Home ⇒ 👍Твори на вільну тему ⇒ Мовна модернізація давнього тексту – Особливості пізнання і розуміння давнього тексту – Наодинці з давньою словесністю

Мовна модернізація давнього тексту – Особливості пізнання і розуміння давнього тексту – Наодинці з давньою словесністю

Мовна модернізація давньоукраїнських текстів можлива і необхідна, оскільки тодішнє письменство потребує наближення до сучасного читача. Особливо це актуально з тієї причини, що давня література – досі недостатньо освоєний восьмивіковий текст, який несе важливі громадські, етичні та естетичні цінності.

Мовна модернізація давнього письменства – один із способів їх інтерпретації. Як правило, перекладачі не лише подають текст у новій мовній версії, а й оснащують його примітками, коментарями, у яких тлумачаться призабуті давні реалії, імена, актуалізуються писані у давніх творах події. Так може трактувати старий текст сучасна людина, яка з віддалі часу прагне роздивитися історичний краєвид зображеного, пригадати те, що могло бути свіжим у пам’яті давнього автора, хвилювало його, але померкло у плині віків. У процесі перекладу з давньої мови бачиться не лише мова чи література, а й історія, суспільство, географія, мистецтво, культура.

Щоб адекватно перекладати (модернізувати) давній текст, необхідно мати відповідні словники та підручники, які дають уявлення про лексичне значення застарілих слів (архаїзмів, історизмів), знати морфологічні та синтаксичні особливості книжної мови давнини. Із цією метою можна скористатися такими працями: Белей Л., Белей О. Словник старослов’янсько український. – Львів: Свічадо, 2001; Білецька-Свистович Л. В., Рибак Н. Р. Церковнослов’янська мова: Підручник зі словником. – К.: Криниця, 2000; Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.: У 2-х т. – К.: Наукова думка, 1978; Станівський Μ. Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964; Майборода А. В. Старослов’янська мова. – К.: Вища школа, 1975; Жовтобрюх М. Атаін. Історична граматика української мови. – К.: Вища школа, 1980.

Наприклад, фразу із “Повісті минулих літ” “Аще поищеши въ книгахъ мудрости и прилежно, то обрящеши великую ползу души своей” можна перекласти сучасною українською мовою так: “А коли старанно пошукаєш у книгах мудрості, то знайдеш велику користь для душі своєї”. У цьому перекладі труднощі становить хіба що слово “аще” (“коли”, “якщо”), яке вийшло з ужитку, а до слів “поищеши”, “прилежно”, “обрящеши” легко знайти українські відповідники: “пошукаєш”, “старанно”, “знайдеш”. Слід звернути увагу на форму дієслів, які виражають минулий час – так має бути і в перекладі. Відповідно до сучасної стилістики варто змінити порядок слів у реченні (“старанно пошукаєш”), а словосполучення “ползу души своей” передати як “користь для душі своєї”.

Фрагмент із “Збірника Святослава” 1076 р. “Добро єсть богатьство въ немь же нѣсть грѣха а зъло есть ништета въ оустѣхъ нечьстиваго” можна модернізувати у такий спосіб: у словнику застарілих слів знайти відповідники до лексем “єсть” (“є”) “нѣсть” (“нема”); “ништета” перекласти як “злиденність”, зберегти дійсний спосіб дієслів теперішнього часу – “Добро є багатство, нема в ньому гріха, а злом є злиденність в устах нечестивого”.

Модернізування рядків поета другої половини XVII ст. Климентія Зиновіїва відбувається із намаганням зберегти не тільки лексичну, морфологічну та синтаксичну відповідність, а й особливості силабічного віршування:

Бо если б праве могли всѣ багатими быть,

То никому было бы и хлѣба робить.

(Бо якби насправді могли всі багатими стать,

То нікому було б і хліба зароблять).

Приклади модернізації (перекладу ) давніх текстів:

1. “Бѣ нѣкто от Кіева пострижеся, именем Агапитъ, при блаженѣм отци нашем Антоніи, иже и послѣдствоваше житію его аггельскому, самовидець бывъ исправленіем его. Яко же бо онъ, великый, покрываа свою святость, болныа исцѣляше от своея яди: мняся тѣм врачевное зеліе подава, и тако здрави бываху молитвою его; тако и сій блаженый Агапитъ, ревнуа святому тому старцю, помагаше болным. И егда кто от братіа разболяшеся, и тако остави келію свою, прихожаше къ болящему брату и служаше ему – и не бѣ бо ничто же крадомаго в келіи его – подымал же и полагая его и на свою руку износя, и подавая ему от своея яди, яже варяше зеліе, и тако здравъ бываше болный молитвою его. Аще ли продолъжишеся недугь его, сице Богу благоволящу, да вѣру и молитву раба своего умножить, сій же блаженый Агапитъ пребывающе неотступно, моля за нь Бога непрестанно, дондеже Господь здравіе подасть болящему молитов ради его. И сего ради прозванъ бысть Лѣчець” (Із Києво-Печерського патерика; Слово 27).

Переклад: “Був один чоловік із Києва на ім’я Агапіт, котрий постригся в ченці при блаженному отці Антонії і наслідував його життя ангельське. Той Антоній, великий і святий, хворих зцілював, власноручно давав їм зілля лікувальне – і ті одужували завдяки його молитві. Так і цей блаженний Агапіт, слідуючи тому святому старцю, допомагав недужим. І коли хтось із братії хворував, полишав він свою келію, приходив до болящого брата і прислужував йому у келії порожній, де й злодіям нічого вкрасти. Руками своїми він допомагав йому підвестися, подавав йому ліки, які сам зварив – і ставав хворий здоровим завдяки молитві його. Коли ж недуга не відступала (так Богу було угодно, аби віра й молитва раба його міцніла), то блаженний Агапіт, перебуваючи коло хворого невідступно, молився Богу за нього, допоки Господь не подасть здоров’я тому, оскільки Бог дав йому дар зцілення. Через це і прозвали Агапіта лікарем”.

2. Не жити, єже ясти,

Но ясти, єже жити.

Не того ради жити, єже пресищати

Утробу и многии брашна поглощати,

Но толико трчію ясти, даби тѣло

Возмогло житіє си соблюдати цѣло.

Переклад: Не жити, аби їсти,

А їсти, аби жити.

Не для того жити, щоби набивати

Утробу і великі пироги ковтати,

А тільки для того їсти, аби тіло

Могло жити здоровим і цілим.