Не маю зла до жодного народу – МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ

Не маю зла до жодного народу.

До жодного народу в світі зла не маю.

Чому ж тоді все важчає мені

На світі жити в множині духовній?

Тоді від чого ж якось так мені стає,

Неначе я у чомусь завинився

Перед своїм народом немаленьким,

Я завинив, бо не доніс чогось,

Чогось такого необхідного, одного,

Що міг нести один лиш тільки я…

Чи, може, це шмат хліба, того хліба,

Що їсть душа із першим молоком,

А потім дивиться на світ очима правди

І, незатуркана, з незламаним хребтом,

Живе і множить правду і добро

У себе в білій хаті і планеті?..

Чи, може, сам невипростаний я,

Не маю мужності і того духу в слові,

Що пропікає світ і все на світі

І стверджує і волю, і любов?!

Чи, може, я не маю ні народу,

Ні мови, ні свободи, ні життя,

І, як собака за чужинським возом,

Плетусь собі, вдоволений шматком,

Що кинуть з того возу, га?.. Не знаю…

Та певно знаю, звідкіль взялось

В мені це почуття: Воно від космосу!

Воно від космосу, бо стало

Усе видніше в серці й голові,

Все збільшилось, згострішало від миті,

Як випростали небо кораблі –

Народи глянули на небо і під ноги.

Про що в ту мить подумали вони?

Мабуть, про те, що їх гнітить віками,

Применшує, і робить злими, темними…

Не знаю… А зрілість кладе руку на плече…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Не маю зла до жодного народу – МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ