Науковий факт як структурна одиниця пізнання

Без факту (лат. Factum – доконане) немає науки. Науковий факт – початкова форма і критерій істинності знання, яка фіксує природні дані, встановлені в процесі досліджень. В осмисленні природи факту вчені і філософи сучасної науки виділяють, як правило, дві крайні точки зору: фактуалізм і теоретизм. Перша вказує на незалежність і автономність фактів стосовно різних теорій. Друга ж, навпаки, – на розуміння фактів, повністю залежних від конкретної теорії. При її зміні відбувається нібито зміна всього фактуального базису науки. Вірне ж рішення даної проблеми полягає в тому, що науковий факт володіє теоретичної націленістю, але все ж незалежний від теорії, оскільки детермінований матеріальної і ідеальної реальністю. Проте збори фактів, як би широко воно не було, без “діяльності розуму” (А. Ейнштейн) не може призвести до встановлення законів.

Науковий факт є і результатом дослідницької діяльності, і, з іншого боку, – вихідним підставою для теоретичної форми пізнання. Унікальна роль наукового факту – в пізнавальної діяльності. Це необхідно для розробки теорій, для метафізичних міркувань: їх осмислення, заломлення (часом у дуже складних і специфічних системах). Але науковий факт треба не тільки отримати, але й уміло його застосувати в дослідницькій роботі. Це особливо важливо в медичному пізнанні. Наприклад, всі клінічні факти активно використовуються для поліпшення нозології, клінічних концептів, способів клінічної діагностики. Наукові клінічні факти служать основою для розробки нових медичних технологій лікування. Тут чимала роль належить переплетення соціально-політичних та економічних передумов.

Говорячи про місце, роль і значення наукових фактів в дослідницькій діяльності, В. І. Вернадський писав: “Наукові факти становлять головний зміст наукового знання та наукової роботи. Вони, якщо правильно встановлені, безперечні і загальнообов’язкові. Поряд з ними можуть бути виділені системи певних наукових фактів, основною формою яких є емпіричні узагальнення “(Вернадський В. І. Про науку. Т. 1. Дубна. 1997. С. 414-415). Науковий факт, будучи завжди детермінований реальною дійсністю або наукової практикою, так чи інакше повинен обов’язково розумово осмислюватися, узагальнюватися, тобто концептуалізувати на основі якихось фундаментальних теоретичних постулатів. Однак при цьому необхідно розрізняти факти об’єктивної дійсності як окремі і специфічні її прояви, що існують самі по собі поза наукового дослідження.

Усі факти, але особливо ті, які складають основу наукового дослідження, дають йому поштовх, щоб напасти на ті умови, при яких припущення, здогад або, як висловлювався Фарадей (1791- 1867), “будь-яка ідея повинна бути виправдана численними фактами”. При цьому не слід гнатися за нескінченним числом фактів як матеріалом для аналізу та узагальнення, а зібравши певну їх кількість, необхідно в будь-якому випадку включити всю зібрану систему фактів в якусь концептуальну систему, як правило, гіпотетичну, щоб надати їм науковий зміст і значення. Вчений ж не наосліп шукає і знаходить факти, а завжди керується при цьому певними цілями, завданнями, ідеями і т. д. Факти – дійсно фундамент будівлі будь науки. Від їх репрезентативності, добротності залежить якість наукового дослідження. Адже саме вони утворюють емпіричну основу, для висунення нових гіпотез і творення теорій.

“Наука йде від фактів, – категорично стверджував А. М. Бутлеров (1828-1886), – допускаючи гіпотези настільки, наскільки вони необхідні для з’ясування фактів, для їх зв’язку в систему і для подальшого розвитку знань “. “Під всякий момент, – вторив йому І. П. Павлов, – в науці факти є повітрям вченого. Але потрібно загальне уявлення про предмет, щоб було на що чіпляти факти, щоб було що припускати для майбутніх наукових пошуків “. В. І. Вернадський вказував, що наукові факти, їх класифікація та емпіричні узагальнення, які по своїй достовірності не викликають сумнівів, тим самим різко відрізняють науку від філософії і релігії. Ні філософія, ні релігія таких фактів і узагальнень не створюють. Можна наводити незліченну кількість висловлювань видатних вчених про наукові факти, але всі вони сходяться в одному, що факт, будучи індуктивним узагальненням протоколів дослідження, вказує на наявність самих явищ і їх властивостей в досліджуваній предметній області. Важливою ознакою системи наукових фактів є її здатність приводити в порядок отримані відомості в цілісну наукову парадигму.

Причому зібрання наукових фактів, але не об’єднаних розумом в цілісну систему, ще не утворює джерела для науково-дослідної роботи. Вони перетворюються на джерело пізнання тільки тоді, коли їх цілеспрямоване збирання, опис та узагальнення виливається в єдину систему категорій, понять у складі теорії. Адже вчені націлені на дослідження не тільки конкретних об’єктів, що становлять інтерес у цій, сьогоднішньої життєвій практиці, а й тих, які повинні згодом стати об’єктом і предметом їх теоретичного і практичного освоєння в ім’я перетворення світу і суспільства у віддаленому майбутньому. Так, виявилося, що сам принцип екстраполяції (поширення) наукових фактів про частину Всесвіту на весь світ обмежений і неправомірний, що закони мікро-, макро – і мегасвіту можуть значною мірою відрізнятися з часом. У зв’язку з цим представники всіх наукових дисциплін націлені на виявлення найбільш істотних фактів як первинного знання про предмети, явища і процеси, що відбуваються в світі.

Всі наукові факти можна і потрібно філософськи осмислювати і представляти їх в найбільш загальних структурних одиницях єдиної системи абстракцій або, точніше кажучи, у формі ідеалізованих понять і уявлень. Якщо ж цього чомусь немає, то немає і науки, бо саме поняття науковості передбачає відкриття законів, поглиблення в сутнісне стан предметів і явищ через вивчення системи фактів. У цьому основна ознака науки і унікальна її особливість. На основі пізнання природи функціонування і розвитку досліджуваних фактів наука здійснює передбачення майбутнього з метою подальшого його практичного освоєння і перетворення. Огюст Конт (1798-1857), одному із засновників філософії позитивістської науки, належить знаменитий афоризм “знати, щоб передбачити”. Це прекрасно. Але від цього позитивного бажання слід перейти до суворого філософсько-методологічного відношенню до науки у здійсненні нею прогностичних функцій.

Наукове прогнозування або передбачення і пророкування майбутнього – це, по-перше, завдання, яке об’єднує всі способи отримання і використання фактів про сьогодення і майбутнє (на відміну від минулого) і конкретизується в таких поняттях, як: прогноз, план, програма, проект і т. д. По-друге, під майбутнім розуміється, головним чином, те, що в принципі може з’явитися, а може і не відбутися, проте в будь-якому випадку мова йде про явище, яке існує, але латентно (лат. Latent – прихований). Наукою ще не доведено, стало бути, в якійсь мірі вероятностно. Достовірність передбачення визначається тим, наскільки глибоко і всебічно вивчені багато попередні і сучасні факти стану предмета дослідження, виявлені тенденції та встановлено закономірності їх зміни. Без знання цих фактів, як найважливіших моментів життя, неможливі наукове прогнозування і передбачення майбутнього. На основі знання фактів формулюються закони розвитку природи і суспільства, здійснюється наукове передбачення майбутнього.

Для наукового передбачення потрібно виявити загальні принципи буття речей, предметів і явищ світу і виділити їх з величезного числа одиничних відомостей нехай і важливих, але не дають орієнтирів для розуміння тенденції розвитку. Коли здійснюється передбачення нових подій, які не мають місця в дійсності, на основі відомих законів відбувається екстраполяція на майбутнє схожих процесів сьогодення і минулого. При цьому багато передбачення підтверджуються практикою. Це має величезне значення не тільки в сфері знання природного світу, а й в соціокультурного життя людей. Так, на базі наукового аналізу минулого і сьогодення в сферах суспільного розвитку вчені пророкують можливі кризи в економіці, екології, політиці, духовному житті. І вже саме по собі це наукове передбачення є попередженням і застереженням. Але наука не тільки пророкує можливі негативні явища, а й пропонує варіанти попередження різних кризових станів.

Знання про передбачуване майбутнє виявляється важливим фактором, який сприяє попередженню негативних явищ. У медицині, наприклад, вчені впроваджують наукові відкриття теоретиків в новітні технічні досягнення прикладних наук і в лікувальну практику. Для лікарів та фармацевтів, що займаються вивченням і особистим усвідомленням ролі науково-теоретичних відкриттів вчених-фундаменталістів, важливо зрозуміти, а значить передбачати й прогнозувати можливе виникнення ускладнень там, де все і всім здається абсолютно ясним і зрозумілим. Відомий російський фізіолог і мислитель А. А. Ухтомський (1875-1942) не без підстави попереджав, що з фундаментальної науки не слід робити “фантом надлюдського знання, оскільки за системами знання стоїть жива людина зі своїми реальними горямі і спрагою співрозмовника”. Початок прикладної науки та практичної медицини, стверджував він, є “уявне співбесіду з урахуванням логічних заперечень” (Ухтомський А. А. Питання філософії. 1995.? 12. С. 118).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Науковий факт як структурна одиниця пізнання