Неоднослойність тексту
Для будь-якого уважного читача очевидна неоднослойніть як фундаментальна властивість художнього (можливо, й іншого) тексту.
М. М. Бахтін розмірковує про два полюси тексту. З одного боку, говорить він, за кожним текстом стоїть система мови, якою в тексті відповідає все повторимо і відтворюється, все, що може бути дано поза даного тексту. З іншого, кожен текст як висловлювання є чимось індивідуальним, єдиним і неповторним, що належать до істини, правди, добра, краси, історії. Причому перше по відношенню до другого є матеріалом і засобом. Другий полюс, властивий самому тексту, розкривається тільки в ситуації і в ланцюзі текстів [Бахтін 1986: 299].
На прикладі живописного полотна про неоднослойності міркує іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет: “… Перше, з чим ми стикаємося, – це мазки на полотні, що складаються в картину зовнішнього світу; цей перший план картини ще не творчість, це копіювання. Але за ним видніється внутрішнє життя картини: над колірною поверхнею як би зиблется цілий світ ідеальних смислів, просочуючих кожен окремий мазок; ця прихована енергія картини не привноситься ззовні, він зароджується в картині, тільки в ній живе; вона і є картина “[Ортега-і-Гассет 1991: 61].
Думка Х. Ортеги-і-Гассета розвивається сучасним мистецтвознавцем, який пише про ауру твори мистецтва, про невловимого переливе фарб, який створює найпотаємніші ставлення людини до світу, про те, що ледь помітна деталь може стати джерелом зародження напруженого переживання, що між бачить і видимим виникають емоційні струми [Кривцун 2010: 112-113].
“… Над текстом витає ще якийсь метасмисл, який і перетворює текст з простої знакової системи в систему художню”, – стверджував чудовий російський філолог [Лихачов 1979: 37].
Актор Валерій Золотухін в інтерв’ю з приводу написаної ним книги “Секрет Висоцького” послався на літературознавця В. Н. Турбіна (1927-1993), який шукав метод науково-художнього аналізу літератури та запропонував поняття “мікротекстологія” і “макротекстологія”, і прокоментував їх так : “Мікротекстологія має справу з тим, що сказав письменник, поет. Макротекстологія – з тим, що сказала епоха, нація “. Висновок актора і автора книги: Висоцький володів поетичним даром в сильному ступені макротекстологіческого властивості. Поетичний дар Висоцького в тому, що його мовою говорила епоха [Золотухін 2002: 43: 3].
Неоднослойность пояснюють тим, що будь-який текст неможливо вилучити зі світу культури, поза яким вони втрачають свою значимість. На цьому наполягав С. С. Аверинцев: філологія – шлях з’ясування культури через мову і аналіз тексту. Звідси його уявлення про два полюси філології: скромна служба при тексті і універсальність, межі якої неможливо окреслити заздалегідь.
Другий “шар”, поза всяким сумнівом, відрізняється складністю. Це те, що недифференцированно відносять до змістового простору тексту. На цьому рівні базується т. Н. “Пам’ять мови”, здійснюється акумулює властивість слова, виникає припущення про “неявній” культурі, яку антрополог К. Клакхон назвав “прихованої”, а Р. Ле Ван – “імпліцитної” і яка проступає як найтонший натяк, незрозумілий навіть самим її носіям, як легкі “подуву”, найнеймовірніші “бурмотіння” культури, основоположні її самобутність, як своєрідне “поле культурного подразумеваемого” [Чернявська 2005].
Другий шар (або другий канал) в силу своєї складності номінується цілим рядом термінів, кожен з яких має право на існування. Традиційним вважається термін підтекст. Підтекст у сучасній філологічної термінології розглядають як щось імпліцитне, т. Е. Все, явно не виражене.
Скажімо з повною визначеністю, що неоднослойность тексту зумовлює виникнення і доцільність філології як галузі наукового пізнання.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)