Моріс Метердінк: два способи бачити зоряне небо – НОВА ДРАМА – ДРАМАТУРГІЯ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX ст
Бельгійський драматург Моріс Полідор Марі Бернар Метерлінк (1862-1949) зажив світової слави і 1911 р. став лауреатом Нобелівської премії. Він писав французькою, але своєю творчістю посприяв розвитку національної культури країни, де народився. Доля бельгійця Метерлінка нагадує долю його старшого сучасника Г. Ібсена, який усе життя шукав шляхів утвердження культурної самобутності своєї батьківщини Норвегії.
Метерлінк з’явився на світ у місті Генті в родині заможного юриста. Від батька митець успадкував інтерес до історії та культури своєї молодої країни, що тільки в 1830 р. здобула національну незалежність. Традиційно Бельгію населяють фламандці, мова яких схожа на нідерландську, та валлонці, які розмовляють діалектами французької. Відповідно, і красне письменство цієї країни завжди було двомовним. Однак у XIX ст. найважливішу роль в утвердженні єдності й самобутності бельгійського народу відігравала франкомовна література, створена митцями як валлонського, так і фламандського походження. Серед них був і Шарль де Костер, автор знаменитої “Легенди про Уленшпігеля”, що вийшла друком 1867 р., коли Морісу було п’ять років. Захоплення цією книжкою і національною старожитністю відіграло визначальну роль у долі Метерлінка: він вирішив стати письменником.
1Ця теорія сценічного мистецтва, методу акторської техніки отримала назву “система Станіславського”.
Фотопортрет М. Метерлінка
X. Шимова. У краї синього птаха. 2004 р.
Батько не підтримав вибору Моріса, адже вважав, що син мусить здобути юридичну освіту і працювати в галузі права, а любов до містики й давнини можна реалізувати й на дозвіллі. Отож після закінчення єзуїтського колежу Моріс протягом 1881-1885 рр. вивчав право в Гентському університеті, а потім три роки працював у рідному місті адвокатом. І попри все, від 1889 р., коли вийшли друком і здобули високу оцінку преси його перша поетична збірка “Тепличні квіти” та перша п’єса “Принцеса Мален”, Метерлінк назавжди присвячує себе літературі.
У п’єсах, написаних у 1890-ті роки (“Неминуча”, “Сліпі”, “Пелеас і Мелісанда”, “Всередині”, “Смерть Тентажіля”), Метерлінк розвиває елементи театрального символізму, що зародилися в драмах Ібсена. Його твори, позначені ледь помітним бельгійським колоритом, на відміну від ібсенівських, не мають на меті показати реальне життя чи справжню історію країни. Дія п’єс Метерлінка відбувається “всюди і завжди”. Він і не намагається видати свої твори за спостереження над реальною дійсністю. Для того щоб їх зрозуміти, треба поринути в реальність духу.
Метерлінк писав не лише п’єси. Він працював у різних, іноді несподіваних жанрах, від морально-філософського трактату (“Скарб смиренних”, “Мудрість та доля”, “Похований храм”) до спостережень за життям квітів і комах (“Розум квітів”, “Життя бджіл”, “Життя термітів”). Письменник стверджував, що скарби добра – у наших душах і їх не треба шукати зовні. Уміння мовчати, слухати своє серце, відчувати таємниче життя природи – саме це визначає справжню сутність людини.
Від 1896 р. Метерлінк постійно жив у Франції і лише під час Другої світової війни – у Португалії, а потім у США, де, незважаючи на гучну славу, потерпав від нестатків. 1947 р. письменник переїхав у Ніццу, де й помер 6 травня 1949 р. Остання його книжка – мемуари під назвою “Блакитні бульбашки” – побачила світ 1948 р. Метерлінку судилося довге життя (майже вісімдесят сім років), але в історію літератури він увійшов як митець початку XX ст.
Український погляд
Саме на початку XX ст. символічні драми Метерлінка знайшли уважних і вдячних читачів у нашій країні. Була серед них і Леся Українка, на драматургію якої п’єси бельгійського митця справили глибокий вплив. 1900 р. у львівському часописі “Літературно-науковий вістник” було надруковано Лесин переклад “Неминучої” (1890) – однієї з ранніх п’єс Метерлінка. У листі до редактора журналу поетеса пише: “Хотілось би мені дуже, щоб наша публіка русько-українська познайомилась би з сим новітнім драматургом в його найкращих творах, а до того ж в українськім перекладі. Нехай ваша хвальна редакція поборе відому мені свою нехіть до “модерністів” і прочитає мій переклад, я певна, що ся оригінальна і тонко написана річ не може не звернути на себе уваги навіть “пристороннього читача”. Я не абсолютна (далеко ні!) поклонниця Метерлінка і взагалі “модерни”, але в трьох драмах сього автора я справді бачу нові елементи штуки1 2, скомбіновані з великим таланом. Одну з таких драм оце, власне, маю подати”.
За три роки по тому Леся Українка, яка пильно стежила за творчістю Метерлінка, дивувалася: “У Франції тепер в моді “простота добродетелі”. Метерлінк навіть змінив цілком свою maniere d’ecrire “. А в останній рік свого життя поетеса, із сумом зауваживши, як швидко згасають і забуваються таланти в Україні, писала: “А от у людей п’ятдесятирічний Метерлінк все ще “молодий””.
Він і справді був молодий, енергійний, несподіваний, здатний на будь-які зміни. П’єсі-феєрії “Синій птах” (1908), яку Метерлінк написав у розквіті творчих сил і таланту, судилося стати його найвизначнішим твором. Найвідоміший драматург тогочасної Європи, Метерлінк довірив першу постановку цієї п’єси найвідомішому режисеру – Станіславському, і вже у вересні 1908-го в МХТ відбулася прем’єрна вистава. Готуючись до цієї події, Станіславський вважав за потрібне особисто познайомитися з автором п’єси, тож вирушив у Нормандію. Туди, до середньовічного замку колишнього абатства, який тепер належав Метерлінку, його запросив сам драматург.
Одну з найцікавіших сторінок знаменитих мемуарів Станіславського “Моє життя в мистецтві” присвячено знайомству з автором “Синього птаха”. Отже, потяг прибув на станцію, де російського режисера мають зустріти й доправити до “замку Метерлінка”… “Біля станції стояло кілька автомобілів; біля вхідної хвіртки юрмилися водії. Навантажений купою пакунків, які падали з рук, я підійшов до виходу. Саме цієї миті один з водіїв погукав мене.
Я озирнувся і побачив голену, поважного віку, сиву кремезну красиву людину в сірому пальті й шоферському картузі. Водій допоміг мені зібрати мої речі. Упало пальто, він підняв його і дбайливо перекинув через руку; потім повів до авто, посадив поруч із собою, поклав багаж, ми рушили і полетіли. Він вправно лавірував серед дітей і курей курною сільською вулицею і гнав, мов вихор. Неможливо було милуватися краєвидами чарівної Нормандії за такої швидкості, з якою ми мчали. На одному з поворотів, біля виступу скелі, ми мало не налетіли на екіпаж. Але водій спритно звернув, не зачепивши коня. Коли їхали повільніше, то перекидалися зауваженнями про автомобіль, про небезпеку швидкої їзди. Нарешті я спитав, як ся має пан Метерлінк.
1 Штука (засіп.) – мистецтво, витвір мистецтва.
2 Maniere d’ecrire (франц.) – манера письма.
“Maeterlink? – вигукнув він здивовано. – C’est moi Maeterlink!” (“Метерлінк? Я і є Метерлінк!”).
Я сплеснув руками, а потім ми обидва довго й голосно реготали. Отже, пишна фраза підготовленого привітання не знадобилася. І добре, бо наше просте й несподіване знайомство відразу зблизило нас”.
Так само несподівано просто Московський художній театр прочитав символістичну драму Метерлінка, що назавжди залишилася в його репертуарі. У “Синьому птасі” геніальному бельгійцеві вдалося те, що нечасто вдавалося письменникам XX ст.: він написав справжню казку. Недарма російський поет-символіст Олександр Блок звернув увагу на особливий ритм п’єси, подібний до “ритму будь-якої народної чарівної казки”, і зауважив, що коріння твору Метерлінка “сягає глибин народної душі”.
Сцени з вистави “Синій птах”. Московський художній театр. 1908 р.
Уся драматургія Метерлінка афористична, тобто сповнена поетичних узагальнень повсякденного людського досвіду. Як і Бодлер та його послідовники – французькі поети-символісти Верлен, Рембо, Малларме, Метерлінк знайшов потрібну рівновагу в символізмі. Символістичний твір сприймається водночас у двох площинах: чуттєві образи, зрозумілі навіть дитині, і абстрагований зміст. Сучасні драматургу критики порівнювали подвійність сприйняття його творів зі спостереженнями за зоряним небом: можна просто дивитися на нього захоплено, а можна бачити, як астроном у телескоп, далекі, недосяжні для ока світи.
В одноактних п’єсах Метерлінка, написаних у 1890-х роках, передусім у “Неминучій”, “Там, усередині” та “Сліпих”, переконливо відображено відчуття безвиході, притаманне людям кінця XIX ст. – доби декадансу. Однак зачарований новим століттям та його технічними можливостями, драматург хоче показати сучасникам можливість щастя, збудити в них саме прагнення до щастя. Він пише красиву казку про пошуки Синього птаха. І не лише красиву, а й переконливу, і не лише для дітей, а й для дорослих.
Забігаючи наперед, можна сказати, що людство гідно оцінило творчість автора “Синього птаха”. Йому присудили Нобелівську премію з формулюванням: “За багатогранну літературну діяльність і передусім за позначену ідеалізмом і творчою фантазією драматургію, яка містить утілені в казковій формі прозріння, що в незбагненний спосіб зачіпають почуття й думки читачів”.
До цього важко щось додати. Як і слово у слово переказати казку… Пам’ятаєте, як пильнували ви в ранньому дитинстві за тим, аби дідусь, бабуся, мама чи тато “не перекручували” улюбленої, стонадцять разів чутої казки й розповідали точнісінько як уперше, “як там написано”… П’єсу “Синій птах” треба читати! Повністю. І бажано – в оригіналі. А ще ліпше – подивитися в театрі, адже саме для театру її й написано.
Що ж до екранізацій цього твору, то своєю життєподібністю вони здебільшого руйнують витончену атмосферу казковості. Уже навіть переглянувши перелік дійових осіб, розумієш, що втілити на екрані такі образи, як Душі Годинників, Дух Тополі, Жахи, Хліб, Вогонь, Домашні Блаженства та інші украй важко. Та й ремарки, що стосуються місця дії п’єси-феєрії, змушують замислитися… За будь-яких технічних можливостей Царство Майбутнього й Сади Блаженства навряд чи виглядатимуть переконливо. Та й що таке, власне, феєрія?
Механізми творчості
Феєрія (франц. feerie, від fee – фея, чарівниця) – мистецький жанр. Спочатку словом “феєрія” позначали жанр театральних або циркових вистав, у яких застосовувалися постановочні ефекти для показу фантастичних чарівних сцен. Такі вистави виникли в Італії у XVII ст., а вже у XVIII-XIX ст. жанр феєрії було активно задіяно в європейському театральному, оперному та балетному мистецтві. Класичний приклад балетної феєрії – “Спляча красуня” П. Чайковського в класичній постановці М. Петіпа.
У художній літературі поняття “феєрія” вживають щодо творів, у яких чарівно-видовищні елементи допомагають якнайповніше розкрити сюжет і основну думку. Приклад з української літератури – “Лісова пісня” Лесі Українки, з російської – “Пурпурові вітрила” Олександра Гріна.
Український погляд
Драму-феєрію “Лісова пісня” Леся Українка написала 1911 р., саме тоді, коли Метерлінку присудили Нобелівську премію. Для української поетеси ця подія була, безперечно, радісною, але навряд чи визначальною у творчому розумінні, адже Метерлінк завжди, ще з юності, був її “вічним супутником”. Тільки Лесині персонажі вдягнені в українські національні костюми, а Метерлінкові – у західноєвропейські.
Читаємо опис костюмів на початку “Синього птаха”:
“Тільтіль. Вбрання Хлопчика-Мізинчика з казок Перро: штанці кольору цинобри, коротка блакитна куртка, білі панчішки, черевички або чоботи з рудої шкіри.
Мітіль. Вбрання Гретель або Червоного Капелюшка.
Душа Світла. Сукня кольору Місяця з казки про Ослячу шкуру, себто білого золота зі срібними блискітками, іскристий серпанок у формі променів тощо. Вбрання в новогрецькому чи англо-грецькому стилі (як-от у Вальтера Крейна), чи навіть у стилі ампір… Зачіска оздоблена чимось на кшталт діадеми або навіть легкою короною.
Фея Берилюна, Сусідка Берленго. Легендарне вбрання жебрачок із казок про фей. У першій дії можна вилучити сцену з перевтіленням Феї в Принцесу”1.
Чому ж, власне, можна вилучити? А тому, що читачі про “перетворення” знають геть усе. Адже “Синій птах” – не перша, а саме остання “казка” людського життя. Бо ж у фіналі п’єси, коли птаха відлітає, головний герой звертається просто до глядачів: “Якщо знайдете птаха, чи не могли б ви повернути його нам?.. Він нам потрібен, аби стати щасливими, згодом…”.
Перевірте себе
1. Стисло розкажіть про життя і творчість М. Метерлінка. Яким ви уявляєте цього митця? Яким він постає у спогадах К. Станіславського?
2. Як бельгійський драматург розумів завдання театрального мистецтва? Які особливості його творів про це свідчать?
3. Що об’єднує і що різнить творчість М. Метерлінка та Г. Ібсена?
4. Яке місце у творчості Метерлінка посідає п’єса-феєрія “Синій птах”?
5. Розкрийте значення поняття “феєрія”.
6. Чи цікаво вам було читати п’єсу “Синій птах”? Якщо ні, то чому? Якщо так, то що особливо вразило в п’єсі? Хто з героїв вам найбільше сподобався і чому?
7. Який шлях подолали Тільтіль і Мітіль та їхні супутники? Скільки часу вони йшли і куди дісталися? Як усі вони змінилися під час подорожі?
8. Чому Метерлінк так ретельно описав костюми персонажів?
9. Символізм кожного з персонажів “Синього птаха” доволі прозорий. Чому ж, на вашу думку, усі образи п’єси-феєрії вважають символами, а не алегоріями?
10. Як ви розумієте фінал п’єси “Синій птах”?
11. Пригадайте визначення символізму й укажіть ознаки цього творчого методу в драмі Метерлінка.
1 Тут і далі цитати з п’єси “Синій птах” наведено в перекладі Д. Чистяка.
Запитання і завдання для компетентних читачів
1. Персонаж “Синього птаха”, якого в українському перекладі названо Душею Світла, в оригіналі – просто Світло. Однак це французьке слово – “lа Lumiere” – може означати так само просвіту, просвітительство й добу Просвітництва. Пригадайте, чим була доба Просвітництва для Франції, і поміркуйте, яке додаткове значення може мати ім’я згаданого персонажа в п’єсі Метерлінка.
2. Який символ є центральним у творі “Синій птах”? Запишіть розгорнуте тлумачення цього символу.
3. Мандруємо Інтернетом. Відомий фізіолог І. Мечников, автор книжки “Етюди оптимізму”, назвав Метерлінка людиною, яка замолоду була песимістом, а в зрілі роки стала оптимістом. Знайдіть в Інтернеті біографічні відомості про молодість і зрілість Метерлінка, які підтверджують (або спростовують) думку російського вченого. Що зауважила Леся Українка про зміну Метерлінкової “манери письма”?
4. Групова робота. Оберіть одну зі сцен “Синього птаха” і за системою Станіславського підготуйте виставу.
5. Робота в парах. Пригадайте, який з діалогів із “Синього птаха” вам найбільше сподобався. Знайдіть собі пару й підготуйтеся до виразного читання.
6. Творчий проект. Підготуйте презентацію на тему “Прем’єра п’єси М. Метерлінка “Синій птах” у МХТ”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)