Нобелівський лауреат з економіки Ян Тінберген

Ян Тінберген – нобелівський лауреат в галузі економіки (1969 р), нагороджений “за розвиток і застосування динамічних моделей до аналізу економічних процесів”.

У 1922-1926 рр. навчався на фізичному факультеті Лейденського університету, в 1929 р отримав докторський ступінь з фізики за дисертацію “Проблеми мінімуму у фізиці та економіці”, в 1929-1945 рр. працював у Центральному бюро статистики при уряді Нідерландів, з 1933 по 1972 був професором в Нідерландської школі економіки в Роттердамі. У 1945-1955 рр. – Директор Центрального бюро планування Нідерландів, з 1966 року – голова Комітету планування розвитку ООН.

У 1970-і рр. працював над пошуком шляхів вирішення глобальних світових проблем та стратегії розвитку.

Ввів у науковий обіг термін “країни третього світу”, одним з перших став застосовувати математичний апарат до дослідження економічних процесів і створювати моделі, які описують їх протікання (кількісні моделі планування в області оптимального розміщення капіталовкладень і виробництва за регіонами у масштабі країни).

Розміщення промисловості та ієрархія населених пунктів. Розміщення локалізованих і повсюдно поширених галузей промисловості (будівництво, харчова промисловість) “прив’язане” до міст різного рівня ієрархії (рис. 148). Таким чином, існує залежність між людністю міст, структурою і масштабами виробництв.

Рис. 148. Розміщення промисловості та соціально-економічні витрати. Лінії рівних транспортних витрат свідчать про те, що постачання продовольством одного центру (А), де зосереджені промислові підприємства, може обійтися дорожче, ніж постачання декількох розкиданих центрів з тим же сумарним об’ємом попиту (Б). Це правило поширюється і на соціальні витрати, зокрема витрати з перевезення маятникових мігрантів та на будівництво житла у великих центрах імміграції

Локалізовані галузі мають великі масштаби, складне і спеціалізоване виробництво. Вони розвиваються переважно в регіонах з великою кількістю міст, що мінімізує обсяги перевезень (рис. 149). Підприємства розташовані у містах таких розмірів, людність і ємність ринку збуту яких достатньо великі для розвитку цих галузей.

Повсюдно поширені галузі з невеликими масштабами виробництва більш тісно пов’язані зі споживчим ринком, ніж з іншими галузями промисловості. Винятком є, мабуть, тільки харчова промисловість, пов’язана з постачальниками сільськогосподарської продукції та з заводами, що випускають тару (рис. 150, 151). Концентрація підприємств повсюдних виробництв в окремих, але близько розташованих населених пунктах забезпечує економію тільки при наявності тісних виробничих зв’язків.

Невеликі за чисельністю жителів населені пункти мають, як правило, обмежений набір повсюдних галузей: в їх околицях розміщуються рудники, шахти, кар’єри, а в самих містах – ремонтні майстерні, підприємства харчової промисловості та виробництво будматеріалів (рис. 147).

У міру збільшення розмірів населених пунктів значення видобувної промисловості в них падає, а обробної промисловості – зростає. Частка населення, зайнятого в обробній промисловості, значно вище в містах середніх розмірів, ніж у великих містах, де найважливіше значення набуває сфера послуг – освіта, банківська діяльність, управління, зв’язок.

Модель Вернона (модель життєвого циклу продукту, 1966). Модель розглядає чотири етапи “життя” продукту – від розробки до моральної “старості” (рис. 152). На кожному з етапів (розробка, зростання попиту, “зрілість”, “старість”) виробництво змінює своє географічне положення. Розробка продукту ведеться в економічних центрах країн, де є висококваліфікована, але нечисленна робоча сила. У міру зростання виробництва та стандартизації технологічного процесу зростаюче виробництво потребує притоку робочої сили. На етапі “зрілості” продукту виробництво зсувається до периферійних районів з більш дешевою робочою силою. “Старість” продукту наступає, коли відбувається зниження продажів через конкуренцію кращої і більш дешевої продукції. Виробництво переміщається в менш розвинені країни або припиняється.

Модель Хамфрі (модель многозаводскіх фірми, 1988). В останні десятиліття фактори розміщення промисловості, розглянуті вище, практично втратили своє значення. Нині рішення про розміщення підприємств беруть найбільші ТНК, і виробничі ланцюжки розосереджуються по території однієї або декількох країн. Вибір місця розташування став носити все більш глобальний і стратегічний характер.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Нобелівський лауреат з економіки Ян Тінберген