Національний банк: визначення
Головні банки багатьох країн звуться національного банку. Вони створюються для сприяння стійкості національних валют. Як правило, вони бувають державними, маючи в статутному капіталі грошовий капітал і майно держави. Будучи юридичною особою, національний банк володіє економічною незалежністю. Він функціонує в результаті отриманих ним доходів. Є можливим і залучення бюджетних коштів.
Яким може бути Головний банк і його функції
Національний банк може на території країни мати власні відокремлені підрозділи у вигляді дирекцій, філій, підприємств і представництв. Він може відкривати представництва в інших країнах. Взаємної відповідальності за зобов’язаннями банку і держави зазвичай немає.
Необхідність створення національних або центральних банківських установ пояснюється потребами упорядкування випуску паперових грошей для підвищення оборотності і надання кредитів.
Банки – емітенти паперових грошей – отримали назву емісійних. Поступово, до початку ХХ століття, склалася практика грошової емісії в одній фінансовій установі, який ставав в цьому випадку грошово-кредитною системою.
Основи створення національного банку в багатьох державах схожі. Виходячи з капіталізації, він може виступати власністю держави і таким, де статутний капітал розділений між акціонерами, що володіють правами на його частину виходячи з кількості належних їм акцій.
В національному банку акції можуть належати не пов’язаним з державою фізичним та юридичним особам.
Зустрічається змішаний характер такого капіталу до частини акцій, що є власністю держави. Банківська практика показує, що національні банки з акціонерним капіталом проходили з часом процедури націоналізації і набували статус державних.
Баланс головного банку країни будується з активів і пасивів. В активах значаться золотовалютні запаси, державні облігації і кредити, видані іншим банкам і керівництву країни. У складі пасивів центрального банку містяться: резерви обов’язкові і додаткові, що містять вклади комерційних банків, випущені у вільний обіг готівкові гроші, які обслуговуються ЦБ рахунки казначейства, кошти кредитних організацій і капітал банку.
Головний банк, в незалежності від форми власності, нерозривно пов’язаний з урядом. Ця характерна для багатьох країн. Адже національний банк реалізує важливу функцію в приведенні до стійкого стану фінансів і економічної системи держави.
Крім основної функції по створенню умов стабільності грошової одиниці держави нацбанк через властиві йому механізми регулювання ціни в всередині країни вживає заходів, які будуть підтримувати національну банківську систему в стійкому стані.
Крім цього, національному банку притаманні такі функції:
- Визначення і здійснення політики в грошовому обігу та кредитуванні на території країни; Виключне право на реалізацію випуску національної валюти, її звернення; Кредитує банки, вирішує питання їх рефінансування, ставить для них умови і правила банківської діяльності, призначає порядок дій і форму платежів, в тому числі міжбанківських; Організовує впровадження досконалих банківських технологій, ефективних систем статистичної інформації; Регулює в державі діяльність комерційних банків і контролює її відповідно до законів, видає ліцензії банкам, формує державний банківський реєстр; Розробляє баланс платежів, його аналізує і прогнозує; Є державним представником в центральних банках інших країн, міжнародних фінансових установах; Здійснює в межах, передбачених законодавством, контроль обігу валюти і нагляд за структурами, які мають ліцензію на здійснення операцій з валютою; Накопичує золотовалютні запаси, створює умови для їх збереження і виконання операцій з цими запасами і цінними металами, що знаходяться в обороті; Забезпечує інкасування готівкових коштів і перевезення цінностей.
Крім того, в межах передбачених законом повноважень, національному банку дано право здійснювати інші функції в сфері фінансової та кредитної політики.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)