Навіщо люди придумали сузір’я?
Одного погляду на небо досить, щоб помітити, що зірки розташовані, м’яко кажучи, без будь-якого порядку. Воно і зрозуміло: виникнувши з хаосу, вони так і не навчилися вибудовуватися за величиною або утворювати правильні візерунки. А шкода – було б забавно одного разу вночі, виглянувши у вікно, знайти на небі своє ім’я, акуратно виписане ланцюжком зірок або, того більше, прочитати розклад відправлення поїздів від вокзалу.
Однак хаос є хаос, і нічого подібного, звичайно, бути не може. Але з самого початку люди помітили, що деякі зірки все-таки утворюють різні фігури або, точніше, групи. Ці групи стали називати сузір’ями. Стародавні люди вважали, що зірки в сузір’ях розташувалися зовсім поряд один з одним, можливо, навіть пов’язані між собою в космосі.
Але це, звичайно, зовсім не так. Із Землі нам здається, що зірки вишикувалися в будь-яку фігуру, а насправді одна зірка із сузір’я може перебувати ближче до нас, а інша – зовсім далеко. Між цими зірками будуть сягати величезні відстані космічної порожнечі, нам же з Землі здасться, що висять вони в цій темряві зовсім поруч, ну просто рукою подати, так що з однієї на іншу можна було б навіть перекинути невеликий місток на кшталт тих, які перекидають між штучними острівцями в парковому ставку.
Придивившись до сузір’їв уважніше, наші далекі предки помітили, що кожне з них що-небудь нагадує. А ще частіше – кого-небудь. Так сузір’я стали отримувати імена. На іменах ми зупинимося трохи пізніше, а поки поговоримо про те, для чого сузір’я служать в астрономії
В сузір’я об’єднані майже всі скільки-небудь яскраві і помітні зірки. Якраз ті, на які найчастіше дивляться в телескоп і які викликають інтерес у астрономів. Деякі з них мають власні назви, але таких небагато, на всі зірки назв не вистачило. Як же в такому разі астроном зможе пояснити колегам, що ота зірка, за якою він спостерігав три роки поспіль, стала світити яскравіше звичайного, або що інша, в іншому місці, з білою або блакитним стала зеленою і блискучою, як різдвяна іграшка, а ще одна і зовсім згасла без жодних видимих причин? Для цього адже доведеться зовсім точно назвати зірку, щоб кожен астроном, тільки почувши або прочитавши про незвичайне явище, точно знав, про яку саме зірці йдеться.
Ось для цього і служать назви сузір’їв. В якійсь мірі можна сказати, що сузір’я – це “адреса” зірки. Коли вчений бажає повідомити, про яку саме зірці йде мова, він називає сузір’я, в якому ця зірка розташована. Погодьтеся, це зручно і просто.
У кожне сузір’я входить по кілька зірок, і зовсім не ясно як на словах пояснити, про яку саме із зірок даного сузір’я йдеться? Але і тут астрономи знайшли відмінний спосіб: вони навчилися враховувати яскравість кожної зірки. Іншими словами, визначають її зоряну величину. Всі зірки в кожному сузір’ї тепер поділені за ступенем своєї яскравості і позначені літерами грецького алфавіту.
Ну, чому грецького, тут все зрозуміло: справа в тих самих древніх греків, які так любили дивитися на небо. Природно, що і розділяти зірки по силі світіння придумали саме вони. І ось тепер найяскравіша зірка в кожному сузір’ї називається “альфа”, друга після неї “бета”, наступна – “гамма” і так далі. Послухайте, як красиво звучить: “Альфа Центавра”! Тобто найяскравіша альфа зірка в добре відомому сузір’ї Центавра, або, як ми зазвичай говоримо Кентавра. Кентаврами називали таких дуже цікавих істот, які жили в один час з древніми греками, іноді воювали з ними, а деякі, навпаки, дружили. Істоти ці, про яких ми детально вже розповідали раніше, виглядали як помісь коня і людини, і відрізнялися великою розсудливістю і здоровим глуздом, так що дехто з давніх греків навіть довіряв їм виховання своїх дітей.
Насправді та ж Альфа Центавра може виявитися зовсім незначною зірочкою, рази в два менше нашого Сонця і в стільки ж Бети або Гамми того ж Центавра, але просто розташована вона до нас ближче, ніж всі інші зірки цього сузір’я. А що вона не має ні найменшого відношення до Бете або Гаммі, так це абсолютно точно.
Ось так, якщо подивитися з деякої відстані на самотній будиночок на тлі далеких гір із засніженими вершинами, то може здатися, що по-перше, будиночок і гори стоять поруч, і, по-друге, що будиночок такий великий, що зачіпає дахом за високогірні снігу. Таке явище називається обманом зору і в повсякденному житті ми від нього не страждаємо: ми знаємо, що будиночок маленький, а гори великі, що будиночок близько, а гори далеко та чисто автоматично робимо у себе в голові поправку на відстань. Дивлячись же в космос, не можна визначити, що знаходиться ближче, а що далі, і тому всі зірки здаються розсипаними немов би на одній плоскій поверхні.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)