Нафтова промисловість США

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) США займає важливе місце в економіці країни, забезпечуючи 4-5% її сумарного ВВП. У свою чергу, в структурі самого ПЕК провідна роль належить нафтовій промисловості. Згадаймо, що за рахунок нафти в США задовольняється приблизно 55% потреб у паливі та енергії.

Історія розвитку тут цієї галузі охоплює вже півтора століття.
Перша нафтова свердловина в США була пробурена в 1859 р. в Предаппалачський басейні, з якого почався розвиток нафтовидобутку в країні. Однак ще протягом тривалого часу основним постачальником палива на внутрішній ринок США залишалася вугільна промисловість. Перелом настав у 20-30-і рр.. XX в. у зв’язку з швидким зростанням використання двигунів внутрішнього згоряння. Друга світова війна ще більше довела перевагу нафтопродуктів перед усіма іншими видами палива. Так нафта стала складати основу паливно-енергетичного господарства США. Частка її в загальному споживанні первинних джерел енергії в 1970-х рр.. збільшилася до 45%. 1есно пов’язана з розвитком автомобільного транспорту, забезпеченням стратегічних потреб країни, нафтова промисловість стала багато в чому визначати не тільки економічну, а й політичне життя США. Не випадково саме вона стала ареною діяльності таких найбільших монополій, як “Екссон Мобіл” (до 1973 р. знаменита “Стандард ойл оф Нью-Джерсі”, заснована Дж. Рокфеллером), “Тексако”, “Шеврон”, “Галф ойл” і ін

Але найбільший інтерес представляє знайомство з розвитком нафтової промисловості в другій половині XX і початку XXI ст. Основою для аналізу може послужити таблиця 60, що показує динаміку видобутку нафти в США, а також залежність країни від її імпорту.

Як видно з таблиці 60, в епоху дешевої нафти, тобто до світової енергетичної кризи середини 1970-х рр.., Рівень видобутку нафти в США весь час піднімалося, а імпорт її був порівняно невеликий і знаходився в межах 13% від загального споживання. З початком кризи і вступом світової енергетики в епоху дорогої нафти становище різко змінилося. У 1974 р. за спеціальним рішенням президента США групою американських фахівців-енергетиків був розроблений проект під назвою “Незалежність”, головне завдання якого полягала у зниженні до мінімуму залежності США від імпорту нафти і нарощуванні власного видобутку.
Однак, як виявляється з тієї ж таблиці, повною мірою здійснити цей проект так і не вдалося. У 1980-і рр.. рівень видобутку жодного разу не піднімався до “позначки” 1970 р., не кажучи вже про 1972 р., коли був досягнутий її пік – 530 млн т. Що ж до імпорту, то він не тільки не зменшився, а, навпаки, різко зріс.

У 1990-і рр.. рівень видобутку нафти в США залишався досить стабільним, а імпорт її весь час зростав, до кінця десятиліття вже перевищивши 1/2. У 2002 р. видобуток зменшився до 290 млн т.

Природно, що такі глибокі зміни повинні мати якесь пояснення. Американська сторона в якості головної причини скорочення видобутку нафти зазвичай приводила не політичні, а природні чинники – насамперед виснаження родовищ нафти. Радянські джерела в роки “холодної війни” мали звичай відкидати цей довід і зводили все до “підступам” нафтових монополій, які захищають свої корисливі інтереси і викачують дешевшу нафту із країн.
Мабуть, свою роль зіграли обидві ці причини.

Розглянемо спочатку те, що відноситься до запасів нафти в США. За розвіданими запасами, які становлять 2,7 млрд т, ця країна хоч і випереджає всі інші країни Заходу, але до складу першої десятки вже не входить (табл. 14 в книзі I). До того ж в останні два-три десятиліття, судячи з оцінок, її розвідані запаси мають тенденцію до постійного зменшення.

Багато в чому це пояснюється тими умовами нафто-газонакопичення, які характерні для США. З одного боку, вони виглядають дуже обнадійливо. Справді, в США розвідані і розробляються десятки великих і малих нафтогазоносних басейнів, а загальне число родовищ нафти і газу досягає приблизно 15 тис.! Кількість експлуатованих нафтових свердловин в першій половині 1990-х рр.. становило 550-600 тис. при щорічному бурінні 25-30 тис. нових свердловин! Всього ж з 1859 р. в країні було пробурено понад 2,5 млн нафтових свердловин, або в чотири рази більше, ніж у всіх інших країнах світу, разом узятих. Однак, з іншого боку, такі масштаби буріння вже самі по собі свідчать про те, що в США різко переважають свердловини з штучним підйомом нафти (їх 95%), а не фонтануючі (їх всього 5%). Ось чому добовий дебіт однієї свердловини в середньому становить всього 1,5-2 т, що в сотні разів менше, ніж на родовищах, скажімо, зони Перської затоки. До того ж середня глибина нафтового буріння вже перевищила 1700 м. Не дивно, що витрати на видобуток нафти і, відповідно, її собівартість весь час зростають, впливаючи на ефективність роботи галузі.
Зрозуміло, що в таких умовах США стали все більше орієнтуватися на імпорт нафти з країн, що розвиваються, перш за все з району Перської затоки, Карибського басейну, Західної Африки. Це дозволяло економити власні нафтові ресурси, створювати федеральні стратегічні запаси найважливішого виду палива, забезпечуючи тим самим енергетичну безпеку країни. Однак подібна політика виявлялася цілком дієвою в умовах більш-менш низьких цін на нафту. Коли ж на рубежі XX і XXI ст. ці ціни різко піднялися, її довелося знову переглядати.

Так на зміну програмі Р. Рейгана, що відкидала державне втручання в енергетичну сферу, та програмі Б. Клінтона і А. Гора прийшла нова програма Дж. Буша-молодшого. Ця програма передбачала не лише продовження політики ресурсозбереження та технічного переозброєння галузей ПЕК, а й часткову розконсервацію стратегічних ресурсів нафти і природного газу на території самих США і особливо в межах їх континентального шельфу, який вже дає 30% всієї видобутої нафти і 25% газу. Але, судячи з таблиці 60, зменшити залежність США від імпорту нафти так і не вдалося.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Нафтова промисловість США