Мутаційна теорія
Настав час повернутися до теми вже згадуваних мутацій, тим більше, що значні відкриття в цій області були зроблені саме в розглянуте нами час.
Так само, як і у випадку з повторним відкриттям законів Менделя, мутаційна теорія розроблялася паралельно в різних країнах: в Росії, де про мутації писав Сергій Іванович Коржинский (1861-1900 рр..), і в Нідерландах, де цим питанням зацікавився вже відомий нам Хуго де Фриз.
Коржинский працював у Казанському та Томському університетах, з 1893 р. став директором Ботанічного музею Академії наук в Санкт-Петербурзі. Багато часу він проводив у поїздках по Росії, вивчаючи рослинний світ різних регіонів. Вчений неодноразово звертав увагу, що серед рослин різних видів іноді з’являються екземпляри, що різко відрізняються від своїх родичів – розмірами, формою листя або плодів. Причому це явно не було пов’язане ні зі схрещуванням, ні з зовнішніми умовами. Він назвав такі зміни “гетерогенними варіаціями” і спробував пов’язати їх наявність з дарвінівською теорією.
З точки зору Коржинського, еволюцію рухають вперед не поступові зміни, спрямовані на пристосування рослини або організму до умов зовнішнього середовища, а стрибкоподібні “варіації”. Так, вважав він, і виникають нові види – не шляхом поступового перетворення, як стверджував Дарвін, а за допомогою різкого виділення “з себе” нових форм. Такий спосіб Сергій Іванович назвав гетерогенезисом (від грец. heteros – інший; genes – походження, виникнення). Поняття “мутація” він ще не використав. У 1899 р. дослідник виклав свою теорію в роботі “Гетерогенезис і еволюція. Теорії походження видів”. Він не прийшов до однозначного висновку стосовно того, чим викликаються ці стрибкоподібні зміни, припустив тільки, що справа в якомусь впливі на “яйцевую клітку”. Вчений мав намір продовжити дослідження, і, можливо, йому вдалося б значно прояснити явище гетерогенезиса. Але зробити це йому завадила передчасна смерть – Коржинский помер у 1900 р., не доживши до 40 років. Треба сказати, що в середовищі колег його праця викликав вельми неоднозначну реакцію. Багато прямо писали про те, що Сергій Іванович намагається представити “виродків” творцями еволюції і що далеко не завжди примірники, з невідомої причини отримали якісь нові ознаки, що виявляються ідеально пристосованими до умов навколишнього середовища!
Дискусія продовжилася, коли свої розробки в питанні раптових змін у 1901-1903 рр. представив Хуго де Фриз.
У числі його “піддослідних” були екземпляри енотери Ламарка (Oenothera lamarckiana), або простіше – ослинника. Де Фріз помітив, що серед звичайних рослин іноді траплялися досить дивні – надзвичайно гіллясті, занадто великі або, навпаки, занадто маленькі, з надмірно великою кількістю листя або квіток. Навряд чи справа була в необхідності пристосуватися, адже подібні екземпляри росли поруч із звичайними. Біолог припустив, що якщо б зміна зовнішнього вигляду було результатом дарвінівської еволюції, то, по-перше, воно відбувалося б поступово і не настільки явно, а по-друге, зачіпало б більшу кількість особин. Значить, причина в чомусь іншому. Але найцікавіше, що такі видозмінені екземпляри, як з’ясувалося, могли передавати свої особливості нащадкам! Саме Хуго де Фриз запропонував термін “мутація” (від лат. mutatio – зміна). І донині ми називаємо так різка зміна в зовнішньому вигляді організму чи у його внутрішню будову, яка може успадковуватися нащадками “мутанта”.
Дослідники початку XX ст. сформулювали “мутационную теорію”? Основні положення були наступними.
– Мутації відбуваються раптово. – Вони виявляються дуже різноманітно; мутації можуть бути як корисними, так і шкідливими. – З’явилися нові форми досить стійкі. – Мутації не являють собою якихось середніх перехідних форм, на відміну від спадкових еволюційних змін. Вони проявляються різко і радикально.
В часи де Фріза механізм виникнення таких змін не був докладно розглянутий та вивчений. Чому мутація виникає? Чому і, головне, як вона передається? Чи можна викликати мутацію штучно? На самому початку XX ст. на ці питання не було відповідей… Як ви пам’ятаєте, до того часу були лише припущення щодо того, що спадковість (а значить, і мутації, швидше за все, теж) пов’язана з хроматином і хромосомами в клітинному ядрі. Але припускати мало, треба ще обгрунтувати і довести!
(2 votes, average: 3.00 out of 5)