Н – Сторінка 2 – Короткі відомості про письменників – Хрестоматія – Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення – Матюшкіна Т. П. – 2009

Короткі відомості про письменників
Н

Некрáсов Микóла Олексíйович (1821-1878) – російський поет XIX cт., публіцист, флагман тогочасної революційно-демократичної лірики, митець, який зажив слави “совісті епохи”. У його поезії розкривалися драми й трагедії повсякденного життя суспільних низів та вияскравлювалися глибинні особливості національного характеру. Основні твори: “Вітчизна” (1846), “Учора о шостій на Сінну…” (1848), “Поет і громадянин” (1856), “Роздуми біля парадного під’їзду” (1858), “На смерть Шевченка” (1861), “Зелений шум” (1862), “Помру я скоро” (1867), поеми: “Коробейники” (1861), “Мороз, Червоний ніс” (1864), “Російські жінки” (1872-1873), “Кому на Русі жити добре” (1863-1877), “Орина, мати солдатська” (1863).

Народився М. О. Некрасов 10 грудня 1821 р. у містечку Немирові Вінницького повіту Подільської губернії. У1824 р. родина переїхала до селища Грєшнєво Ярославської губернії. Упродовж 1832-1837 рр. навчався в Ярославській гімназії. У 1838 р. майбутній поет приїхав до Петербурга. Того ж року з’явилася його перша публікація: у часописі “Син вітчизни” був надрукований вірш “Думка”. Наступного року Некрасов здійснив спробу вступити до Санкт-Петербурзького університету, однак, зазнавши невдачі, записався вільним слухачем до того ж навчального закладу. У 1840 р. вийшла друком збірка його віршів “Мрії та звуки”, яка дістала негативну оцінку літературної критики. Із 1840 до 1844 р. тривав період “літературної поденщини”. У цей час поет починає співпрацювати з періодичними виданнями (“Пантеон російського й усіх європейських театрів”, “Літературна газета”, “Вітчизняні нотатки”). На початку 1840 р. він познайомився з критиком В. Бєлінським, а також з подружжям Панаєвих. Ці знайомства відіграли неабияку роль у його долі.

У 1845-1846 рр. вийшли друком збірки “Фізіологія Петербурга” та “Петербурзький збірник”, до складу яких увійшли зокрема й некрасовські твори. Від 1847 р. і протягом дев’ятнадцяти років Некрасов був видавцем та фактичним редактором часопису “Сучасник”, свого часу заснованого О. Пушкіним. Концепція цього видання у 40-ві роки суттєвою мірою визначалася В. Бєлінським. Попри тиск цензури “Сучасник” утримував позиції форпосту прогресивної думки. У 1856 р. побачила світ некрасовська збірка “Поезії”, що мала величезний успіх у читачів. Того ж року поет вирушив у закордонну мандрівку, з якої повернувся 1857 р. 60-ті роки були затьмарені сумними подіями: арештом кількох співробітників “Сучасника”, а згодом і закриттям самого часопису, смертю О. Добролюбова – талановитого критика й однодумця Некрасова. Водночас виходить кілька книжок віршів поета; стрімко зростає його популярність. У зазначений період ним була створена знаменита поема “Мороз, Червоний ніс” й розпочата робота над поемою “Кому на Русі жити добре”. Від 1868 р. Некрасов працює одним з редакторів часопису “Вітчизняні нотатки”. У 1875 р. попри страшні фізичні страждання, пов’язані з тяжкою хворобою, поет не кидає пера. Вірші, написані ним у цей період, були опубліковані окремою книжкою “Останні пісні” 1877 р. М. Некрасов помер 8 січня 1878 р. “Я ліру присвятил народу своєму…” – ці слова стали поетичним кредо Некрасова. Він продовжував традиції кращих російських поетів. Найпотужніше звучать у його творчості громадянські мотиви, він пише про страждання простого народу, про його безправність і нужденне життя. Йому особливо близькі теми батьківщини, музи, жінки-матері, призначення митця й мистецтва та ін.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Н – Сторінка 2 – Короткі відомості про письменників – Хрестоматія – Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення – Матюшкіна Т. П. – 2009