“Нова астрономія” XX століття і “Наднова” XXI століття
Хронологія розвитку астрономії з кінця XIX – протягом XX століть – і початку XXI століття
(Важливі для астрономії XX століття події дали поштовх розвитку “нової” науки)
1860 надрукована книга “Хімічний аналіз шляхом спектральних спостережень” Кірхгофа і Бунзена, в якій були описані методи спектрального аналізу. Покладено початок астрофізиці.
1862 відкритий супутник Сіріуса, про який у своїх дослідженнях говорив ще Бессель.
1872 американець Г. Дрепер зробив перший фотографію спектра зірки.
1873 Дж. К. Максвелл публікує “Трактат про електрику і магнетизм”, в якому позначив так звані рівняння Максвелла, тим самим передбачивши існування електромагнітних хвиль і ефекту “Тиск світла”.
1877 А. Хол виявив супутники Марса – Деймос, Фобос. У цьому ж році були відкриті марсіанські канали італійцем Дж. Скіапареллі.
1879 англійський астроном Дж. Х. Дарвін опублікував гіпотезу про приливному походження Місяця. С. Флемінг пропонує розділити Землю на часові пояси.
1884 26 країн ввели поясний час, запропоноване Флемінгом. Міжнародною угодою обраний Грінвіч в якості нульового меридіана.
1896 виявлений супутник у Проциона, передвіщений Бесселем.
1898 У. Г. Пікерінг відкрив супутник Сатурна – Фебу з його здатністю обертатися у зворотний бік щодо своєї планети.
Поч. XX століття вченими Г. фон Цейпелем і Г. К. Пламмером були побудовані перші моделі зоряних систем.
1908 Джордж Хейл вперше виявив магнітне поле у позаземного об’єкта, яким стало Сонце.
1915-1916 рр. Ейнштейн вивів загальну теорію відносності, визначивши нову теорію гравітації. Вчений зробив висновок, що зміна швидкості діє на тіла подібно силі гравітації. Якщо Ньютон свого часу назвав орбіти планет фіксованими навколо Сонця, то Ейнштейн стверджував, що у Сонця є гравітаційне поле, внаслідок чого орбіти планет роблять повільний додатковий поворот.
1918 американець Харлоу Шеплі на основі спостережень розробив модель структури Галактики, в ході чого з’ясувалося реальне місце розташування Сонця – край Галактики.
1926-1927 – Б. Ліндблад і Ян Оорт, аналізуючи рух зірок, приходять до висновку про обертанні Галактики.
1931 початок радіоастрономії поклали експерименти К. янського.
1932 Янський відкрив радіовипромінювання космічного походження. Першим радіоджерелом безперервного випромінювання був названий джерело в центрі Чумацького Шляху.
1937 американець Г. Ребер сконструював перший параболічний радіотелескоп, діаметр якого складав 9,5 м.
1950-х рр. виявлено рентгенівське випромінювання, що виходить від Сонця. Покладено початок рентгенівської астрономії.
1950-і рр. формування сучасної інфрачервоної астрономії. Вивчення інформації в діапазоні між видимим випромінюванням.
1953 Ж. де Вокулер відкрив перше надскупчення галактик, яке також називають Місцевим.
1957 починається космічна ера запуском штучних супутників Землі.
1961 перший запуск людини в космос. Першим космонавтом став Юрій Гагарін.
1962 запущена Орбітальна сонячна обсерваторія, за допомогою якої стало можливим систематично проводити спостереження щодо ультрафіолетового випромінювання, що дало старт розвитку ультрафіолетової астрономії.
1962 виявлено перший рентгенівський джерело поза Сонячною системою – Скорпіон X-1.
1965 року перший вихід людини у відкритий космос, досконалий Олексієм Леоновим. Тривалість виходу склала 23 хв. 41 сек.
1969 Нога людини ступила на поверхню Місяця. Першим космонавтом на поверхні Місяця був Ніл Армстронг.
1991 запуск Гамма-обсерваторії “Комптон”, яка дала потужний поштовх для розвитку гамма – астрономії.
Поч. XXI ст. дало світу обмежені варіанти квантових комп’ютерів, за допомогою яких можливо здійснювати надшвидкісні обчислення.
2009 ознаменувався складанням американськими фізиками перший програмованого квантового комп’ютера.
2012 розроблений фотонний квантовий комп’ютер, який здатний проводити обчислення не послідовно, як класичні ЕОМ, а одночасно, що збільшує швидкість отримання результату.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)