Напрями, пріоритети, типи досліджень педагогіки
У сучасній порівняльної педагогіці намітилися кілька основних напрямів досліджень: в соціологічному ключі; на міждисциплінарній основі; в дискурсі прогнозування. Питання полягає те, чи будуть віддані переваги тій або іншій перспективі, або відбудеться їх конвергенція (Hawkins JN &; Rust Val D. (2001).
У порівняльній педагогіці співіснують певні пріоритети та типи досліджень. Розглядаються магістральні напрямки реформ освітніх систем і входять до них типів закладів; еволюція програм освіти, методів, форм і організації навчання; модернізація виховання; діяльність експериментальних навчально-виховних закладів; впровадження нових технічних засобів у навчально-виховний процес та ін. Особлива увага приділяється питанням диверсифікації освіти; розвитку самостійності, творчості учнів і викладачів; взаємозв’язку експерименту і масової освіти і т. д.
Дослідження в порівняльної педагогіці за результатами можуть бути розподілені на кілька типів: що виявляють можливості запозичення шкільно-педагогічного досвіду; вивчають доцільність перенесення зарубіжного досвіду; збагачують інновації за рахунок міжнародного досвіду. За структурою склалися три основних типи порівняльно-педагогічних досліджень: моно (однієї зарубіжної країни); бінарні (двох країн, найчастіше власної та зарубіжної); мульти (кількох країн).
Праці з порівняльної педагогіки за своєю наукової цінності та перспективності розрізняються. Продовжують з’являтися малоефективні для науки публікації, де розглянуті екзотичні явища світової школи і педагогіки, які контрастують з вітчизняним навчанням і вихованням. До досліджень більш високого рівня можна віднести роботи, де педагогіка і освіта за кордоном аналізуються з урахуванням того, щоб використовувати наукові результати для власної країни.
Конкретні тематичні дослідження освіти скрутно віднести власне до порівняльної педагогіці. Без них, однак, порівняльна педагогіка обійтися не може, оскільки це матеріал будівництва її будівлі. Значимість конкретних досліджень для порівняльної педагогіки далеко не однакова. Так корисні скоординовані дослідження, проведені в різних країнах по одній і тій же проблемі з використанням єдиного наукового підходу.
Педагоги провідних країн світу виявляють різні переваги при вивченні зарубіжного досвіду. Уподобання еволюціонують. Педагоги Заходу і Росії зосереджують дослідження, насамперед, на європейському та північноамериканському педагогічному досвіді. Разом з тим вони все частіше звертаються до вивчення освіти на Азіатському континенті (особливо Китаю та Японії). У свою чергу фокус інтересів японських учених протягом останніх двадцяти років зміщується від школи і педагогіки Заходу до утворення у Східній та Південно-Східної Азії. Інші вектори в китайській компаративістики. Показова статистика публікацій Центру порівняльної педагогіки Гонконзького університету. Кількість статей, пов’язаних з російською тематикою, в 1990-х рр. скоротилося в порівнянні з 1980-ми роками. з 531 (27%) до 182 (8,2%), за японською тематикою – з 284 (14,4%) до 220 (8,9%). Відповідно кількість статей по американській тематиці зросла з 369 (18,8%) до 446 (20,1%) (Джуринський А. Н. (2013).
Протягом 1970-1990-х рр. вітчизняними вченими опубліковані праці порівняльного плану, де висвітлювалися різні аспекти розвитку дошкільної, загальної та вищої освіти, в першу чергу на матеріалах основних країн Заходу. У російській науковій літературі виявилися представлені всі типи порівняльно-педагогічних праць. У кращих роботах такого типу імпліцитно є прагнення осмислити зарубіжні ідеї та практику в контексті вітчизняних проблем освіти. Найбільшого поширення набули наукові монографії, статті та дисертації, присвячені вивченню шкільно – педагогічного досвіду одного зарубіжної держави. Рідше з’являлися бінарні дослідження, де зіставлено розвиток навчання і виховання в Росії і який-небудь країні. Штучними залишаються узагальнюючі праці.
У пострадянській Росії актуалізована тематика порівняльних досліджень. Досліджується розвиток педагогічної науки, стан і тенденції розвитку освіти в зарубіжних країнах. Аналізується еволюція систем управління освітою; напрями та результати реформ структури середньої школи; модернізації змісту загальної освіти. Вивчаються умови підвищення якості освіти, проблема оцінки навчальних успіхів учнів; взаємозв’язок глобалізації та освіти; основні напрями модернізації підготовки педагогічних кадрів; прояв педагогічних ідей мультикультуралізму в сучасному соціумі. Розглядаються наслідки входження Росії в європейський освітній простір. Збагачується тематика вивчення інтеграційних освітніх процесів: стан, закономірності та основні тенденції розвитку педагогіки та освіти в сучасному світі; проблема глобального та національного у розвитку світової освіти.
Російська порівняльна педагогіка просунулася вперед у вивченні школи та педагогіки окремих країн зарубіжжя (Н. Є. Боревську, Б. Л. Вульфсон, В. Б. Гаргай, А. Н. Джуринський, З. А. Малькова, Л. Л. Супрунова, Є. Ю. Рогачова, О. Д. Федотова та ін.). Пророблені бінарні дослідження, де порівняно вивчені російські та зарубіжні реалії освіти (Н. Є. Боревську, Н. В. Маршубіна, М. В. Морозова, О. А. Сьоміна та ін.). Проведено узагальнюючі дослідження, де прямо або імпліцитно зіставлені проблеми зарубіжного та вітчизняного освіти (І. В. Балицька, Є. І. Бражник, Б. Л. Вульфсон, А. Н. Джуринський, А. П. Лиферов, І. Р. Луговська, Н. Д. Нікандров, Є. Г. Полупанова, М. С. Сунцова, Т. В. Фуряева та ін.).
Треба визнати, що в працях російських вчених переважають описовість, низький теоретичний рівень аналізу і оцінок. Коло об’єктів дослідження обмежений невеликим числом країн, в першу чергу Заходу. Часто ігнорується історичний, культурний контекст педагогіки та освіти. Багато роботи, які претендують бути Компаративістське, носять виключно страноведческий характер.
Є необхідність актуалізації тематики наукових напрямів. За рамками систематичних порівняльних досліджень знаходиться світова педагогічна думка. Без належної уваги залишаються такі питання як: наукові основи порівняльної педагогіки, освіта в багатокультурному соціумі, довічну освіту, педагогічні інновації, виховання учнів, педагогіка і школа в країнах Союзу Незалежних Держав (СНД) і т. Д.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)