Несвідоме в структурі пізнання і творчості
Чудовий російський письменник К. Д. Воробйов вустами свого літературного героя сказав з подивом: “Я випробував німе здивування перед підкорює силою оголеного слова” [Воробйов К. 2008: 92]. Чому один і той же текст, одне і те ж слово надає різну дію на різних людей і чому це слово при повторній зустрічі з ним по-різному сприймається одним і тим же людиною?
На багато важких питань можна дати відповіді, якщо звернути увагу на зв’язок породження і розуміння тексту з феноменом несвідомого. Вважаємо, що текст створюється автором і інтерпретується одержувачем з урахуванням несвідомого, яке є обов’язковим елементом людського існування.
Нагадаємо, що несвідоме – “форма психічного відображення, де образ дійсності і ставлення до неї суб’єкта не виступають як предмет спеціальної рефлексії, складаючи нерозчленованим ціле. Несвідоме від свідомості відрізняється тим, що відображена їм реальність зливається з переживаннями суб’єкта, його ставленням до світу, тому в несвідомому неможливий довільний контроль дій та їх оцінка “[Гримак, Кордовский 2009: 149-150].
Ще в давнину було помічено, що у важких ситуаціях людина могла знайти вірні інтуїтивні рішення, спираючись на внутрішні резерви несвідомого.
Несвідоме містить у собі три групи явищ неусвідомлюваної діяльності мозку – предсознание, підсвідомість і надсвідомість. Предсознание (досознаніе) – це вітальні (біологічні) потреби в їжі, воді, продовження роду – інстинкти, – а також генетично задані риси темпераменту, особливості тілесної конституції, що впливають на психіку і поведінку. Підсвідомість – це все, що було усвідомленими або в певних умовах може стати усвідомленими – автоматизовані і тому перестали усвідомлюватися навички, глибоко засвоєні суб’єктом, що стали його переконанням соціальні норми, регулююча функція яких переживається як “веління боргу”, “поклик серця”, “почуття провини “і т. п. Такі запаси накопиченого досвіду М. Полані назвав” особистісним знанням “. Сверхсознание – це неусвідомлюване рекомбінірованіе раніше накопиченого досвіду, яке пробуджується і прямує домінуючою потребою в пошуку коштів її задоволення. Сверхсознание проявляється в переживанні почуттів, т. Е. В емоції, до яких відносяться відчуття краси, естетичну насолоду, гумор, совість, духовність і душевність. “… Сверхсознание – це першоджерело всякого прогресу в розвитку людської цивілізації, в завоюваннях науки, в одкровеннях мистецтва, у вдосконаленні етичних норм” [Симонов 1992: 6-8, 13].
Індивідуальне сверхсознание впливає на свідомість людини, її мислення, мова, поведінка, з його вирішальним участю протікають процеси творчості, інтуїції, уяви, народжуються релігійні, художні і навіть наукові образи. Воно керує культурою, відповідально за історичні феномени, регулює здорові і хворобливі стани, будучи свого роду міцною і живильним грунтом, в якій ховаються корені як особистої, так і суспільного життя. Коротше, надсвідомість відповідає за генезис і формоутворювальну, креативну силу людської діяльності [http://www. alestep. narod. ru/num/0_pre. html].
У сучасній когнітивістики – сукупності наук про пізнання – придбанні, зберіганні, перетворенні і використанні знання – відбулася революція: з’ясувалося, що не існує єдиної пам’яті і єдиної мережі пам’яті, що пам’ять може бути свідомою і несвідомою. Несвідома, або неявна, пам’ять – це пам’ять про події, які впливають на те, що ми знаємо і робимо сьогодні, але цього не усвідомлюємо. Наприклад, коли ми слухаємо когось або щось читаємо, то спираємося на ті знання, які отримали минулого про мову, сенсі слів, граматичних конструкціях, правилах, що дозволяють сформулювати або зрозуміти негативні або питальні фрази і т. Д. Пам’ять допомагає розуміти мову співрозмовника, роблячи це неявним чином. Коли ми згадуємо слова, сказані кимось, то робимо це свідомо, але коли ці ж слова ми чуємо вперше, то задіємо свою пам’ять автоматично. Доречно додати, що пам’ять не існує в чистому вигляді. Це як імунна система, яку можна визначити тільки по окремих зовнішніми параметрами [Благутіна 2009е].
Стверджується думка, що несвідоме – НЕ антагоніст раціональному. У науковому пізнанні раціональність творчо кооперується з несвідомим. Академік В. І. Вернадський на початку XX століття писав про роль несловесних уявлень в науковому аналізі дійсності: “… Величезна область явищ, що мають свій науково-закономірний, найтіснішим чином пов’язаний з соціальним ладом, а в кінцевому підсумку з будовою біосфери – і ще більше ноосфери – світ художніх побудов, несвідомих в деяких частинах своїх, наприклад, в музиці або зодчестві, скільки-небудь значно до словесних уявленнями, – робить величезний вплив на науковий аналіз дійсності. Управління цим мало відбивається в логіці апаратом пізнання для наукового розуміння реальності є справа майбутнього “[Вернадський 2004: 413-414].
Невипадковий той факт, що з 232 опитаних психологами вчених 182 повідомили, що рішення наукової проблеми прийшло до них раптово, а не в результаті строго логічного ланцюга міркувань [Симонов 1992: 5].
(1 votes, average: 5.00 out of 5)