Ніна БІЧУЯ (нар. 1937 р.) – З УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ

Ніна Леонідівна Бічуя народилася 24 серпня 1937 року в місті Києві, а зростала з ранніх літ у Львові. Батьки виховували доню свідомою українкою: “Мати навчила мене доброти, всепрощення. Коли я мала шість літ, батько відважився оповісти мені про голод тридцять третього. У дитинстві я вміла мовчати. Нині то б напевно не втримала тільки для себе такої нелегкої таємниці”. Найбільше галицьке місто, рідна мова, яка звучала звідусіль, оточення свідомих українців зробили свою виховну справу. Львів на сторінках книг Ніни Бічуї постає повноправним героєм, якому вдається позитивно впливати на всіх дійових осіб.

Здобувши середню освіту із золотою медаллю, Ніна вступила на факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. З 1958 року почала працювати журналісткою, згодом – помічником режисера з літературної роботи у Львівському театрі юного глядача, ще пізніше – редактором газети товариства “Просвіта” у Львові. Крім того, читала лекції студентам, працюючи старшим викладачем кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського університету.

У літературу Ніна Бічуя ввійшла в 60-х роках минулого століття. Перша її книга – “Канікули у Світлогорську” (1968). Ще до цієї публікації молода авторка надсилала до редакції “Літературної України” своє оповідання, однак через хвилювання не вказала свого імені й по батькові, тільки ініціали. Письменник Євген Гуцало, який тоді працював у цій газеті, надіслав схвальний відгук і зробив цікаве зауваження: “З Вашого підпису не можу зрозуміти, жінка Ви, чи, може, чоловік, але з того, як пишете, таки, мабуть, чоловік…”

Як письменниця Ніна Бічуя одразу виявила себе дуже яскраво. Її перу належать книги: “Дрогобицький звіздар”, яку редагував Євген Гуцало, – про українського філософа, астронома, астролога, першого українського доктора медицини часів Середньовіччя Юрія Котермака, більше відомого як Юрій Дрогобич; “Біла віла” – про Лесю Українку, “Повісті”, “Квітень у човні”. “Родовід”, “Бенефіс”, “Десять слів поета”. Для дітей вона написала чудові повісті “Канікули у Світлогорську”, “Шпага Славка Беркути”, “Звичайний шкільний тиждень”, “Яблуня і зернятко”.

Ніна Бічуя. Канікули у Світлогорську (1958)

Ніна Бічуя

Твір, який ви незабаром прочитаєте й аналізуватимете на уроках, був перевиданий “Видавництвом старого Лева” (Львів, 2010). Події у повісті “Шпага Славка Беркути” відбуваються в середині 60-х років ХХ століття, однак читач такої віддаленості в часі майже не помічає, бо кожен з ваших ровесників уявляє себе в подібних ситуаціях. Проблеми, порушені Ніною Бічуєю, – вічні й хвилюватимуть ще не одне покоління. Ось що пише авторка: “У тій моїй фортеці, що зветься рідним домом, є двоє фехтувальників, вже зовсім дорослих: мій брат і мій син. Брат був тренером з фехтування для мого сина (і не тільки).

Діялося це дуже давно, так, так, ще в минулому столітті… Давно? А спробуйте витягнути його у себе з-під ніг, і все нинішнє полетить шкереберть. Ми всі стоїмо на плечах одне в одного.

Від самісінького початку історії людства. Не можна порушувати єдність. У нашій фортеці досі зберігається синова шпага, її уже торкаються крихітні рученята моєї правнучки. Шпага – це наша родинна реліквія. Але історія про Славка Беркуту – історія не братова й не синова, у них були свої хлоп’ячі та юнацькі пригоди, а в книзі зовсім інша, напіввигадана, напівправдива, але таки не їхня особиста історія. Й зовні, й за характерами ні брат, ні син на жодного з персонажів книги не схожі. Усі мої літературні герої разом і зокрема більше думками й поривами душі схожі… на мене”.

“Її проза буквально приголомшила мене: журналістка, про яку я ніколи нічого не чув і її авторських спроб не читав, запропонувала жмут історичних оповідей. Стиль її творів був достоту такий, як вона сама… не цяцькований, а позначений високим артистизмом, стрімким летом авторської уяви, вишуканістю й шляхетністю, відбивав внутрішню сутність авторки”.

(Роман Іваничук)

Ніна Бічуя. Шпага Славка Беркути (2010)

Вишуканість мови автора і героїв книг – важлива ознака художніх творів Ніни Бічуї. За світосприйманням вона – урбаністка: героями її творів є міські жителі, події відбуваються в місті. Словниковий запас героїв письменниці заворожує і ненав’язливо спонукає рідною мовою користуватися як мистецтвом. Твори Ніни Бічуї перекладено багатьма мовами світу. У рамках важливої для ювілейного Форуму видавців теми “Жінка у світі, що змінюється” було обрано двадцять найдостойніших мист-кинь, серед яких і Ніну Бічую. Письменниця чи не єдина з-поміж українок має честь носити Орден Усмішки. Це міжнародна нагорода, яку присуджують митцям діти. Кавалерами цього ордена були Папа Іван Павло II, Далай-лама, матір Тереза, шведська письменниця Астрід Ліндгрен, яка написала геніальні твори для дітей, а також сучасний поет Іван Малкович. Перекладає Ніна Бічуя з польської мови, пише історичну прозу, в художніх творах торкається теми театру.

Діалог із текстом

1. Що цікавого ви довідалися про письменницю Ніну Бічую? Які книги вона написала? Які з них ви, можливо, читали?

2. Яка життєва позиція авторки повісті “Шпага Славка Беркути”?

3. Поясніть оцінку ранньої творчості Ніни Бічуї майстра слова Романа Іваничука.

4. Як ви розумієте терміни “урбаністична проза”, “письменник-урбаніст”?

5. Які унікальні нагороди має Ніна Бічуя?




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Ніна БІЧУЯ (нар. 1937 р.) – З УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ