НейроСНІД
СНІД – інфекційне захворювання, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), що передається статевим, парентеральним, трансплацентарним шляхом, що характеризується важким ураженням імунної системи. У патологічний процес втягуються в тій чи іншій мірі всі життєво важливі органи людини. Клітини нервової системи відносяться до числа вибірково слабости ВІЛ. Цей вірус відноситься до сімейства РнкаУтримуючих ретровірусів, володіє ферментом ревертазой, або зворотною транскриптазою, що дозволяє на підставі власної РНК синтезувати необхідну для розмноження вірусу ДНК. При інфікуванні страждає клітинну ланку імунітету. Уражаються головним чином Т-лімфоцити хелпери. Порушується співвідношення між Т-хелперами і Т-супрессорами, яке при СНІДі стає менше 1 (при нормі 1,8-2,0). Порушується взаємодія клітин при імунній відповіді, який стає неповноцінним. Крім того, Т-супресори починають придушувати імунні реакції. В результаті знижується стійкість організму до впливу умовно-патогенної мікрофлори, виникають опортуністичні інфекції, формується пухлинний процес.
Клінічна картина. Тривалість прихованого періоду коливається від 2-3 тижнів. до декількох років. Клінічна картина характеризується великим поліморфізмом і визначається як прямим впливом вірусу, так і опортуністичними інфекціями. Досить рідко в початковому періоді захворювання може розвинутися гострий вірусний енцефаліт. Його клінічні прояви дуже різноманітні. Характерні загальне нездужання, підвищення температури тіла, розлад свідомості, епілептичні припадки. У спинномозковій рідині виявляються неспецифічні запальні зміни. Зазвичай після гострої стадії настає повне одужання. НейроСПИД найчастіше починається з общеінфекціонной симптоматики, ангіни, збільшення лімфатичних вузлів, печінки. Зазвичай такий стан триває 1-3 тиж., Після чого настає ремісія. Для прихованого періоду, який може тривати значний час, характерна лімфаденопатія. Лімфатичні вузли різних регіональних груп залишаються збільшеними більше 1 міс., Потім у багатьох хворих приєднуються лихоманка, підвищене потовиділення, схуднення, розлад стільця. Для ураження нервової системи характерний розвиток прогресуючої багатоджерельної лейкоенцефалопатії: виявляються деменція, апатія, погіршення пам’яті, зниження самокритики. Пізніше приєднуються вогнищеві симптоми: епілептичні припадки, парези, провідникова анестезія, атаксія, афазія.
Інша форма ураження центральної нервової системи – абсцеси головного мозку, причинами яких найбільш часто є токсоплазмоз, гістоплазмоз, кандидоз. Клінічно вони проявляються общемозговой і осередковою неврологічною симптоматикою у вигляді гемипарезов, афазий, гемиатаксия, епілептичних припадків. Рідкісною формою ураження нервової системи є енцефаломіелопатія. Клінічна картина складається з поєднання симптомів підгострої енцефалопатії та мієлопатії. Серед пухлин найбільш часто зустрічаються лімфоми. Клінічна картина не відрізняється від такої при інших пухлинах головного мозку, супроводжується головним болем, блювотою, осередковою неврологічною симптоматикою. Діагностується при комп’ютерній томографії або магнітно-резонансної томографії (рис. 71).
Часто при СНІДі спостерігаються симптоми ураження периферичної нервової системи. Одним з найбільш частих варіантів ураження є хронічна сенсорна полінейропатія. Клінічно вона проявляється дистальної локалізацією ураження і симетричністю, характерні болі в кінцівках, парестезії, зниження больової і вібраційної чутливості, згасання рефлексів.
Діагностика. Грунтується на даних епідеміологічного анамнезу і анамнезу захворювання. Особливості клінічної картини (збільшення лімфатичних вузлів різних регіонів довше 1 міс., Зниження маси тіла, тривала лихоманка, діарея більше 2 міс., Опортуністичні інфекції, викликані умовно-патогенними мікроорганізмами, новоутворення центральної нервової системи в осіб молодого віку) допомагають припускати СНІД. У крові відзначається зниження рівня Т-хелперів і відносне (або абсолютне) збільшення числа Т-супресорів, лейкопенія, лімфопенія, тромбоцитопенія, еозинофілія. Можливо виявлення вірусу в крові, слині, лімфі. Найбільш поширені способи виявлення специфічних антитіл до вірусу СНІДу. Для цих цілей використовують імуноферментний, імунофлюоресцентний, радіоімунний способи аналізу. Найбільш ранній термін, при якому можливе отримання антитіл, – 1 міс. з дня зараження. У разі позитивного результату проводять повторну постановку серологічних реакцій з іншими діагностикумами.
Лікування. Ефективних засобів для повного лікування СНІДу не існує. Терапія спрямована на пролонгацію термінів переходу ВІЛ-носійства в розгорнуту стадію СНІДу, поліпшення якості життя хворих, профілактику опортуністичних захворювань, віддалення летальних результатів. В даний час загальновизнаною є високоактивна антиретровірусна терапія – метод, що поєднує застосування препаратів декількох груп: нуклеозидних (абакавір, зидовудин, Фосфазід, тенофовір і ін.) І ненуклеозидних (делавірдин, етравірин та ін.) Інгібіторів зворотної транскриптази, інгібіторів протеаз (атаназавір, індинавір, ритонавір та ін.), інгібіторів Інтеграза (ралтегравір), інгібіторів рецепторів (маравірок), інгібіторів злиття (енфувіртід). Такий підхід дозволяє надати дію на різні ланки патогенезу при ВІЛ-інфекції. Для стимуляції вироблення Т-лімфоцитів використовують препарати вилочкової залози. У разі виникнення інфекційних ускладнень застосовують антибіотики згідно чутливості бактерій. Для лікування кандидозних уражень застосовують протигрибкові засоби.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)