Національне господарство Китаю
У класифікації Всесвітнього банку Китай названий країною з економікою “з доходом нижче середнього” (lower middle income). Крім цього в класифікації Всесвітнього банку (ВБ) відзначено, що у Китаю є зобов’язання перед Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР), тобто країна є боржником СБ. За абсолютною величиною ВВП за ПКС Китай є другою економікою у світі після США.
Китайська економіка становить інтерес тим, що вже протягом півстоліття демонструє високі темпи зростання, спочатку розвиваючись в ключі командно-адміністративної економіки, а тридцять років тому почавши проводити ринкові реформи. Після смерті Мао Цзедуна в 1976 році політична еліта Китаю встала перед вибором подальшого шляху розвитку країни. У підсумку в кінці 1970-х років з ініціативи Ден Сяопіна в КНР почали проводитися економічні реформи. На першому етапі реформ (1978-1984 роки), завданням було просто не дати величезній масі голодних селян померти від голоду, що було досягнуто завдяки введенню ринкових стимулів для селян. На другому етапі (1985-1993 роки) центр ваги реформ перемістився в місто, на промислові підприємства. В результаті перших двох етапів була створена “товарна економіка”, що дозволило на третьому етапі (1994 рік – до сьогоднішнього дня) почати будівництво ринкової економіки. Середньорічні темпи приросту ВВП за цей тридцятирічний період були на рівні 9,5%.
На думку фахівців СБ, з 1979 по 2004 рік основними факторами, які визначали швидкий розвиток економіки КНР, були наступні показники: а) приріст капіталу забезпечував 50% зростання; б) продуктивність – 33% і в) збільшення робочої сили – 17%. Причому з 1994 по 2004 роки внесок приросту капіталу був ще більше – 62%, а внесок зростання продуктивності, навпаки, скоротився до 30%.
Інші дослідницькі центри наводять інші цифри, економісти СБ часто самі коригують результати своїх досліджень. Однак варто зауважити, що ключовими факторами, що дозволили Китаю протягом 30 років швидкими темпами розвивати свою економіку, є:
– Сприятлива зовнішня кон’юнктура: у країну почали надходити інвестиції з розвинених і нових індустріальних країн (перенесення ними виробничих майданчиків з метою зниження витрат), відкриття ринків розвинених країн;
– Високий рівень внутрішніх заощаджень, що дозволив проводити активну інвестиційну політику;
– Активна політика уряду країни, спрямована на стимулювання власного бізнесу (методами кредитно-грошової і податково-бюджетної політики; заниження курсу юаня, перерозподіл ресурсів, субсидування, пасивне ставлення до боротьби з контрабандою, контрафактною продукцією, слабка соціальний захист населення і відсутність простих трудових норм, що перешкоджають експлуатації робітників) і його захист від іноземної конкуренції;
– Активність національного приватного сектора економіки Китаю (оцінки його величини розходяться через недосконалість статистики, тіньового характеру дрібного і середнього підприємництва, проте з упевненістю можна сказати, що внесок приватного сектора в економіку вже давно становить більше половини);
– Велика кількість дешевої робочої сили.
Властива будь-якій країні, що проходить стадію індустріалізації, домінуюча роль промисловості знаходить вираз і в китайській економіці. Найбільш розвиненими секторами промисловості є різні види машинобудування, металургія, будівництво, текстильна промисловість.
Як в Японії, Кореї, так і в Китаї ринковий етап індустріалізації розпочався з розвитку текстильної та швейної промисловості. Різниця полягає лише в тому, що в міру розвитку Японія і Корея втрачали конкурентні переваги в цій галузі на користь інших країн, що розвиваються, а Китаю через велику чисельність населення вдається поєднувати розвиток більш високотехнологічних галузей з легкою промисловістю. У 2005 році частка легкої промисловості у сукупній доданій вартості, створюваної в промисловості, становила 7%, частка в світовому експорті також постійно збільшується.
На сьогоднішній день Китай став світовим лідером у виробництві сталі (33,9% виплавленої в світі стали) і у виробництві кольорових металів. На саму металургійну промисловість припадає 14,5% створюваної в промисловому секторі Китаю доданої вартості. Щорічні темпи зростання за останні кілька років перевищували 20%, що побічно свідчить про високий потенціал цієї галузі.
Частка доданої вартості продукції машинобудівної галузі в доданої вартості всієї промисловості в 2005 році склала 25%. Найбільш динамічними секторами машинобудівної галузі були сектор транспортного машинобудування, енергетичного машинобудування, будівельного машинобудування, електротехнічної промисловості. Галузі важкого і загального машинобудування демонструють високі темпи зростання за рахунок залучення іноземних технологій і використання величезного внутрішнього ринку; точне машинобудування і виробництво електроніки розвивається завдяки іноземним підприємствам, що переносять виробництво в Китай, поступово розвиваються і національні виробники.
Бурхливо розвивається будівельний сектор, що забезпечує потреби економіки, що розвивається в нових спорудах.
Основою енергетики є вугілля (61,7% енергобалансу) і нафту (18% енергобалансу). Велика частина нафти і майже все вугілля добуваються на території Китаю, в загальному енергобалансі імпортовані енергоносії складають 11,2%, за вирахуванням експортованих – 5,6%.
У міру розвитку Китаю починає розвиватися і сфера послуг: фінанси, транспорт, торгівля, громадські послуги.
На другому етапі реформ були створені державні комерційні банки, які і сьогодні є центральною ланкою всієї фінансової системи. На кінець вересня 2006 року частка їх активів фінансового сектора складала 90,3%, причому 57,7% припадало на чотири найбільші державні банки. Після того як уряд провів реструктуризацію накопичених за роки реформ “поганих боргів” і ініціювало входження в капітал найбільших банків стратегічних партнерів з розвинених країн, банківський сектор був відкритий для іноземних конкурентів. Однак іноземні фінансові інститути можуть розраховувати тільки на роботу в тих сегментах ринку, в яких китайські банки не мають досвіду: робота з фондовим ринком, окремі види обслуговування підприємств, які не потребують спеціального знання місцевого ринку. Незважаючи на малу частку в фінансових активах, поступово розвиваються ринок страхування, фондовий ринок.
Ключовий характер для економіки, що розвивається має і транспортний сектор, розвиток якого в Китаї йде в усіх напрямках: будуються автомобільні дороги, залізничні колії, метро у великих містах, розширюється кількість повітряних маршрутів і авіапарк повітряних перевізників.
Важливу роль в економіці грає і громадський сектор: послуги в освіті та охороні здоров’я, різні види соціальної допомоги. У розвитку цього сектора поєднуються зусилля уряду і приватного бізнесу. Частка сільського господарства в створюваної в економіці доданої вартості щорічно скорочується: у 2006 році вона впала до рівня 11,9%. У Китаї до цих пір більше половини населення живе в селах, що заважає появі великих господарств, впровадження с / г техніки.
Якщо розглядати структуру ВВП Китаю в 2006 році за видатками, то ми побачимо, що велика частина витрат припадає на інвестиції в основні засоби (40,9%), чималу частку становить і приватне споживання (36,4%), на державні витрати припадає 13 , 7%, залишок покривається чистим експортом та матеріально-виробничими запасами, Дуже висока частка інвестицій характеризує країну як економіку наздоганяючого розвитку.
Ринок праці, як і в інших країнах, є однією з найважливіших частин економіки, Саме ресурс у вигляді великої кількості дешевої робочої сили дав можливість Китаю включитися в світові виробничі ланцюжки, залучити іноземні інвестиції і технології.
Характерною рисою ринку праці є велика частка приїжджих з села, що становлять чверть робочої сили міст. З 1984 року мешканці села дозволено приїжджати в місто на заробітки, проте люди з сільської пропискою не могли розраховувати на безкоштовну шкільну освіту для дітей, на компенсаційні виплати і пільги; при покупці нерухомості в місті, в якому людина не прописана, він стикався з цілою низкою бар’єрів. Однак це не стримувало китайських робітників, які не мають можливість знайти роботу в селі. Починаючи з 2004-2005 років проблема благоустрою мігрантів поступово вирішується. Налагоджується система реєстрації, здійснюється перехід на безкоштовне шкільну освіту для дітей мігрантів і так далі.
З особливостей варто також відзначити обов’язкову наявність на великих підприємствах профспілок і представників партійних структур.
З 1 січня 2008 року в Китаї вступив в силу новий Трудовий Кодекс, покликаний організувати ринок робочої сили (за новим законом, необхідно укладати письмовий трудовий договір), посилити профспілки, ліквідувати незаконну практику експлуатації працівників.
Структура зайнятості на 2005 рік виглядає наступним чином: 31,4% зайнято в галузях сфери послуг, 23,8% – в промисловості (включаючи будівництво), 44,8% – в сільському, рибному та лісовому господарствах. Останнім часом зайнятість в абсолютному вираженні в сфері послуг і промисловості зростала, в сільському господарстві – скорочувалася.
Китай – країна з перехідною економікою, у держави до сих пір зберігається безліч функцій, успадкованих від командно-адміністративної господарської системи. Однак, на відміну від розвинених західних країн, його головна роль зводиться до регулювання економічної діяльності, хоча слід зазначити, що в останні роки значне місце в політиці держави зайняли проблеми соціального забезпечення населення. Держава є безпосереднім власником більшої частини активів: йому належать найбільші банки, страхові компанії, лідери галузі в сфері транспорту і телекомунікацій, багато підприємств машинобудування. Майже всі великі підприємства в Китаї є власністю уряду.
Освітня система Китаю побудована на принципах безкоштовного обов’язкового неповної середньої освіти (9 класів) і платного всіх інших ступенів шкільної і вузівської освіти. Вищі навчальні заклади, не дивлячись на платний характер, переважно є державними.
Система охорони також є платною, хоча останнім часом уряд і працює над введенням елементів страхування, повернення пацієнтам частини витрат на медичне обслуговування. Більшість же медичних установ є державними; незважаючи на що стягується ними плату, вважаються некомерційними.
У 1997 році держава почала проводити пенсійну реформу, в результаті якої на сьогоднішній день відповідальність за пенсійне забезпечення перейшла від державних підприємств безпосередньо уряду. За новою системою роботодавець щомісяця платить податок в розмірі 17% від фонду заробітної плати, що є джерелом для виплат пенсій. Разом з тим введена і накопичувальна система: у працівника відкривається пенсійний рахунок, куди він щомісяця перераховує 8% від зарплати, аналогічну суму щомісяця на рахунок вносить і держава; по виходу на пенсію він буде щомісяця отримувати частину накопиченої суми. Окрема система пенсійного забезпечення введена для жителів села. Однак головною проблемою є нестача коштів (через це на поточні витрати використовується накопичувальна частина пенсії) і невеликий рівень покриття: в містах система покриває 50% працівників, у селі – 12%.
Витрати на НДДКР є одним з пріоритетів уряду. За даними ОЕСР, з 1995 року вони щорічно збільшувалися в середньому на 19% і до 2005 року досягли 1,34% від ВВП (у абсолютному вираженні, 30 мільярдів доларів, це шостий за величиною показник в світі).
Грошова одиниця Китаю – юань. З моменту початку ринкових реформ політика фінансової влади Китаю була спрямована на підтримку стабільності курсу національної валюти і використання валютної політики для стимулювання зростання. До 1994 року використовувалася система кількох валютних курсів, яка давала можливість державі регулювати експортно-імпортні операції. З 1994 року введена система одного курсу і сформований міжбанківський валютний ринок. А з 1995 року юань був фактично жорстко прив’язаний до долара по курсу 8,3 юаня за долар, хоча офіційно юань знаходився в керованому плаванні. За десять років такої політики були накопичені величезні золотовалютні резерви (найбільші в світі). З 2006 року китайська влада почала поступово підвищувати курс юаня.
Фінансова система Китаю є закритою, а юань не є повністю конвертованою валютою. Валютні операції за поточним рахунком платіжного балансу не обмежені, чого не можна сказати про операції з капіталом: для інвестування капіталу за кордон потрібен дозвіл уряду. Приплив же капіталу всередину країни зазнає обмежень тільки при інвестуванні в стратегічні галузі. У міру лібералізації економіки бар’єрів на шляху руху капіталу стає все менше.
Зовнішній борг Китаю на кінець 2006 року становив 323 200 мільйонів доларів США. Близько 30% є торговими кредитами, половина припадає на комерційні кредити підприємствам і решта 20% – на державу.
Протягом усього пореформеного періоду спостерігався стабільний позитивний баланс по рахунку поточних операцій, різко зрослий з 2005 року. Завдяки притоку коштів за рахунком операцій з капіталом були накопичені великі золотовалютні резерви.
Китай в 2006 році був третім за величиною світовим експортером, проте, за прогнозами, в 2008 році може стати найбільшим. Показник експортної квоти, який в 2006 році склав 36,8%, також свідчить про важливість міжнародної торгівлі для економіки Китаю.
Незважаючи на вступ до СОТ в 2001 році, рівень захисту національного ринку від іноземної конкуренції в Китаї вище, ніж в розвинених країнах. За даними СОТ, у 2006 році середній рівень тарифних обмежень склав 10% (для с / г товарів – 15,8%, для інших – 9,1%).
Китай не визнаний розвиненими країнами ринковою економікою, що полегшує для них процедуру ініціювання використання проти Китаю антидемпінгових мит.
Структура експорту Китаю з кожним роком змінюється в бік більш і більш високотехнологічних товарів. Однак це є свідченням того, що Китай в азіатському регіоні став центром збірки виробленої в інших країнах продукції, на що вказує і зростаючий імпорт з сусідніх країн.
Основними експортними товарами КНР (2006 рік) є: офісне обладнання та устаткування для обробки даних (13%), телекомунікаційне обладнання (12,5%), електротехнічне обладнання (10,3%), інші види продукції машинобудування (5,6%) , текстильна продукція (9,7%).
Основними імпортними товарами КНР (2006 рік) є: електротехнічне обладнання (19,9%), нафта і супутні товари (9,5%), спеціальна апаратура (5,5%), металева руда і металобрухт (5%), офісне обладнання (4,6%).
Основними зовнішньоторговельними партнерами КНР є США, Японія, Південна Корея, Німеччина, Тайвань, Голландія, Великобританія, Австралія, Сінгапур, Таїланд.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)