стогін імен що об стіни розлущені

Ідемо до людей у вінках недоспілих олив

У простертих долонях несемо гріхи як окрушини

Ми останні пророки в країні вчорашніх богів

Ми останні предтечі великого царства диявола

Ми зчиняємо галас і це називається гімн

Ми сякаємось в руку і це називається правила

А дівки на мітлі це наложниці втрачених вір

Це михайло булгаков надламаним сміхом заходиться

В божевільній труні долілиць повертається вій

Матюкається сич ремигає зашумлена хортиця

Табунами блукають отари і несть їм числа

По найвищих деревах як дзвони гойдаються пастирі

По незвіданих нетрищах душі виходять на злам

І спалахує небо червоною мічене пастою

Розенкранце зі сцени старий канделябр забирай

Гільденстерне жени за куліси розгнуздану свиту

Покоління майстрів відчиняє ворота у рай

А старий азозелло веде під вінець маргариту


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Нова дегенерація – Андрусяк Іван