Національне господарство Канади
Канада відноситься до категорії країн з високорозвиненою економікою. У щорічній класифікації Всесвітнього банку, опублікованій в середині 2010 року, Канада названа країною – членом ОЕСР з економікою “високого доходу” (high income: OECD). За часткою в світовому ВВП, експорті та імпорті Канада в кілька разів перевершує свою частку в світовому населенні. У 2005 році обсяг її ВНП вперше перевищив позначку в 1 трильйон доларів США і продовжував рости істотними для розвинених держав темпами.
У рейтингу конкурентоспроможності економік світу Канада в 2009-2010 роках займала 9-е місце (з 133) з показником 5,33 бала (у 2008-2009 роках – 10-е місце, в 2007-2008 роках – 13-е місце, в 2006-2007 роках – 12-е місце).
Факторами сили канадської економіки можуть бути визнані багатющі природні ресурси (номенклатура виробництва включає 64 найменування тільки мінерально-сировинних ресурсів, 80% яких надходить на експорт), високорозвинене сільське господарство, високоосвічена робоча сила, розвинена інфраструктура і сучасна виробнича база. Канада пов’язана з США узами найтіснішого інтеграційної залежності, що розвивалися спочатку на приватно-монополістичної основі і лише з кінця 1980-х років отримали своє інституційне оформлення у вигляді двостороннього канадсько-американської угоди про вільну торгівлю (ФТА), яке в 1994 році змінило тристоронню (з участю Мексики) НАФТА (Північноамериканська угода про вільну торгівлю).
За оцінкою ОЕСР, протягом останніх півтора десятиліть економіка Канади функціонувала “надзвичайно добре”. ОЕСР включає Канаду поряд зі Швецією, Ірландією, Австралією, Новою Зеландією і Великобританією в вузьку групу високорозвинених країн з процвітаючими економіками, для яких характерні високі довгострокові темпи зростання в межах 3-7% в рік (у випадку з Канадою – це 3,3% в середньому за 1996-2005 роки) і стійкість до “зовнішніх шоків”. Ця оцінка в цілому підтвердилася і в умовах світової фінансово-економічної кризи.
Експерти вважають, що запорукою досягнутих Канадою успіхів була ефективна економічна політика, що проводилася по неоліберальних рецептами – приватизація державної власності, ослаблення регламентації канадського бізнесу, включаючи проведення з 2000 року масштабної податкової реформи, безкомпромісна боротьба з бюджетними дефіцитами і загальне оздоровлення державних фінансів. Результати цієї політики, найбільш рішуче проводилася в другій половині 1990-х років, відчуваються досі: темпи інфляції коливаються в вузькому коридорі від 1 до 3% на рік. У 1997 році Канада вступила в еру “бюджетних профіцитів”.
Послідовно скорочується державний борг, що був у середині 1990-х років одним з найвищих в групі промислово розвинених країн. Частка державного сектора в ВВП (виражена як частка в ньому загальнодержавних витрат) впала з максимального рівня 55% в 1992 році до 43,1% в 2002 році. До цього можна додати зростання курсу канадського долара по відношенню до долара США, що почався в 2002 році (з найнижчого рівня в 0,64% до 0,93% в середньому в 2007 році), який пояснюється швидким зростанням світових цін на нафту і газ, великим експортером яких є Канада, а також скороченням безробіття до найнижчого за останні два десятиліття рівня – близько 6% на рік.
Розпочатий в 2008 році світова фінансово-економічна криза не сильно позначилася на економіці Канади. Одна з причин – висока надійність банківської системи країни, яка в 2008 році була визнана міжнародними експертами найстабільнішою в світі. Проте тісно пов’язана з США і глобальним ринком, Канада не змогла в повній мірі уникнути його негативного впливу (в тому числі через зростання курсу національної валюти проти долара США, який зробив канадський експорт більш дорогим).
На початку XXI століття частка витрат на соціальні програми (освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення) становила в консолідованому бюджеті Канади близько 66% (або 23,5% від ВВП). Предметом гордості канадців є система національної охорони здоров’я, побудована на відміну від американської на принципах загального медичного страхування.
З давніх-давен Канада бере активну участь у світовій торгівлі, а також у русі міжнародного капіталу. Її частки в світовому товарному експорті та імпорті традиційно вище, ніж питома вага в світовому ВВП. Канада зазвичай зводить своє зовнішньоторговельне сальдо з профіцитом.
На світовому ринку Канада виступає визнаним експортером ряду найважливіших металів і мінералів (калійних солей, уранової руди, нікелю, цинку, кадмію, золота, міді, алюмінію, кобальту, молібдену, металів платинової групи), а також продукції деревообробки (1-е місце в світі з виробництва газетного паперу) і сільського господарства (пшениці, ріпаку, картоплі, яловичого і свинячого м’яса).
У 2003 році провідний американський галузевий журнал “Ойл енд Гез” (Oil and Gas) вперше включив у число достовірних запасів поклади нафтоносних пісків у Альберті, що відразу вивело Канаду в число провідних нафтових держав.
За даними Центру міжнародної торгівлі, основними експортними товарами є (2008 рік): мінеральне паливо, змащувальні масла, дистиляти та ін. (27,63%); транспортні засоби, виключаючи залізничний транспорт (11,14%); енергосилове обладнання (7,60%); електричним та електронним обладнанням (3,95%); чавун, сталь і вироби з них (3,27%); пластмаси та вироби з них (2,77%); папір, картон, вироби з целюлози, паперу і картону (2,73%); перли, дорогоцінні камені, метали, монети (2,72%); алюміній і вироби з нього (2,42%); аерокосмічна техніка (2,09%); деревина, вироби з деревини та ін. (2,04%); зернові культури (1,82%); добрива (1,62%); деревна целюлоза, відходи деревообробки та ін. (1,49%); нікель і вироби з нього (1,48%); фармацевтична продукція (1,33%); руди, шлаки, зола (1,33%); оптичні, фотографічні, технічні, медичні та ін. прилади (1,23%); органічні хімікати (1,15%); неорганічні хімікати, сполук дорогоцінних металів, ізотопи (1,12%); мідь і вироби з неї (1,01%) і ін.
За даними Центру міжнародної торгівлі, основними імпортними товарами є (2008 рік): енергосилове обладнання (14,76%); транспортні засоби, виключаючи залізничний транспорт (14,59%); мінеральне паливо, змащувальні масла, дистиляти та ін. (12,41%); електричним та електронним обладнанням (9,68%); чавун, сталь і вироби з них (4,54%); пластмаси та вироби з них (3,26%); оптичні, фотографічні, технічні, медичні та ін. прилади (2,68%); фармацевтична продукція (2,50%); перли, дорогоцінні камені, метали, монети (2,09%); органічні хімікати (1,78%); аерокосмічна техніка (1,72%); каучук та вироби з нього (1,33%); неорганічні хімікати, сполук дорогоцінних металів, ізотопи (1,04%) і ін.
Найбільшим канадським зовнішньоторговельним контрагентом в післявоєнний період є США. Далі слідують ЄС, Китай, Японія, Мексика.
Разом з тим для канадської економіки характерна більш низька, ніж у США, продуктивність праці (приблизно 70% від рівня США), і за період 1996-2005 років цей розрив збільшувався. Темпи зростання продуктивності праці в США в цей період (в середньому 2% в рік) в півтора рази перевищували відповідні показники для Канади (в середньому 1,3%). Відзначаються і недостатньо високі витрати на проведення НДДКР (менше 2% від ВВП). Зросла останнім часом залежність Канади від США при несприятливих умовах обертається для канадської економіки підвищеної вразливістю – так було відразу після терактів 11 вересня 2001 року, коли США закрили свої сухопутні кордони для пропуску вантажів і пасажирів. Так відбувається і в даний час, коли економіка США переживає черговий спад. Багато експертів вважають, що для підвищення глобальної конкурентоспроможності канадських товарів необхідно продовжити зниження податкового навантаження, особливо з корпорацій.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)