Моє бачення мовної проблеми в Україні сьогодні

… і коли він [народ] кине свою мову, то вже буде смерть його душі, смерть всього того, чим він відрізняється від других людей.

Панас Мирний

На перший погляд мовне питання не повинне було бути таким гострим. Адже Україна – самостійна держава з повноцінною мовою, яка “народилась” не сьогодні і не вчора. З інформаційних джерел відомо, що виникла вона на народній основі.

В цілому це була мова усна, уживана в розмовно-побутовій сфері і в царині народної творчості. Функціонувавши лише у сфері художньої літератури, українська мова поступово опановувала все нові й нові її жанри, розширювала свої обрії “і в оригінальній творчості, і завдяки перекладам”. Українська мова набула всіх рис справжньої (макро) мови. Як і багато інших мов вона розвивається, вдосконалюється, і в сучасному світі, переступивши поріг ХХІ ст.., спроможна задовольнити людину в усіх сферах її діяльності.

Однак історичні події привели нас до того стану, коли нашій мові конкурує мова сусідньої держави. Держава, котра довший час вела на цій землі політику не зовсім демократичну. Багатовіковий лінгвоцит; спеціально організований радянською владою хаос щодо вивчення української мови, тонко розроблена (на основі досягнень сучасної техно-, соціолінгвістики) політика закріплення за російською культурою, з якою тісно пов’язана мова, пріоритетності, вищості. Так як це мови споріднені, справа ускладнюється. Мови впливають одна на одну і то не з кращої сторони. Окрім поняття “український суржик” існує ще й таке як “російський суржик”. Тобто мови взаємо забруднюються”.

А. Окара сам росіянин, у статті “Полтавський “суржик” та духовне плебейство” (Слово і час, 2000 № 2) говорить так: “В багатьох містах України з російської мови знущаються, її стан дратує: м’яка вимова, нестерпне для російського вуха “гекання”, відсутня редукції ненаголошених голосних – все це надає російській мові в устах українця неохайності та жлобського відтінку”.

То чому б нам не вивчити досконало своє мову, що не було таких “претензій”? Де ж наша гідність?

Чи багато з нас таких, котрі усвідомлюють, що мова перебуває сьогодні на роздоріжжі не лише в тому, бути їй чи не бути, а й у виборі своєї майбутньої структури, і що кожний з нас, виробляючи ті чи інші слова й форми, голосує за те, якою вона буде структурно.

Часто чуємо, особливо від юних громадян. що українська – надто романтична (наявність пестливих слів, а може це солодкість звучанні так дратує?), не “модної”. Прогресивне молоде покоління не знаходить таких слів, які б могли виразити їх почуття. Спосіб життя. Такі вирази як: “любов до пісні”, “Рідна мова”. “Народна творчість” – не сприймаються, мовляв: “про що ви говорите?”. Отже, виникає потреба синтезу культури вчорашнього дня із потребами сьогодення, повні використання тих скарбів, якими український народ справді багатий.

Інакше кажучи: що ми пропонуємо нашим дітям? Дослідники* відзначають необхідність формування в людей. а особливо в учнів і дошкільнят, розуміння багатоманітності світу, зацікавленого ставлення не лише до мови і культури свого етносу, а й до інших мов і культур. Не цураючись свого і без жодної краплі шовінізму. Українська мова – є українською, російська – російською. Немає кращих – гірших. Ці мови, чи точніше культури, мають однакові права на існування, але в більшій мірі на своїх територіях, н нав’язуючи себе.

На жаль, про недалекоглядність державної політики в галузі мовного планування, її непослідовність особливо свідчить масмедійний простір. І головною з причин повільного нешироко системного процесу українізації інформаційного простору є незалежність мережених мовників. Адже преважна частина ЗМІ є власністю окремих олігархічних угрупувань, головна мета яких – отримання прибутків. І тут немає жодних натяків на якусь спільність дій. Як в байці “Лебідь, щука і рак” – кожен тягне в свою сторону. Кінцевий результат нам відомий. Не заперечую того, що держава починається з кожного з нас. Тому думаймо, що сіємо сьогодні і що пожнемо завтра.

Найпростіші питання – насправді є найскладніші. Де ти народився? Де твій дім? Що ти робиш? Куди ти йдеш?

Куди йдемо ти і я?

Функціональні стилі сучасної української літературної мови.

Стиль літературної мови – різновид мови що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Ю. Світ влучно зауважив, що стиль – це власні слова на власному місці.

Кожний стиль унормовують, певною мірою обмежують, оберігають та конкретизують такі складові:

1) сфера поширення і вживання (коло мовців);

2) функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

3) характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

4) систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей – надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

Сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

Розмовний стиль. Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побуті, у сім’ї, на виробництві. Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування. Жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями; з’ясування виробничих і побутових стосунків.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер.

На противагу їй, ділова розмова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань досягненню заздалегідь визначено мети.

Для цього стилю характерні усні діалоги та полілоги. Основними ознаками є:

Безпосередня участь у спілкуванні; усна форма спілкування; неофіційність стосунків між мовцями (неформальне) і невимушеність спілкування; непідготовленість до спілкування (неформальну); використання логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації, ситуації, пози, рухів, жестів, міміки; можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Використовуються такі мовні засоби:

Емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.), і прості, переважно короткі речення; фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, вигуки, скорочені слова.

Публіцистичний стиль. Використовується в громадсько-політичній, суспільно-виробничій, культурно-освітній діяльності, навчанні. Основне призначення цього стилю:

– інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;

– активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

– пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основними ознаками є: доступність мови й формувань; поєднання логічності доказів і полемічність викладу; широке використання художніх засобів; сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, висловлення наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю.

Використовуються такі мовні засоби: синтез елементів наукового, офіційного-ділового, художнього й розмовного стилів; лексика насичена закликами, гаслами; афористичні, інтригуючи заголовки; властиві різні типи питальних окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів та ін.

Окрім цього вищеперечисленого, публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями та способом подачі інформації поділяється на такі підстилі:

А) стиль ЗМІ (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо);

Б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді тощо);

В) есе (короткі нариси вишуканої форми);

Г) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

Художній стиль. Використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті. Виконує одну з важливих функцій – естетичну, впливаючи засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів. Формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основними ознаками є: образність (образ-персонаж, образ-символ, образ-колектив, словесний образ, зоровий образ); естетика мовлення – при якому виникає почуття прекрасного; експресі та інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, схвальне, фамільярне, жартівливе. Іронічне, зневажливе та ін.), індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача. Виражається цей стиль такими мовними засобами: наявність найрізноманітнішої лексики і запровадження авторських новаторів (слів, значень. Виразів), формування індивідуального стилю митця; уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів, навіть тарганізмів; широке використання різноманітних типів речень.

За родами й жанрами художній стиль поділяється на підстилі:

А) епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);

Б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма);

В) драматичні (Драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

Г) комбіновані (ліро-епічний твір, одна, художня публіцистика, драма-феєрія; усмішка).

Науковий стиль. Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне призначення цього стилю. – викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обгрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Цей стиль можна розпізнати за такими ознаками: понятійність і предметність тлумачень; логічна послідовність і доказовість викладу; узагальненість понять і явищ об’єктивний аналіз; точність і лаконічність висловлювань; аргументація та переконливість тверджень; докладні висновки. Мовні засоби характеризуються: великою кількістю наукової термінології; наявність схем, таблиць. Графіків, карт, різних знаків та значків; оперування іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, ценз, шлак та ін. використання стійких термінологічних словосполучень; відсутність авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики; наявність чіткої композиційної структури тексту (поділ на розділи, частини, пункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації); характер текстів – монологічний.

Всі ці мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив. У наслідок різнорідності галузей науки та освіти складається науковий стиль з таких підстилів:

А) власне науковий (поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти);

Б) науково-популярний – застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

В) науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не виключає використання елементів емоційності.

Офіційно-діловий стиль – слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Основним його призначенням є регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники.

В умовах ділового спілкування вирізняють такі властивості управлінської інформації:

– офіційний характер;

– адресованість;

– повторність;

– тематична обмеженість.

ОДС притаманні такі риси: нейтральний тон викладу змісті лише у прямому значення; точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів; документальність, наявність реквізитів, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми; наявність стандартних висловів; сувора регламентація тексту. Який для чіткої організації, поділяють на параграфи, пункти, підпункти.

Використовуються так і мовні засоби:

1) широке використання суспільно-політичного та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);

2) наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);

3) обов’язкова відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;

4) синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;

5) наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначеним позачерговості, постійності дії;

6) чітко регламентоване розміщення та будова тексту: обсяг основних частин, наявність стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

7) до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв’язком. Натомість широко використовуються безсполучникові, прості поширені.

ОДС має такі функціональні підстилі:

– законодавчий(реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.);

– дипломатичний (реалізується в конвенціях, повідомленнях, нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т. ін.);

– юридичний (використовується у юриспруденції (судочинстві, дізнаннях, розслідуваннях, арбітраж); реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомлення та ін.);

– адміністративно-канцелярський використовується у професійно-виробничій сфері. Правових відносинах і діловодстві. Реалізується в офіційній кореспонденції, договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках та ін.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Моє бачення мовної проблеми в Україні сьогодні