НЕДІЛЬНІ ШКОЛИ

НЕДІЛЬНІ ШКОЛИ. У Західній Європі відомі з XVII ст. як навчальні заклади, що опікувалися переважно релігійним вихованням учнів. В Україні з часу свого виникнення в 50-х роках XIX ст. мали культурно-просвітницький характер і прагнули навчити грамоти ту частину населення, що через нестатки й брак вільного часу не могла здобути початкову освіту. Одна з перших недільних шкіл була відкрита в Полтаві 1858 р. Особливої популярності набули київські недільні школи, засновниками яких за підтримки попечителя Київського навчального округу М. Пирогова були студенти університету й учасники Харківсько-Київського таємного товариства на чолі з Я. Бекманом і М. Муравським. Ці школи (кількість їх із жовтня 1859 р. до листопада 1860 р. зросла до 7) стали взірцем для створення аналогічних закладів освіти в багатьох містах і навіть селах та дали поштовх широкому громадському рухові за поширення знань серед народу. Протягом 1859 – 1860 рр. в Україні діяло 111 недільних шкіл, зокрема в Харкові, Одесі, Полтаві, Чернігові, Миколаєві, Ніжині, Житомирі, Білій Церкві. Організаторами їх і викладачами була демократично й патріотично настроєна інтелігенція, що працювала безоплатно, а учнями – підлітки й дорослі віком до 40 років, в основному робітники, ремісники, селяни.

Навчання велося здебільшого українською мовою протягом 1 – 4 годин на день, застосовувалися нові методи викладання, що підвищувало ефективність засвоєння матеріалу (зокрема, київські вчителі в числі перших застосували звуковий метод читання замість буквоскладального). Програми більшості недільних шкіл спочатку виходили далеко за межі, необхідні для вироблення навичок читати, писати й лічити. Слухачі здобували певні знання з історії, географії, культури рідного краю, знайомилися з різного роду літературою, у тому числі й забороненою, розвивалися політично. Школи використовувалися для пропаганди демократичних, визвольнім ідей, виховання постійно русифікованого населення в національно-патріотичному дусі.

Занепокоєний швидким зростанням числа недільних шкіл і напрямом їх діяльності, царський уряд з початку 1860 р. почав вводити різні обмежувальні правила. Так, циркуляр міністра народної освіти (травень 1860 р.) визначав загальні правила заснування недільних шкіл і нагляду за ними з боку освітнього начальства. Використовувати їх рекомендувалося чітко за призначенням – “поширювати грамотність у ремісницькому і робітничому класі”. Згідно з циркуляром викладати рекомендувалося за підручниками, схваленими міністерством, вводилися єдині програми, право засновувати школи й керувати ними надавалося лише людям “цілком благонадійним”. З січня 1861 р. до кожної недільної школи призначався священик для контролю за характером навчання і лояльністю вчителів. Посилився і поліційний нагляд. Нарешті, у липні 1862 р. вийшло “височайше повеління” “закрити всі нині існуючі недільні школи і читальні” під приводом перегляду правил про ці школи і перетворення їх “на нових основах”. Цим розпорядженням була підведена риска під першим, найпліднішим етапом історії недільних шкіл.

Наступний етап розпочався 1864 р., коли під тиском передової громадськості і промислових кіл царський уряд змушений був піти на поступки й дати дозвіл на відкриття нових недільних шкіл. Цей етап проходив в атмосфері різкого посилення русифікаторської політики царського уряду і нищення українського національного руху. Особливо тяжкі наслідки для недільних шкіл, взагалі для освітньої справи, мали таємний Валуєвський циркуляр від 28 липня 1863 р., спеціальний закон про повну заборону використання української мови в навчальних закладах, а також Емський указ від травня 1876 р.

Влада гальмувала розширення мережі недільних шкіл, підтримувала лише ті з них, що діяли при духовних семінаріях. На кінець XIX ст. в Україні налічувалось 49, а в 1914 р. – 112 таких шкіл, викладання в яких велося російською мовою. Тільки в окремих приватних школах, як-от у школах X. Алчевської в селі Олексіївка Михайлівського повіту на Катеринославщині, Т. Рильського в селі Романівка Сквирського повіту та деяких інших, мовою викладання протягом недовгого часу була українська.

Недільні школи активно підтримували відомі українські діячі культури й науки. Для їх розвитку багато зробили Т. Шевченко, Л. Глібов, М. Драгоманов, О. Кониський, М. Костомаров, П. Куліш, І. Манжура, А. Свидницький, П. Чубинський, В. Антонович, X. Алчевська, Д. Пильчиков, Є. Милорадович, М. Чалий та ін. Переслідувань зазнали О. Кониський, організатори недільних шкіл у Кисні, Харкові (Я. Бєкман, М. Муравський, В. Португалов) і Полтаві (В. Лобода, О. Стронін, В. І. Левич).

Важливого значення надавалося забезпеченню недільних шкіл навчальною та науково-популярною літературою, передусім рідною мовою. Т. Шевченко уклав і видав власним коштом у Петербурзі восени 1860 р. тиражем 10 тисяч примірників, які розіслав у різні міста України (Київ, Полтава, Чернігів та ін.), “Буквар южнорусский”. Це був посібник для навчання грамоти українською мовою, що містив алфавіт (літери друковані і рукописні), тексти для читання за складами (уривки із зроблених поетом українських переспівів “Псалмів Давидових”), тексти для суцільного читання і розділ “Лічба”. Ще 1857 р. П. Куліш видав “Граматику”, 1862 р. вийшли “Українські прописи” О. Кониського. У 1861 р. О. Потебня уклав український буквар для навчання за звуковим методом, що тривалий час залишався рукописним і лише в 1899 р. був опублікований у журналі “Киевская старина” (№ 8) під назвою “Руководство к обучению грамоте, составленное для малорусских воскресных школ А. А. Потєбней”.

Ряд підручників був підготовлений студентами Київського університету: “Домашня наука. Перші початки” (1860) і “Домашня наука. Вищі початки” (1861), “Дещо про світ Божий” (1863) К. Шейковського, “Арихметика” (1862) Д. Мороза. У Полтаві побачила світ “Азбука по методу Золотова для южнорусского края” (1861) О. Строніна. У Москві були видрукувані “Українська граматика” (1861) І. Деркача, “Українська граматика” (1861) Г. Драгана, “Українська абетка” (1861) М. Гатцука, “Граматика задля українського народу” (1862) М. Ященка, а в Петербурзі вийшла друком “Арихметика, або Щотниця” (1863) О. Кониського. Деякі підручники не були видані, зокрема “Вимова наша українська і потреби орфографування” (1860) і “Читанка” (1861) А. Свидницького, “Граматика” (1861) Г. Стрижевського. Виходили підручники і після указу 1876 р. Так, у Києві вийшли “Граматика, або Перша читанка задля початку вчення” (1883) О. Кониського, “Граматика” (1906) О. Лубенця під псевдонімом Т. Норця, “Читанка”, “Перша книга після граматики” (обидві – 1883), “Українська граматика до науки читання й писання” (1907) Б. Грінченка, а також читанка О. Білоусенка, граматики П. Залозного і Г. Шерстюка та ін.

За умов бездержавності України, соціального й національного гніту та культурної відсталості народу недільні школи відіграли важливу роль. Вони не тільки сприяли підвищенню освітнього рівня трудящих, а й будили і зміцнювали національну свідомість, ставали осередками політичного виховання народних мас.

Літ.: Борисенко В. Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту на Україні в 60- 90-х роках XIX ст. К., 1980; Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (X – початок XX ст.). К., 1991; Коновець О. Ф. Просвітницький рух в Україні (XIX – перша третина XX ст ). К., 1992.

Г. Бандура




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

НЕДІЛЬНІ ШКОЛИ