Музей як установа культури
“Ідеальний музей” був запропонований польським музеєзнавцем В. Глузінскім (Gluzinski W. Upodstaw a muzjinictva. Warzawa, 1980.), який обгрунтував це, трактуючи музей як співвідношення певних дій: наочного і упорядкованого зібрання предметів, що створюють образ дійсності з її ж власних елементів. Музей постає як ініціатор посвячення в таємниці пізнання, а також як вираз певної системи знань про суспільство і світі, і як зберігач національного минулого, і як “специфічний інструмент зберігання та передачі культурної інформації” (Каган М. С. Спілкування і комунікація // Світ спілкування. М., 1989.).
Поняття “музей”, представлене в енциклопедичних виданнях, трактується як науково-освітня установа, що здійснює комплектування, зберігання, вивчення і популяризацію пам’яток природної історії, матеріальної і духовної культури – першоджерел знань про розвиток природи і людського суспільства (Музеї [грец. Monseion (від monsa – муза) – місце, присвячене музам, храм муз] – установа, що здійснює збирання, зберігання та експонування історичних документів, пам’яток духовної та матеріальної культури, творів мистецтва, колекцій, зразків природних багатств тощо (див.: Велика радянська енциклопедія. 2-е вид. Т. 28. М., 1953. С. 493).). Існує також погляд, закріплений в документах міжнародної організації ІКОМ, згідно з яким музей – це установа, “що не приносить доходу, на службі суспільства, яке збирає, зберігає, поширює і насамперед виставляє з метою вивчення, виховання і задоволення матеріальні свідчення розвитку природи і людини “(ICOM: Статут міжнародної ради музеїв. М., 1974. С. 5.).
Музей, будучи соціокультурним установою, у своїй діяльності залежить від масштабу своїх колекцій, типу, виду і профілю. Це викликає потребу систематизації музеїв за класифікаційними ознаками (Одним з перших у вітчизняній науці спробував класифікувати музеї ще в 1929 р Ф. І. Шміт, виділивши три типи музеїв, визначальною ознакою яких є їх суспільне призначення: наукові, навчальні, публічні (див. : Чістотінова С. Л. Федір Іванович Шміт. М., 1994. С. 112-113).).
У сучасному визначенні музею, запропонованому Великої радянської енциклопедією, вказані такі типи музеїв: науково-дослідні, науково-освітні, навчальні (Див.: Велика радянська енциклопедія. 2-е вид. Т. 28. М., 1953. С. 493. ).
Розглянемо їх детальніше.
Музеї науково-освітнього типу є найпоширенішою групою серед російських музеїв. Їх соціокультурні завдання пов’язані як з науково-дослідною діяльністю, так і з передачею отриманих в ході цієї роботи знань широкої громадськості. Ці дві сфери в музеях даного типу як би врівноважені. Прикладом можуть бути такі музеї в Санкт-Петербурзі, як Музей історії міста, Державний Російський музей, Музей політичної історії та ін.
Музеї науково-дослідницького типу характеризуються великою увагою і підпорядкованістю діяльності задачам тієї галузі знань, з якою профільно пов’язаний музей. Наприклад, Зоологічний музей Зоологічного інституту Російської академії наук в Санкт-Петербурзі є відділом науково-дослідного інституту, тому наукові співробітники музею виконують ті дослідження, які визначені необхідністю даного інституту.
Навчальні музеї виконують по відношенню до суспільства освітню, а часто дидактичну (навчальну) задачу. До музеям цього типу можна віднести музеї при навчальних закладах – школах, коледжах, вузах, при військових навчальних закладах, а також дитячі музеї. На даний період ці музеї переосмислює свої можливості по відношенню до аудиторії. Прикладом тут можуть служити Мінералогічний музей кафедри мінералогії Санкт-Петербурзького державного університету і шкільний музей “Моє рідне Підмосков’ї” школи № 905 в Москві.
У Санкт-Петербурзі існує заклад, в якому всі три зазначених типу музеїв представлені одночасно. Це Російська академія мистецтв. При ній знаходиться Науково-дослідний музей Російської академії мистецтв, навчальний музей – музей зліпків і музей публічний – музей-квартира Т. Г. Шевченко.
Крім зазначеної класифікації музеїв за типами, фахівцями (Див.: Гнедовский М. Б., Хлопіна О. В. Принципи класифікації музеїв; Равикович Д. А. Соціальні функції та типологія музеїв; Гнедовский М. Б. Аналіз музейної мережі і проблема класифікації музеїв // Музейна справа в СРСР. Музейна мережу і проблеми її вдосконалення на сучасному етапі. М., 1985. С. 50-58.) розглядаються й інші класифікаційні підходи, в основі яких лежать певні принципи. Найчастіше – це принципи адміністративної та профільної класифікації.
Класифікація музеїв за адміністративним принципом, що відображає систематизацію музеїв за видами або за їх підпорядкованості, відображає різноманіття варіантів юридичного та організаційного положення музею і може бути представлена??у вигляді простої ієрархії (див. Схему). На першому рівні тут виділяються державні музеї, громадські музеї та приватні музеї. Державні музеї поділяються потім на музеї системи Міністерства культури і масових комунікацій Російської Федерації та музеї інших відомств; громадські музеї – на шкільні музеї, музеї підприємств, акціонерних товариств, банків і т. д., а також музеї, що виникають безпосередньо при місцевих муніципалітетах.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)