Музична пам’ять
Питання про те, чи входить музична пам’ять в число музичних здібностей, вирішується сучасними дослідниками по-різному. В. І. Петрушин включає пам’ять в число музично-пізнавальних процесів. Деякі розглядають пам’ять як індивідуально-психологічна властивість особистості, не просто створює можливості для чого-небудь, як здібності, але має самостійну цінність. Ми згодні і з такими точками зору, але вважаємо, що для зручності розгляду структури музичної психології доцільно вивчати музичну пам’ять в ряду музичних здібностей, що також прийнято в психології музичної діяльності. Однак оскільки музична пам’ять являє собою, крім здатності, процес, що забезпечує музичне навчання та музично-виконавську діяльність, ми розглянемо її в дещо ширшому аспекті, ніж інші музичні здібності.
Пам’ять в загальнопсихологічному значенні – це здатність до відтворення минулого досвіду, що є одним з основних властивостей центральної нервової системи. Пам’ять виражається в здатності довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу і реакціях організму на них, а також багаторазово вводити її у сферу свідомості та поведінки. Виділяють процеси запам’ятовування, збереження і відтворення, що включає впізнавання, спогад і власне пригадування. Розрізняють пам’ять довільну і мимовільну, безпосередню і опосередковану, короткочасну і довготривалу.
Пам’ять як властивість нервової системи закладається у вигляді завдатку, який притаманний усім психічно здоровим людям без винятку. На процесах, пов’язаних з пам’яттю, базується вся діяльність людини, і відмінності в пам’яті як здатності викликаються не наявністю або відсутністю даного завдатку, а його якісним своєрідністю і ступенем розвиненості. Інакше кажучи, пам’ять піддається розвитку в дуже високій мірі, хоча природна схильність до її розвитку у різних людей різна.
Подібно до того, як на пам’яті взагалі грунтується психічна та фізична діяльність людини, на музичній пам’яті базується музична діяльність, у тому числі процеси, пов’язані з музичною освітою. Найнижчий рівень музичних здібностей, при якому людина не в змозі навіть відтворити найпростішу мелодію, характеризується її впізнаванням (Б. М. Теплов), що пов’язано з музичним слухом і пам’яттю. Подальші процеси сприйняття і мислення засновані на накопиченні музичного досвіду за допомогою пам’яті. Нарешті, вся музично-виконавська діяльність і навчання їй засновані на процесах пам’яті: це запам’ятовування і власне музичного тексту, і всієї інформації, необхідної для успішного здійснення цієї діяльності.
Але якщо загальна навчальна інформація засвоюється на основі загальновідомих видів пам’яті, то стосовно до запам’ятовування, збереження та відтворення музичного тексту говорять про музичної пам’яті. Чи є музична пам’ять особливим видом пам’яті і що вона з себе представляє?
Особливою музичної пам’яті, що принципово відрізняється від пам’яті, використовуваної в інших видах діяльності, не існує. Музична пам’ять являє собою комбінацію видів пам’яті, використовуваних і в іншій діяльності, а її своєрідність полягає в компонуванні і принципах використання різних видів пам’яті. У музичній пам’яті задіяні:
конструктивно-логічна пам’ять;
емоційно-образна пам’ять;
слухова пам’ять;
зорова пам’ять;
моторна пам’ять.
У сучасних дослідженнях можна зустріти думку про те, що існує особлива музична пам’ять, але в описі її сутності знову перераховуються названі вище види пам’яті: в даному випадку ми маємо справу з уявленням про те, що поєднання саме таких видів пам’яті утворює музичну пам’ять. Це по суті чи не суперечить твердженням про відсутність особливої музичної пам’яті, оскільки перелік складових її компонентів незмінний.
Всі ці види пам’яті можуть виступати в різних комбінаціях, причому від питомої ваги використання кожного з них може залежати якість запам’ятовування – його довготривалість, точність і міцність, а також можливість швидкого пригадування – наприклад, у ситуації концертного виступу. Оскільки у кожної людини в задатках закладено власне індивідуальне поєднання схильності до різних видів пам’яті, то в результаті можна сказати, що музична пам’ять у кожного неповторна. Однак є й загальні закономірності.
Найміцніший результат дає запам’ятовування музичного тексту за допомогою конструктивно-логічної пам’яті, часто в поєднанні із зоровою. Людина, логічно (зорово-логічно) запам’ятався музичний текст, пам’ятатиме його довго, згадувати швидко, а в ситуації концертного виступу йому будуть не страшні ніякі випадковості. Навіть якщо щось порушить безпомилковість виконання, логічно вивчений текст виникне перед уявним поглядом грає, і виконання буде успішно продовжена (максимум неприємностей – невелика заминка).
Негативна сторона такого запам’ятовування – його тривалість, складність і громіздкість. Для того щоб таким чином вивчити, наприклад, фортепіанну сонату Бетховена, необхідно вчинити зусилля, приблизно рівні виучіванію напам’ять великого прозового тексту – повісті чи роману. Подібно до того, як прозові тексти в такому масштабі ніхто не вчить, практично не зустрічається в чистому вигляді логічне (зорово-логічне) вивчення напам’ять музичного тексту. Музичний текст зазвичай вивчається значно легшим і навіть приємним способом, який музиканти називають “грати до тих пір, поки не запам’ятається саме” (або “поки не стане лінь перевертати сторінки”). Це стає можливим завдяки переважного використання слухової пам’яті, майже завжди – в комбінації з моторною. Такий вид пам’яті має назву “слухомоторной пам’ять”. Музиканти активно використовують слухомоторной пам’ять з двох причин: по-перше, слух і моторні здібності є суттєвими компонентами музичних здібностей в цілому (на відміну від здатності до логічного мислення) і, отже, притаманні в тій чи іншій мірі всім професійно займаються музикою; по-друге, слухова і моторна пам’ять за самою своєю природою “схоплюють” текст відносно швидко і без значних зусиль. Активність слухової пам’яті визначається тим, що музика як мистецтво має звукову природу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)