Найбільший вибух, стрепенувший еволюцію
Життя на нашій планеті з’явилася дуже давно. Про причини її виникнення можна сперечатися: одні стверджують, що вона зародилася на Землі, інші думають, що була занесена з космосу, треті вважають, що це плід чиєїсь діяльності. В одному сучасна наука не сумнівається – вже 3 мільярди років тому в океані, покривавповерхню тоді всю поверхню планети, існувало життя.
Вона тоді була представлена тільки крихітними одноклітинними організмами: водоростями, бактеріями. Неквапливо текли мільярди років архейської ери – ери давньої життя. І раптом настала несподівана різка зміна. Приблизно 600 мільйонів років тому вельми неспішне розвиток змінилося бурхливим процесом, який отримав назву “еволюційний вибух”. За якийсь десяток мільйонів років виникли всі основні типи багатоклітинних тварин – черв’яки, членистоногі, хордові, з яких згодом вийшли хребетні, а в кінцевому результаті і ми з вами.
До цих пір вчені сперечаються, що саме викликало цю раптову спалах розвитку. Цікаво думку геологів Вальтера Харланда і Джорджа Кіршвіка, які, проаналізувавши останні геологічні відкриття, прийшли до висновку, що поштовх життю дало Велике Заледеніння, що охопило нашу планету понад півмільярда років тому і тривало ні багато ні мало 150 мільйонів років.
За всю історію існування нашої планети масштабні заледеніння траплялися на Землі чотири рази, і кожного разу вони підхльостували ліниво поточну еволюцію. Ніхто досі точно не знає, в чому ж криється справжня причина настання таких глобальних похолодань. Відбуваються вони з періодичністю приблизно в 150-250 мільйонів років і тривають цілі епохи.
Точно відомо, що одне з оледенений охопило Землю в ордовикском періоді (приблизно 450 мільйонів років тому). Після нього млява до цього суша забарвилася в зелений колір, на ній з’явилися перші рослини, слідом за ними земну твердь обжили скорпіони і багатоніжки. Наступний льодовиковий період наступив на кордоні кам’яновугільного і пермського періодів (приблизно 290 мільйонів років тому). І це похолодання викликало революційні зміни в біосфері. Папороті змінилися голосеменнимі рослинами, виникли комахи, а найголовніше, на сушу вийшли хребетні тварини – стародавні рептилії.
Останній льодовиковий період розпочався 25 мільйонів років тому і триває донині. Не виключено, що його головним результатом стала поява людини. Здивований читач, безсумнівно, запитає – а як же глобальне потепління клімату, про який стільки говорять? Справа в тому, що льодовиковим періодом вчені називають такий стан нашої планети, при якому її полюса покриті великими крижаними “шапками”.
Якби ми могли перенестися приблизно на 400 мільйонів років тому, то побачили б, що Земля виглядала зовсім не так, як зараз. Наприклад, Антарктиди, величезного, закутого в крижаний панцир материка, не було. Вся територія навколо Південного полюса була зайнята теплим мілководним морем, по дну якого повзали трилобіти, вже вимираючі, але ще численні. Вони були схожі на великих, з тарілку розміром, мокриць. На трилобітів полювали величезні хижі ракоскорпіони, в товщі води плавали закуті в кістяні обладунки панцирні риби. Були там і кістеперие риби – можливі предки наземних хребетних. Викопні останки мешканців теплого моря були знайдені всього в 350 кілометрах від Південного полюса. Через мільйони років, вже в кам’яновугільному періоді (карбоні), над водами піднявся материк. Густі ліси величезних деревоподібних папоротей, що росли там, пізніше сформували поклади кам’яного вугілля, недавно знайдені в Антарктиці.
Але все це відбувалося пізніше, вже після самого Великого Заледеніння, яке почалося раптово і в результаті повністю перетворило лик Землі.
Наприкінці архейської ери існував тільки один континент – Палеопангея, а більша частина поверхні планети була покрита водами океану. Земля тоді, як всі молоді планети, була всіяна густою мережею вулканів. І ось з невідомої причини всі вулкани активізувалися одночасно, і їх активність перевершила всі мислимі межі. Виверження слідували одне за іншим, викидаючи в небо мільйони тонн вулканічного пилу і попелу. Величезні хмари цього “сміття” затьмарили Сонце, що призвело до різкого похолодання. Сонячні промені, що відображаються запиленій атмосферою, вже не нагрівали поверхню Землі. В океані почали з’являтися кристалики льоду. Вітер і хвилі збивали кристали разом, перетворюючи їх на крижану шугу. Нарешті, шуга злипалися в щільні крижані поля, які поступово твердне.
За схожим сценарієм в наш час замерзає взимку вода Північного Льодовитого океану. Різниця полягає в тому, що тоді літо не наступало, потепління не приходило, оскільки сонячні промені не пробивали запилену атмосферу. Протягом багатьох тисяч років крижані поля повільно, але вірно повзли до екватора. Поступово замерзли мілководні затоки, їх покрив утворив спочатку крижану кірку, а потім і суцільний панцир над Світовим океаном. Єдиний континент спочатку був вільний від льоду, але потім сніг, конденсуючи на гірських хребтах, утворив крижані річки, що злилися з льодом океану. Планета перетворилася на крижана куля.
Роки збиралися в століття, століття в тисячоліття, осіла вся пил з атмосфери, але лід не танув. Сонячні промені проходили крізь атмосферу і відбивалися від крижаного дзеркала в глибини чорного космосу. У результаті температура поверхні земної кулі впала до -40 ° за Цельсієм. Хмари поступово зникли, високо в атмосфері парили тільки кристалики льоду, які робили заходи й сходи зелено-блакитними, злегка пофарбованими в рожевий. Не було дощів, не йшов сніг. Замерзлий, неживий куля звертався навколо Сонця протягом довгих 150 мільйонів років…
Але що призвело до закінчення великої епохи Крижаного кулі? Блискуча поверхня планети, відбиваючи сонячні промені, прекрасно зберігала світ Снігової Королеви в його вічної крижаний нерухомості. Сльозинку Герди, розтопивши цей крижаний світ, виявив вже згаданий нами австралійський вчений Кіршвік. Крижаний куля, на його думку, був розтоплений вулканами. Колись заморозивши Землю, вони ж і розтопили її.
Вулкани, вивергався під крижаною кіркою, поступово розтоплювали ділянки льоду, в суцільному панцирі з’являлося все більше і більше “ополонок”. Вулканічний пил осідала в товщі води, а вуглекислий газ, один з основних “продуктів” вулканів, що викидаються при виверженні, безперешкодно виходив в атмосферу. Накопичення вуглекислого газу в атмосфері привело до парникового ефекту, і лід почав танути. Наслідки, наростаючи, як сніжний ком, привели до екологічної катастрофи. Земля перетворилася на пекло. Температура піднялася до +50 градусів. Сотні тисяч років знадобилися для того, щоб ситуація більш-менш стабілізувалася і Земля знову стала придатною для розвитку життя.
Одноклітинні організми – бактерії, водорості і тварини, заскочені мертвущим холодом Великого Заледеніння, майже всі загинули. Вижити змогли тільки дуже деякі, яким пощастило опинитися поруч з підводними вулканами. Адже деякі вулкани продовжували вивергатися і під час заледеніння, вода поблизу них залишалася досить теплою, придатної для життя, а в небагатьох “ополонках” водорості могли отримати свою дозу сонячного світла, незначну, недостатню для фотосинтезу. Екстремальні умови існування залишилися в живих організмів різко загострили природний відбір – виживали тільки самі пристосовані з них. Ті, гени яких “вміли” швидко перебудовуватися і робити своїх володарів переможцями в конкурентній боротьбі за їжу.
Мабуть, тоді ж відбулося принципово важлива подія – з’явилися перші багатоклітинні тварини, нехай і досить примітивні. Багатоклітинний організм більш успішно боровся за виживання, харчуючись не тільки водоростями, а й своїми одноклітинними сусідами.
Істотно, що протягом всієї Великої Зими життя зберігалася і розвивалася в окремих, віддалених один від одного місцях. Тривала ізоляція завжди призводить до того, що потомство початково однакових істот починає сильно відрізнятися.
Візьмемо, наприклад, озеро Байкал. Колись воно було частиною моря, і в ньому жили риби, тюлені та інші тварини, точно такі ж, як і в усьому іншому стародавньому море. Але от близько двох мільйонів років тому Байкал відокремився, і тепер там живе безліч видів тварин, що зустрічаються тільки тут, – байкальська нерпа, байкальський омуль і багато інших. Точно так само могли відрізнятися і багатоклітинні тварини, що виникли в місцях, відокремлених одне від іншого тисячами кілометрів льоду. І коли тріснув, розвалився і зник крижаний панцир, мільйони років сковував Землю, все вже було готове до одночасного появи безлічі різноманітних і несхожих один на одного багатоклітинних тварин: губок, коралів, хробаків, членистоногих, хордових.
Втім, не всі вчені поділяють припущення про великого зледеніння, стрепенувшись еволюцію. Багато наводять аргументи проти цієї теорії. Але погодимося, що картину вона малює красиву…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)