Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України – Творча робота з української літератури

Україна. Вона боліла Тарасу Шевченку ще з самого дитинства. Боліла все життя. Україна для нього – це край неволі, де згвалтована любов, змарнована краса, розлите горе і неправедні закони. Пекучий біль за Україну-небогу, за просту людину-трудівника пронизує його поезії-стогони, поезії-заклики, поезії-пророцтва. Адже на його землі живуть не вільні українці, а раби без імені: затуркані і неписьменні.

Мрії поета про щасливе майбутнє рідної землі зародилися і виросли з лиха України. Шевченка найбільше вражає те, що на його землі владарюють пани-перевертні, які допомагають “москалеві господарювати, руйнувати, батожити та катувати Батьківщину-матір”. Великий Кобзар виношує в своїй душі ідеал майбутньої України. України вільної, незалежної.

Образ вітчизни-матері уявляється йому як образ вільної, щасливої землі, на якій не буде ворога-супостата, не буде зрадника і ката, “а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі”.

Картини щасливого майбутнього подає Шевченко в поезії “Сон”. Мати-кріпачка, виснажена важкою працею на панщині, нагодувавши своє дитя, втомлено задрімала. І сниться їй сон. Її син Іван уже дорослий. Він і щасливий, і багатий. Уже на волі, працює не на пана, а на себе. Та, на жаль, щасливе життя тільки в короткочасному сні. Про таке щасливе життя, про вільну працю кріпаки можуть тільки мріяти.

Яскраву картину прийдешнього поет змальовує у вірші “Ісая. Глава 35”. Щасливе майбутнє постане тоді, коли “святая на землю правда прилетить”. Це буде нове суспільство. Не буде там місця катам-паничам, щаслива година настане для тих працьовитих рук, що недавно були в кайданах. Настане весна в житті суспільства, настане оновлення і в природі. Гаї оживуть. Защебече весело птаство, “незрячі прозрять…”. А колишні раби будуть веселі, будуть раді, що для них простеляться нові шляхи, світлі дороги щастя, добра і волі. Шевченкове пророче серце віщує: колись люди позбудуться рабства і зійдуться до гурту на тиху розмову.

Великий Кобзар прославляє “роботящі уми”, трудящі руки, яким буде належати майбутнє України. Вони, тобто люди щасливого прийдешнього, будуть орати, сіяти і “посіяне жать”. Жати своє, жати собі, а не кріпоснику-гнобителю.

Поет прагне бачити українські села веселими, квітучими, коли на вільних полях працюватиме не наймит, а добропорядний господар, чесний трудівник. Що є радісніше за красу вільного життя, вільної хліборобської праці? А звідси – і весела Україна-мати, і щаслива сім’я, і родинна злагода. Яка прекрасна простота постає із рядків:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть…

Вільна людина велична і проста. Поет глибоко вірить у розквіт і щастя чесного трудівника, вірить у добру славу України, вірить у нову, вільну сім’ю на оновленій землі. А сила землі-неньки, її велич і краса в єдності, в братанні народу. Як зворушливо звучить заклик до єднання всіх людей у посланні “І мертвим, і живим, і ненародженим…”:

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Тривожиться серце поета за долю нинішнього і майбутнього поколінь. Шевченко хоче, щоб співвітчизники стали на ноги, стали господарями, а не рабами на чужій ниві, були синами своєї землі.

Понад усе для нашого Кобзаря – вільна Україна. І заспокоїться поетове серце лише тоді, коли проклятий вузол людських страждань буде розрубано, коли віковічні кайдани рабства будуть розбиті і ворожа кров потече у синє море.

Та за краще життя треба боротися. Силою слова. Силою прози.

Так! Тарас Шевченко мав величезний талант. Талант – любити Україну. Нею жити. Ради неї страждати. Як ніхто. Ніде. І ніколи. На весь світ проголосив Шевченко свою мужню сповідь:

Я так її, я так люблю,

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю!




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України – Творча робота з української літератури