НАЛЬОТЧИЦЯ – ВОЛОДИМИР СОСЮРА
І
Біля конторки хлопці п’яні,
Вгорі вагончики біжать;
І труби в синім океані…
Туди летить моя душа.
Колись на станції з огнями
Шумів залюднений перон,
І чорним привидом між нами
Ходив в медалях “фараон”…
А ніччю плакали шахтьори,
Лилась горілка і пісні…
Мовчала тьма, мовчали гори,
І – в небі золоті огні.
II
Родилось з синіми очима,
Волосся чорне,- і кричить…
Востаннє ойкнула: – Юхиме! –
І вмерла мати на плечі.
І годувала з жалю Ганна,
У неї теж синок малий.
Біжать вагончики в тумані,
І хтось цигарку запалив.
Юхима вдарило в забої –
Лежав в труні без голови.
А десь цвіло зелене поле,
І плакав похоронний дзвін.
III
Хтось по-французьки влучно цвенькав,
Коляски, бонни і ляльки,-
А на базар дівча маненьке
Ходило красти житняки.
Воно смугляве, синьооке,
Почує: – Ївго! – і біжить.
А світ далекий, світ широкий,
І хочеш, як і люди, жить.
І кожний вечір пил із поля
Та де-не-де в вікні вогонь.
Ідуть корови чередою,
І тепло пахне молоком.
Надмірна праця, дим огидний,
А сині пальчики тремтять.
Отак її життя невидне
Йшло од гудка і до гудка.
IV
Але, нарешті, вечорниці,
Там голос Ївги – той дзвінок.
А в небі хмари, ніби птиці,
І зорі дивляться в вікно.
Прийшов з Мартовського веселий,
І з ним осталась ночувать.
А вітер щось у стрісі меле
Й важніє тепло голова…
І баче над собою очі
Такі солодкі та ясні…
А вітер меле і гергоче,
Дзвенить і плаче у вікні.
Кімната пильна і порожня,
В кутку з помиями відро.
А мислі темні і тривожні,
Як на спідниці перша кров…
V
Од меленіту жовті руки,
З другим побачення в кіно.
А серце з перебоєм стука,
Бо перший розлюбив давно.
У цього макова хустина,
Він дома пан свого добра.
Водив на вистави й картини,
І за насіння в клуні брав…
VI
На фронт попала випадково,-
Проспала станцію свою.
Кресали, цокали підкови,
І от вона уже в бою.
Ідуть жіночі батальйони,
А німці із землі огнем…
І Ївга серед них холоне,
Залізний вітер їх жене…
І першу лінію одбили,
Ідуть на другу. Але крик:
– Нас обійшли!..- і впала Ївга,
Блиснув в лице німецький штик.
– Еіп Madchen?! – і багнет додолу…
А очі теплі і ясні…
Огненне розімкнулось коло,
І потекли незнані дні.
Котилась армія, мов хвилі,
А хтось кричав: – Назад, назад!..
І знов поля і шахти милі,
Заводи й мітингів гроза…
І з того дня, о сон-лелеко,
Пройшли тривоги й кров без дна..
. В безодню синю і далеку
Четверта падала весна.
Струнка, смуглява, синьоока,
Ще й зірка грає на чолі.
Вже одгуло під Перекопом,
І Ївга знову на селі.
VII
А потім місто і панелі,
І непа в серце гострий ніж…
Це ж ти в обідраній шинелі
На розі, вся в сльозах, стоїш!..
Я бачив Ївгу знов і знову,
Там матюки і плеск вина…
“Наган” і гетри малинові,-
Тепер… нальотчиця вона.
VIII
Сашко не раз її “на дєло”
У тьму на непманів водив.
А десь цвіли червоні села
Й густішав од заводів дим…
Хотілось вдарить, щоб вітрини
Дзвеніли знову, як шаблі,
Аби упали на коліна
І жевжики, і куркулі!
І кожний вечір томні пані,
Прислуги, бонни і ляльки,-
А руки клоняться, мов п’яні,
І в голові туман важкий…
І тільки темна ніч настане,
Почує хтось: – Дайош пальто!
А в небі зорі, ніби рани,
І кличе, як колись, гудок…
О Ївго, Ївго, ночі краля,
Мій малиновий ніжний цвіт,
Десь у холодному підвалі
Зложити голову тобі.
А Івга, ніби вітер маю,
То жінка, то стрункий козак…
І не застане, не злапає
Її міліція ніяк.
IX
В лице тютюн і очі – ями:
Такий розхристаний Сашко
Її з похабними піснями
Навчає танцювать “танго”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)