НЕ ВМРЕ ПОЕЗІЯ – ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО

Не вмре поезія, не згине творчість духа,

Поки жива земля, поки на ній живуть,

Поки природи глас людина серцем слуха, –

Клопоти крамарські її ще не заб’ють.

Не вмре поезія, поки душа бажає

Зирнути в ті краї, де око не сягне,

І хоче з меж вузьких порватися в безкрає,

Щоб зрозуміти все небесне і земне.

Не вмре поезія, хоч людськість ціла стане

Про їжу тільки дбать, про дух забувши свій:

Потреба вищого бажання в серці встане

І викличе в душі рої забутих мрій.

І віщі голоси творців із-за могили

Промовлять до людей, що серця позбулись;

І наберуть вони від них нової сили,

І будуть серцем жить, як і жили колись.

І поки на землі ще є одна сльозина,

Поезія її нащадкам передасть;

І поки на землі ще втіха є невинна,

Поезія в її ще радощів додасть.

А якщо людськості зла доля присудила

Діждатися колись життя свого кінця,

То буде на землі останняя могила –

Останнього співця.

1891


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

НЕ ВМРЕ ПОЕЗІЯ – ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО