Неля ШЕЙКО-МЕДВЕДЄВА – РОЗПОВІДІ ПРО НАС САМИХ
ПЄСА-КАЗКА
Ти прочитаєш п’єсу-казку на дві дії “Лисиця, що впала з неба”. її написала сучасна українська письменниця Неля ШЕЙКО-МЕДВЕДЄВА. Вона народилася в місті Бориславі на Львівщині, закінчила Львівський університет. Зараз живе в Києві. ЇЇ твори залюбки читають молодші та старші діти.
П’єса-казка створена за мотивами українських і російських народних казок. У ній швидко змінюються події, а героїв легко розпізнати за мовленням і вдачею.
Розгляньте ілюстрації на с. 124. Про що повідомляє афіша? Яке дійство відбувається на сцені?
Підготуйся до читання п’єси вголос:
– спочатку розглянь, як побудовано твір;
– хто дійові особи в п’єсі-казці;
– як описано їхній зовнішній вигляд;
– які примітки дає автор; скільки дій у п’єсі.
Сцени з вистави-казки “Лисиця, що впала з неба”
ЛИСИЦЯ, ЩО ВПАЛА З НЕБА
П’єса-казка на 2 дії (Скорочено)
Дійові особи
В о в к.
Л и с и ц я.
В о р о н а.
С і р к о.
З а є ц ь.
Г у с о ч к а.
В і л.
О в е ч к а.
Ч у м а к.
П а с т у ш о к.
Д і в ч и н а.
ДІЯ ПЕРША
Діялося це в ті далекі часи, коли ще звірі і говорили, і співали, а люди їх за рівних мали і про них нові казки складали…
* * *
Ніч. Засніжений ліс. Місяць уповні. Чути тупіт, вигуки, постріли, вовче виття. З’являється, кульгаючи, В о в к у пошматовано му дівочому кожусі й барвистій хустці. За ним женуться.
В о р о н а (вигулькує з те́мряви). Тут він. Сюди! Сюди!
З’являються Чумак з рушницею, В і л із перебинтованою шиєю, Д і в ч и н а зі смолоскипом, П а с т у ш о к з двома батогами, С і р к о із залізним ланцюгом. На грудях у Сірка металевий знак його старшинства над собаками. Біля нього – О в е ч к а із дзвіночком. Позаду неї З а є ц ь із бубном. На голові в Зайця малинова шапка із соболевою оторочкою…
В о в к. Попався! (Падає навко́лішки, затуляє голову лапами.)
Ч у м а к (до присутніх). Відступіть назад! Стрілятиму!
С і р к о. Я протестую! Треба спершу вислухати свідків і винести присуд!
В і л (хрипко, натужно). Свідчу, що саме цей шкуролуп скалічив мене!
З а є ц ь (піднімає лапу). Свідчу, що він погубив моє зайченя!
Ч у м а к. Свідчу, що цей пали́вода1 пограбував мене і моїх побратимів – чумаків!
Д і в ч и н а. Свідчу, що цей вовчище гнався за мною і я, щоб врятуватися, кинула йому хустку й кожушок!
П а с т у ш о к. Свідчу, що вчора він заліз у кошару…
О в е ч к а. І, прикинувшись собакою, підмовляв мене піти з ним на вечорниці!
С і р к о. Смерть вовцюганові!
У с і. Смерть! Смерть!
Розступаються. Ч у м а к прицілюється.
В о в к (підхоплюється). Постривайте! А останнє слово?
С і р к о. Говори!
Вовк (знімає кожушок, хустку, кидає на сніг). Каюся! І присягаюсь: якщо помилуєте мене, довіку не їстиму м’яса!
Усі. О-о-о!
В о в к. Буду зайцеві кумом!
1 Пали́вода – відчайдушна людина, яка нічого й нікого не боїться і ні перед чим не зупиняється.
В с і. Ого!
В о в к. Пастушкові – помічником! Чумакам – приятелем! Дівчатам – братом! Ще й охоронятиму і ліс, і село від будь-яких напасників.
Німа сцена. Усі вражені. Заєць передає Вовкові малинову шапку старости.
* * *
Пройшло три роки. В о в к тримає своє слово, хоча В о р о н а насміхається над ним, а С і р к о недовіряє.
Одного осіннього дня на подвір’ї Вовка трапилась незвичайна пригода. Раптом згори пролунало пронизливе: “А-а-а-а!”.
З неба прямо в лапи Вовку падає якийсь рудий клубок і збиває з ніг. Вовк котиться ліворуч. А клубок – праворуч. Вовк підхоплюється, шкутильгає до непорушної Л и с и ц і.
В о в к. Лиско! (Нахиляється над нею.) Ти жива чи ні?
Л и с и ц я (розплющує очі). Де я?
В о в к. На землі. У Чорнолісі.
Л и с и ц я. Ой, як далеко! А це твоя хата?
В о в к. Моя. (Показує вгору.) А що ти там робила?
Л и с и ц я. Вчилася літати.
В о в к. Хто ж тебе в небо підняв?
Л с и ц я. Журавель. Я його всю весну й літо вчила танцювати, а він пообіцяв, що навчить мене літати. Підняв аж у захмар’я й каже: “Ну, а тепер лети сама. Я втомився”.
В о в к. От безсоромник!
Л и с и ц я. Не те слово! Як же я до свого дому дістануся?
В о в к. Не журися! Я накажу бобрам, щоб вони тобі візок змайстрували, у людей бичка випрошу, і поїдеш собі потихеньку.
Л и с и ц я. Дякую тобі, Вовчику! Тільки ж чи вони тебе послухаються?
В о в к. Послухаються!
Л и с и ц я. Чи не знайдеться в тебе, братику, м’ясця? Страх як хочеться їсти.
В о в к. Ні, сестрице. Капуста є, морква, каша. Хочеш каші? Хочеш сиру?
Л и с и ц я. Так, але я, мабуть, не дошкутильгаю до хати.
В о в к. Не біда. Кашу я тобі принесу, а сир – у кошику, що біля тебе. (Біжить у хату.)
Л и с и ц я [бере сир). Який у вас добрий Вовк!
В о р о н а. Не добрий, а дурний!
Л и с и ц я. Чому, голубко, чому?
В о р о н а. Даси сиру – скажу!
Л и с и ц я (відламує шматок). На! їж на здоров’я!
В о р о н а. Він у нас… прибитий. Три роки тому заліз у кошару… (Щось нашіптує Лисиці.)
Л и с и ц я. Який жах!
В о р о н а. І я так кажу!
Л и с и ця. І він ні разу?..
В о р о н а. Ні!
Л и с и ц я. А ти, я бачу, розумна пташка… Все бачиш, все знаєш…
В о р о н а. Все, Лисонько! Все чисто і бачу, і знаю!
Л и с и ц я. Мені здається, голубко, що й ми з тобою заприятелюємо.
Далі в п’єсі розповідається про те, як Лисиця живе у Вовка, прикидаючись дуже немічною, беззахисною. Простодушний Вовк її годує, береже. Лисиця ж потай вдягає його кожух, стару шапку, бігає в село красти все, що попадеться. Ворона їй допомагає, оббріхуючи Вовка. Лисиця замислює навернути голодного Вовка на розбійництво. Але він, хоча й ображений, що йому ніхто не вірить, відмовляється: “Ні. Я слово дав…”.
Якось Лисиця притягла на подвір’я велику Гуску. За нею женеться розлючений Сірко, прибігли й інші мешканці села. Залякана помстою Лисиці Гуска говорить, що її поцупив Вовк.
Сірко обнюхує Гуску, а вона пахне лисицею. Він вимагає від Вовка, щоб до них вийшла Лисичка-калічка, яка живе тут. Вовк уперто захищає Лисицю, а перелякана Гуска продовжує вказувати на нього.
Обурені звірі забирають у Вовка шапку старости. Він ніяк не може второпати, чому його обмовила Гуска. Лисиця і Ворона підбурюють скривдженого Вовка проти Сірка.
1. Назви дійових осіб п’єси. Як розпочинається перша дія?
2. Коли і як з’явилася Лисиця? Як вона розмовляє з Вовком? А з Вороною?
3. Чому Вовк захищає Лисицю?
4. Хто читає уважніше?
Знайди слова:
– Вовка: “На землі. У Чорнолісі”;
– Лисиці: “А ти, я бачу, розумна пташка…”;
– Ворони: “Не добрий, а дурний!”
Підготуйся вдома до читання в класі другої дії п’єси-казки. Скільки в ній дійових осіб? Чи з’явилися нові дійові особи? Хто вони? Вибери собі роль. Поміркуй, з якою інтонацією треба читати слова цієї дійової особи. Якими жестами та мімікою ти скористаєшся?
ДІЯ ДРУГА
Те саме подвір’я. Дерева, кущі вкриті памороззю. З комина Вовчої хати валить дим. З лісу виходить Заєць із саморобним луком, піднімає грудку й кидає її у вікно. З хати вибігає Лисиця. Побачивши її, Заєць шмигає в кущі. Лисиця його вистежує і погрожує, що з’їсть його зайченят.
На стежці з’являється Вовк. Він мовчки кладе мішок на землю. Лисиця, побачивши, що в мішку мерзла картопля, налітає на Вовка, б’є його і йде з двору.
* * *
Лисиця з Вороною викрадають у Дівчини клунок з речами, а винним роблять Вовка. Вовк, побачивши в Лисиці обнови, наполягає, щоб вона їх негайно повернула. Але крутійка знову дурить Вовка: “Це мені віддали по-доброму!” Вона вимінює у довірливого Пастушка Овечку на “чарівний” пиріжок. Начебто, “хто його з’їсть, той стає мудрим-мудрим і щодня зможе гуляти небесним лісом”.
Вовк ніяк не збагне, чому йому нічого не дають, цькують собаками. Лиска наставляє Вовка: “Бо тобі личить не просити, а брати!”
Чути ревіння волів, скрип коліс. Це чумаки повертаються додому. Лисиця посилає Вовка відібрати в Чумака рибу. Та він вихоплює рушницю і стріляє у Вовка. “Ось тобі, зраднику!” Вовк, завивши, тікає. А Лисиця падає на дорогу наче мертва. Здивований Чумак кидає її на віз, думаючи, який славний з неї буде комір. Та Лиска не дрімає. Вона скидає з воза рибу, яку Ворона підхоплює і носить у кущі.
На Вовчому подвір’ї Лисиця сортує рибу, але жодної не дає голодному Вовку. Натомість пропонує навчити його ловити рибу в ставку без вудки. Вона стрибає на спину Вовку, який везе її до ставка.
Задоволена Лисиця співає:
Нащо мені той візок,
Коли в мене є вовчок!
Я лисичка бувала,
Я в небі літала.
З журавля упала –
Вовка осідлала.
Нащо мені ті бички?
Мене возять вовчки!..
На ставку Вовк пробиває ополонку. За порадою Лисиці він опускає хвіст у воду, дрижить від холоду і примовляє: “Лови-и-ися, рибко, вели-и-и-ка й мале-е-е-нька…” Лисиця, щоб позбутися Вовка, адже він їй заважає красти, побігла в село за Сірком.
* * *
Ворона починає розуміти, що Лисиця – злодійка, яка замислила чорну справу, і хоче допомогти Вовкові.
В о р о н а. Втікай, Вовче! Лисиця до Сірка побігла.
На березі з’являються С і р к о, Ч у м а к з рушницею, Ді в ч и н а з рогачем, Пастушок із палицею, Л и с и ц я, Віл, Гуска.
Л и с и ця. Он він! (Швидко тікає.)
Чумак цілиться у Вовка.
В о р о н а (підлітає до Чумака). Не стріляй! Не стріляй! Це не він крав!
С і р к о. А хто ж?
В о р о н а. Лисиця!
Сі р к о. Чому ж ти кричала: “Во-о-овк!”?
В о р о н а. Бо Лисиця казала, що вовки від моркви дохнуть.
Ч у м а к. Ну й дурна ж ти!
В о р о н а. А ви дуже мудрі?!
Усі знічуються, вмовкають.
С і р к о (до Вовка). Чого ж ти мовчав? Прийшов би й сказав: так і так…
В о в к. Я каза-а-а-ав.
С і р к о (подає йому лапу). Вставай!
Ч у м а к. Ну й Лисиця!
С і р к о. За хвіст її – та в суд!
В о в к. Не впіймати вам її. Хата в мене, мов фортеця. А під нею лаз, що тягнеться аж до сусіднього лісу.
До гурту підбігає З а є ц ь.
Заєць (до Вовка). Не дивися на мене, катюго! (Вклоняється усім іншим.) Шановні сільчани! Мене прислали до вас звірі по малинову шапку, бо ми хочемо обрати собі лісового старосту.
В о в к. Кого?
Заєць. Лисицю, що впала з неба.
Усі сміються.
(Розгублено.) Чому смієтеся? Вона ж така сердечна, така…
Ч у м а к (до зали). Ну, що ж! Піднесемо їй шапку! За гарну науку!
* * *
Вовкова хата. О в е ч к а в брудному кожушку понуро тупцює біля кілка, до якого її прив’язано. З хати виходить Л и с и ц я. В лапах у неї ніж.
О в е ч к а (побачивши ніж, злякано). А мені оте… гостре не подобається.
Л и с и ц я. Дурненька! Я переріжу ним шнурок, і ми з тобою, обнявшись, полетимо на небо…
На подвір’я влітає В о р о н а.
В о р о н а. Чепурися, Лиско! І люди до тебе йдуть, і звірі! Шапочку тобі малинову несуть!
Л и с и ц я. Справді? А що з Вовком?
В о р о н а. Прибили й укинули в ополонку.
Л и с и ц я біжить у хату, тягнучи за собою О в е ч к у. На подвір’ї з’являються Ч у м а к і З а є ц ь. У лапах у Зайця – шапка лісового старости.
З а є ц ь. Гей, Лисичко, де ти?
Л и с и ц я (визирає з вікна). Тут…
З а є ц ь. Вийди до нас.
Ч у м а к. Ми порадилися, Лисонько, і вирішили обрати тебе лісовим старостою!
Л и с и ц я. О! Дякую вам за честь!
Ч у м а к. Отже, згода?
Л и с и ц я. Еге…
Ч у м а к. Тоді прийми від нас цю шапку і носи її собі на радість!
Л и с и ц я. Не можу вийти. Ногу підвернула. Нехай Заєць принесе її в хату. (Зачиняє вікно.)
Ч у м а к. Е, ні. Мені наказано, щоб я тобі її надягнув і присягу з тебе взяв.
Пауза.
(До Зайця.) Обманув ти нас, Зайче! Не хоче Лиска старостувати! (Повертається і йде геть.) Доведеться обрати Ведмедя.
З а є ц ь іде за ним. З хати вибігає Л и с и ц я.
Л и с и ц я (підбігає до Чумака). Ні, ні, я хочу! Хочу!
У цей час із лісу вибігають Вовк, Сірко, Дівчина, Пастушок, Гуска. Лисиця кидається до хати, але на порозі з’являється О в е ч к а з кочергою.
П а с т у ш о к. Моя Біляночка!..
Д і в ч и н а (хапає Лисицю за кожух). Мій кожух! Мої коралі!
В о р о н а (скидає з шиї дукачі). І дукачі1 твої.
Ч у м а к. Ведіть у село розбійницю!
В о в к. Ох, Лисичко, Лисичко…
Л и с и ц я. Не охкай! Якщо я, впавши з неба, не загинула, то на землі таки не пропаду!
Я – лисичка бувала,
З журавля упала,
Я у небі літала,
Всіх вас ошукала2!
В о р о н а. Іди, йди, “розумнице”!
Ч у м а к, П а с т у ш о к, Д і в ч и н а ведуть Л и с и ц ю.
З а є ц ь (віддає Вовкові шапку). Вибач, куме…
1. Хто автор прочитаної п’єси-казки? Хто головний герой твору?
2. Пригадай, кому з дійових осіб належать такі слова:
– Чому смієтеся? Вона ж така сердечна, така…;
– Ведіть у село розбійницю!
3. Про кого з дійових осіб можна сказати простодушний, довірливий, а про кого – хитра, злодійкувата?
4. Від чого автор застерігає читачів?
5. Поміркуйте, чим п’єса відрізняється від творів інших жанрів.
Виберіть уривок із п’єси і підготуйте його інсценізацію.
1 Дукач – жіноча прикраса у вигляді монети.
2 Ошукала – обдурила.
ПЕРЕВІР СВОЇ ДОСЯГНЕННЯ
Знаю…
– Назви прочитані байки та їх авторів.
– Кого у світі вважають першим байкарем? Де він жив?
– Що нового ти дізнався про життя Леоніда Глібова?
– Зміст якого твору створено за мотивами українських і російських народних казок? Хто його автор?
– Кому з дійових осіб п’єси-казки належать такі слова:
– Не стріляй, не стріляй! Це ж не він крав!?
Розумію, можу пояснити…
– Чим завершуються байки? Що означають вислови мораль байки, сила байки?
– Які людські якості висміюються в байці “Зозуля і Півень”?
– Чим байка відрізняється від оповідання?
– Як побудовано п’єсу-казку?
Умію…
– Визначити головну думку байки Езопа “Двоє приятелів і ведмідь”.
– Розповісти про негативних персонажів п’єси-казки “Лисиця, що впала з неба”.
– До якої байки прислів’я “У лиху годину пізнаєш вірну людину” можна вважати головною думкою?
– Розказати напам’ять байку “Зозуля й Півень”.
Виявляю ставлення, почуття…
– Яка байка тебе особливо зацікавила? Чим саме?
– Чи допомогли прочитані байки тобі краще зрозуміти себе?
– Яку байку тобі цікаво розповісти в родинному колі?
– Мораль якої байки співзвучна з прислів’ям “Не кажи гоп, поки не перескочиш”?
– Яку роль у п’єсі-казці тобі хотілося би зіграти? Чому?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)