На шляху до безпечного і без’ядерного світу
Протягом кількох повоєнних десятиліть проблема запобігання світової війни була найважливішою, самої пріоритетною глобальною проблемою людства.
Відомо, що війни накладали відбиток на розвиток усіх попередніх епох людської цивілізації. Але в XX в. вперше в історії вибухнули дві світові війни. У роки Першої світової війни в діючі армії було мобілізовано 70 млн, а людські втрати склали 10 млн осіб. Відповідні цифри для Другої світової війни – 110 і 65 млн осіб. А в цілому у великих і малих війнах XX в., Що тривали майже безперервно, загинуло понад 100 млн осіб – більше ніж за п’ять з половиною попередніх тисячоліть. Втрати Радянського Союзу у Другій світовій війні склали 27 млн осіб, або майже 41% втрат всіх брали участь у цій війні країн.
Однак нависла над людством загроза нової світової війни була у багато разів небезпечніше. Це пояснюється тим, що в другій половині XX в. з’явилася ядерна зброя і виникла реальна можливість знищення цілих країн і навіть континентів, тобто практично всієї сучасної цивілізації. В результаті світ підійшов до такої критичної позначки, коли знаменитий гамлетівське питання “Бути чи не бути?” Постало перед усім людським родом. І були моменти, коли світ дійсно опинявся на порозі ядерної катастрофи. Прикладом такого роду може служити Карибська криза початку 1960-х рр..
На щастя, вже протягом другої половини 1980-х рр.. світова військово-політична ситуація почала змінюватися на краще. Ідеї??нового політичного мислення, необхідність вступу людства в мирний етап розвитку поступово почали пробивати собі дорогу і ставати пануючими в міжнародних відносинах. Виявилися можливими і нові реальні кроки в області не тільки політичної, а й військової розрядки, роззброєння та поліпшення взаємин між СРСР і США. Міжнародна напруженість пішла на спад, у світі стало спокійніше і безпечніше, була зупинена “холодна війна”.
Ще більш істотні зміни відбулися в міжнародній військово-політичній обстановці у першій половині 1990-х рр.. Після закінчення епохи “народних демократій без демократії” (вираз колишнього канцлера ФРН Віллі Брандта) в Східній Європі, після розпаду СРСР і відходу в минуле двополюсного світу часів “холодної війни”, після ліквідації кількох вогнищ міжнародної напруженості в різних частинах планети загроза глобального ядерного конфлікту між Сходом і Заходом практично опинилася знятої. Після багатьох десятиліть розколу і непримиренного ідеологічного, політичного і військового протистояння людство в набагато більшій мірі стало на шлях співпраці і створення більш стабільного і справедливого світопорядку.
На рубежі XX і XXI ст. колишній двополюсний світ, заснований на конфронтації наддержав, остаточно став надбанням історії. В основному склалася багатополюсна система міжнародних відносин. Магістральної тенденцією світового політичного розвитку в умовах наростаючої глобалізації стало все більше переважання в цих відносинах таких факторів, які ведуть не до роз’єднання, а до об’єднання. У всесвітньому масштабі продовжувала зменшуватися практика силових акцій, зате зросла роль політичного врегулювання.
До числа головних конкретних результатів становлення нового світопорядку можна віднести: 1) встановлення більш жорсткого контролю за ядерною і хімічною зброєю і початок реального скорочення їхніх арсеналів, накопичених за довгі води “холодної війни”; 2) скорочення звичайних озброєнь і торгівлі зброєю; 3) загальне скорочення військових витрат і чисельності збройних сил.
У сфері контролю за ядерною зброєю велике значення мають основоположні міжнародні договори. Це насамперед Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі й під водою, підписаний в Москві ще в 1963 р. СРСР, США і Великобританією. Це також Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, підписаний в 1968 р., який зобов’язує всі п’ять ядерних держав – США, СРСР / Росію, Великобританію, Францію та Китай – не передавати кому б то не було ядерну зброю і контроль над ним; нині до нього приєдналися вже майже 180 держав. Як би в продовження і розвиток цього Договору Генеральна Асамблея ООН в 1996 р. прийняла Договір про загальну заборону ядерних випробувань. Найважливішими віхами на шляху до ядерної безпеки стали також двосторонні договори між головними ядерними державами світу – СРСР / Росією і США. До них відносяться: безстроковий, періодично продовжується до 2002 р. Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО), підписаний в 1972 р., Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності, укладений в 1987 р., і два Договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь – СНО-1 і СНО-2.
Відповідно до другого з них обидві країни повинні до кінця 2012 р. скоротити число стратегічних ядерних боєзарядів до 1700-2200.
Помітно просунулися вперед і міжнародні заходи по забороні хімічної зброї. Виробництво такого зброю Великобританія припинила ще в середині 1950-х рр.., Франція – у середині 1970-х рр.., СРСР – в 1987 р., США – в 1990 р. У 1992 р. в Парижі була відкрита для підписання Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення, яка вступила в силу в 1997 р. До початку XXI в. її ратифікували вже більшість країн світу, включаючи США, Росію, Китай. Була створена Організація із заборони хімічної зброї. Почалося також загальне скорочення військових витрат, збройних сил, торгівлі зброєю.
Однак на початку XXI в. з усією очевидністю виявилося, що “холодна війна – за образним висловом В. В. Путіна – залишила і нашому часу свої” розірвалися снаряди “. Дійсно, на деяких напрямках боротьби за мир і роззброєння знову стали виникати великі труднощі. Та й гонка озброєнь по-суті триває.
Як і раніше порушуються положення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), підписаного більш ніж 180 державами. Нині такою зброєю – крім п’яти узаконених країн – володіють Індія, Пакистан, Північна Корея, Ізраїль. До числа “порогових” країн зазвичай відносять також Іран, Туреччину, Японію, Республіку Корея, Тайвань, Саудівську Аравію, Єгипет, Алжир, Бразилію. А всього “віртуальних ядерних держав”, тобто країн провідних ті чи інші розробки в цій області, налічується близько 30. Все це створює велику загрозу миру.
Не виправдалися надії, які покладалися і на інший найважливіший міжнародний договір – про обмеження систем протиракетної оборони. У 2001 р. США в односторонньому порядку вийшли з цього договору і почали створювати свою національну систему ПРО, загрозливу людству “зоряними війнами”. Пізніше було прийнято рішення про створення радіолокаційних станцій США в Польщі і Чехії – нібито для запобігання можливої??загрози з боку Ірану і Північної Кореї, але насправді ці РЛС спрямовані насамперед проти Росії, оскільки зможуть “переглядати” всю її територію аж до Уралу.
Під загрозою опинився і Договір про звичайні збройні сили в Європі (ДЗЗСЄ), укладений ще в 1990 р. між НАТО і країнами Варшавського Договору. На відміну від Росії, України, Білорусії і Казахстану, країни НАТО його так і не ратифікували. У результаті колишній стратегічний паритет був ними порушений, і по звичайних озброєнь країни НАТО стали перевершувати Росію приблизно в три рази. Саме ця обставина призвела до того, що наприкінці 2007 р. Росія призупинила свою участь в ДЗЗСЄ.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)