Мольєр. Міщанин-шляхтич. Основні образи комедії. Засоби комічного (гумор, іронія, сатира, сарказм)

Мета: дослідити систему образів комедії “Міщанин-шляхтич”, показати новаторство Мольєра у створенні класицистичних персонажів; розкрити смислове навантаження основних образів комедії та їх роль у втіленні авторського задуму; з’‎ясувати роль засобів комічного у створенні системи образів “Міщанина-шляхтича” та втіленні провідних ідей твору; розкрити актуальність комедії Мольєра в сьогоденні.

Обладнання: фрагменти фільму-спектаклю “Міщанин-шляхтич”, портрет письменника, тексти творів.

Найкраще, що я можу зробити, – це викривати

В смішних зображеннях вади мого часу.

Мольєр

Перебіг уроку

I. Організаційний момент

II. Оголошення теми й завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів

III. Актуалізація опорних знань Бесіда

– Назвіть дійових осіб п’‎єси “Міщанин-шляхтич”.

– Хто з них є головним персонажем? Обгрунтуйте.

– Назвіть образи другорядні. Спробуйте визначити їх роль у творі.

– Чи є в комедії Мольєра епізодичні персонажі? Яке їхнє значення?

– Чи дотримується Мольєр правил класицизму у створенні системи образів комедії? Доведіть, спираючись на текст.

– Доведіть, що, створивши образ пана Журдена, Мольєр руйнував вимогу зображувати героїв як носіїв однієї домінантної риси характеру. Яким постає Журден у “Міщанині-шляхтичі”?

Вправа “Незавершене речення”.

1. Головний герой комедії “Мііцанин-шляхтич” ______________________________

2. Пан Журден прагне ______________________________

3. Слуги в комедії – це ______________________________

4. Люсіль – це ______________________________

5. Вигадка про сина турецького дворянина належить _________________________________

6. На турецького вельможу переодягнувся _________________________________

7. Пана Журдена посвятили у неіснуючий сан _________________________________

8. На банкет пан Журден запросив _______________________________

9. Маркіза Дорімена закохана у _________________________________

10. Використовує гроші пана Журдена, підігрує йому, але зневажає його ______________________________

11. Дивиться на пана Журдена, як на опудало _________________________________

12. У кінці комедії намічаються весілля ______________________________ ____

IV. Аналітичне дослідження в просторі означеної теми уроку

“Дефіле” (демонстрація) персонажів п’‎єси Мольєра “Міщанин-шляхтич”: театралізований вихід героїв (звіти груп, які виконували випереджальне домашнє завдання; під час виходу кожної групи, що представляє персонажів комедії Мольєра, рекомендуємо використати фрагменти з фільму-спектаклю “Міщанин-шляхтич”, де діють ці ж герої, без озвучування)

I група. “Вчителі”

Одночасно виходять усі вчителі й по черзі або одночасно представляють як кожен себе, так і всю групу в цілому.

Учитель музики: Я – вчитель музики. Я навчаю пана Журдена музики й співу, щоб він не виглядав телепнем у пристойному товаристві. За це він мені платить гарні гроші, (в бік) хоча йому ведмідь на вухо наступив.

Учитель танців: Я – вчитель танців. Я навчаю пана Журдена танцям і галантним манерам, щоб він не виглядав телепнем у пристойному товаристві. За це він мені платить гарні гроші, (в бік) хоча цим справам можна було скоріш навчити корову.

Учитель фехтування: Я – вчитель фехтування. Я навчаю пана Журдена володіти шпагою, як це прийнято серед аристократів, щоб він не виглядав телепнем у пристойному товаристві. За це він мені платить гарні гроші, (в бік) хоча його вже давно можна було пришпилити на вістрі шпаги як метелика.

Учитель філософії: Я – вчитель філософії. Я вчу пана Журдена висловлювати думки, як це прийнято серед аристократів, щоб він не виглядав телепнем у пристойному товаристві. За це він мені платить гарні гроші, (в бік) хоча як був дурнем, так ним і залишається.

Всі вчителі разом: Ми вчителі-хапуги й негідники. Нас не цікавлять успіхи нашого підопічного. Нам потрібні лише гроші! Багато грошей!

II група. “Пан Журден”

Журден: Я – пан Журден, головний персонаж комедії Мольєра “Міщанин-шляхтич”. Цей негідник посмів мене виставити посміховиськом, як “ворону в павичевому пір’‎ї”. Проте, я – сама досконалість! Я розумний! У мене багато грошей! Я працьовитий! Я знаю, чого хочу! А хочу я бути дворянином і мати всі привілеї аристократів. Для цього я навчаюсь шляхетним наукам і товаришую з родовитими панами, такими, як граф Дорант. Я настільки гарний і досконалий, що мене має покохати маркіза Дорімена! (Дарма, що я вже маю жінку. Вона – нікчемна міщанка й не достойна моєї висоти.) Я всім доведу, що моє місце серед аристократів! Я отримаю свій титул від самого короля!

(Журдена супроводжують “слуги”, що під час його промови корчать промовисті гримаси. Й це допомагає сприймати його слова з ефектом до навпаки.)

III група. “Пані Журден”

Пані Журден: Я нещасна дружина цього телепня. Він зовсім утратив глузд, вбивши собі в тямку, що має бути шляхтичем. О, я бідна! Він цвиндрить направо й наліво наше багатство. О, я нещасна! Він затявся видати нашу доньку за аристократа, в той час як вона кохає цього порядного хлопця з міщан Клеонта. Як мені вберегти свій дім від розору? Як мені пережити цей сором? Хто мені допоможе?

IV й V групи. “Клеонт” і “Люсіль”

Клеонт: Я – Клеонт. Я молодий маєтний міщанин. Я кохаю Люсіль, доньку пана Журдена. Але він, утративши сором, зрікся своїх предків і спить і бачить себе шляхтичем. Він став таким пихатим і зарозумілим у своєму прагненні до аристократизму, що не хоче бачити в мені свого зятя. Та я не відступлюсь! Люсіль буде моєю!

Люсіль: Цей божевільний чоловік – мій батько (вказує на Журдена). Та його мрії про шляхетність – це його мрії. Мені не потрібні титули! Я кохаю Клеонта! І буду боротися за своє щастя!

Клеонт і Люсіль разом: Ми будемо щасливими! Ми знаємо, як змусити Журдена нас благословити!

VI група. “Дорант і Дорімена”

Дорант: Нехай цей телепень думає, що я йому друг! Я цим скористаюсь задля втілення власної мети: я одружуся з Доріменою! Дарма, що мої кишені пусті! Зате я спритний пройдисвіт, і поки є Журдени, я буду на коні!

Дорімена: Я так люблю коштовності! Я так люблю лестощі! Я так люблю, щоб мною захоплювалися! Адже я – маркіза!

Дорант і Дорімена говорять разом: Ми аристократи-негідники й дурисвіти! Ми жадібні, підлі, нахабні, у нас немає благородства й любові. Ми зробимо все, щоб вициганити в цього дурня Журдена якомога більше грошей.

VII група. “Ніколь і Ков’‎єль”

Ніколь: Я служанка в домі пана Журдена. Мій пан “того” (крутить біля скроні пальцем). Йому брешуть, його обкрадають, а він тим пишається.

Ков’‎єль: Я слуга Клеонта. І я на боці свого пана. Я не сліпий, і бачу, як пан Журден утратив розум через своє прагнення бути шляхтичем.

Ніколь і Ков’‎єль разом: А ще ми закохані й будемо допомагати закоханим Клеонту й Люсіль! Нехай пан Журден нас навіть поб’‎є!

VIII група. “Автор”

Автор: Мене так мало в творі. Я майже непомітний. Я ховаюся у ремарках! Мене ніби й немає, але я скрізь! І все, що відбувається в комедії “Міщанин-шляхтич”, – усе залежить від мене.

Характеристика системи образів комедії “Міщанин-шляхтич”

Герменевтична бесіда

– Навколо якого персонажа сконцентрована дія в комедії “Міщанин-шляхтич”? Що втілює собою цей образ? (Вся дія твору сконцентрована навколо образу головного героя комедії міщанина Журдена, що є художнім втіленням типу образу міщанина-багатія, який соромиться свого “ницого” походження і готовий на все, щоб зайняти місце серед дворян; визнавши з ними беззаперечну моральну та культурну вищість над собою, своїм характером та поведінкою, він визначає поведінку інших персонажів твору і впливає на розвиток конфлікту в комедії.)

– Згідно з класицистичними канонами характер головного героя визначається його основним бажанням. Доведіть, що Журден – носій однієї пристрасті. (Головне бажання Журдена – це бажання стати дворянином. Крім того, провідною рисою Журдена у його прагненні стати аристократом є безглузда пиха, “…на мою думку, – говорить Журден, – немає нічого приємнішого, як знатися з вельможним панством”. Журден підтримує “дружні стосунки” з пройдисвітами-аристократами Дорантом і Доріменою; намагається наслідувати звичаї аристократичної верхівки, як він їх розуміє; замовляє собі модне “дворянське” вбрання, прагне наслідувати вишукані аристократичні манери, вивчати різні науки та мистецтва, якими неодмінно має володіти кожен дворянин: “…Яж страх як хочу зробитися вченим! Така лють мене бере, тільки-но згадаю, що батько з матір’‎ю не вчили мене різних наук у дитинстві”.)

– Що нам відомо про попереднє життя Журдена? Про його походження? (Батьки Журдена і його дружини були крамарями, торговцями, “чесними міщанами з діда-прадіда”.)

– Як Журден, охоплений маніакальною ідеєю аристократизму, сприймає своє походження й ставиться до свого середовища, в якому він досягнув значних успіхів? (Пан Журден соромиться свого простого походження і має нестримне бажання стати дворянином. Репліки самого героя та його оточення є вдалими характеристиками цього персонажа. “Я дав би собі на руці два пальці відрубати, – запевняє пан Журден, – аби народитися вдруге графом чи маркізом”. Він проявляє пихатість і недолугість, стає предметом ошуканства пройдисвітів – аристократів, вчителів та кравців, виглядає, як “ворона у пір’‎ї павича”. У своїй затятості стати дворянином Журден доходить до того, що він навіть готовий відмовитися від власної дружини і доньки, женучись за примарним коханням до маркізи Дорімени: “Нічого не пошкодую, щоб протоптати собі стежечку до її серця. Вельможна дама має для мене особливу, чарівну принадність, і таку честь я ладен купити за всяку ціну…” Він готовий зруйнувати щастя власної дитини, стаючи на перешкоді її коханню до Клеонта. Журден, що свято вірить у можливість його перетворення на аристократа, весь час потрапляє у кумедні ситуації, які не тільки доводять його невігластво, а й спростовують його безпідставні амбіції та претензії на дворянство. Особливо яскраво пан Журден виказує своє самодурство, коли його розігрує Клеонт, посвячуючи у сан “мамамуші”. “Ви не шляхтич – ви не матимете моєї доньки”, – так безапеляційно Журден заявив закоханому юнаку-міщанину. Клеонт вирішив боротися, використавши затяту дурість майбутнього тестя. Тому він добряче лупцює Журдена під час псевдопосвячення, прагнучи “вилікувати” його від манії аристократизму.)

– Доведіть, спираючись на текст, що образ Журдена не є типово класицистичним. Які новації для його створення використав Мольєр? (Журден одночасно й герой “характеру”, й герой “обставин”. Образ пана Журдена не є типово класицистичним персонажем, оскільки в ньому передовсім органічно поєдналися дурість і розум. Дурість героя підтверджується його прагненням будь-що потрапити у вище товариство, яке того не варте; він дає гроші, щоб його називали “ваша світлість”; залицяючись до Дорімени, не бачить, як Дорант використовує його почуття; він неук і невіглас, тому його легко обдурюють. Проте тут же у тексті читач відкриває для себе й низку позитивних рис героя (цим Мольєр руйнував підвалини канонів класицизму): це і його спостережливість (помітив, що кравець вкрав у нього добрячий шмат тканини), й уміння заробляти та рахувати гроші, й критичне ставлення до схоластичних наук, йому вистачає здорового глузду не влізти в бійку й т. ін.)

Головний художній прийом, який використовує Мольєр для розвінчання свого головного героя – це комізм, іронія, яка іноді переходить у гірку викривальну сатиру та жорсткий сарказм (Особливо у діалогах Журдена з його дружиною, яка на відміну від чоловіка не втратила здорового глузду й не охоплена пристрастю стати дворянкою). Основний комізм образу Журдена полягає в тому, що, втративши здоровий глузд і раціональні життєві орієнтири, які зробили його поважною і багатою людиною в своєму середовищі, він намагається потрапити до більш культурного та цивілізованого прошарку суспільства, не розуміючи, що дворянство є набагато гіршим та розбещенішим, ніж міщанство, до якого належить він сам.

Приклади застосування Мольєром різних видів комічного для втілення авторського задуму:

А) гумор – Журден позичає гроші Доранту (Висміюється довірливість Журдена та шахрайство Доранта);

Б) іронія – пані Журден іронізує над довірливістю свого чоловіка (Висміюється плазування Журдена перед аристократією);

В) сатира – Ков’‎єль дає негативну характеристику Журдену: “От йолоп, так йолоп!.. ” (Втілена народна оцінка таких “шляхтичів”, засудження буржуазії в її намаганні здобути аристократичні титули та звання);

Г) сарказм – пані Журден з неприхованим гнівом викриває Доранта і Дорімену, виганяючи їх зі свого дому (Втілено засудження лицемірного життя аристократії);

Д) буфонада (Італ. bufonada – блазенство, комедійна гра акторів, в якій використовуються засоби гіперболізованого комізму, окарикатурення персонажів, ситуацій; вистава, побудована в такій манері виконання) – окарикатурення Журдена: як він одягається, вимовляє звуки під час уроку, кланяється тощо (викриття ганебного плазування перед аристократією, яка того не варта);

Е) фарс (Вид народного театру та літератури західноєвропейських країн, передусім Франції. Відрізнявся комічною, нерідко сатиричною спрямованістю, реалістичною конкретністю, вільнодумством. Герої фарсу – міщани. Образи-маски фарсу позбавлені індивідуальності, вони були першою спробою створення соціальних типів) – переодягання Клеонта і Ков’‎єля, підглядання Ніколь, побиття Журдена палицями під час посвяти у “мамамуші” та ін. (фарсові елементи надають п’‎єсі особливої жвавості, ефекту комічного; це також засіб викриття і висміювання дурості Журдена).

Саме тому світогляд, поведінка та мораль Журдена викликають сміх та осуд. Саме через це так холодно публіка зустріла комедію Мольєра “Міщанин-шляхтич”. “Найкраще, що я можу зробити, – це викривати в смішних зображеннях пороки мого часу”, – говорив сам Мольєр і дотримувався цього девізу попри всілякі негаразди.

– Яку роль у системі образів відіграє пані Журден? Люсіль та Клеонт? Ніколь та Ков’‎єль? (Важливе місце у системі образів комедії “Міщанин – шляхтич” займають образи пані Журден, доньки подружжя Журденів Люсіль, її нареченого Клеонта та їхніх слуг Ніколь та Ков’‎єля. Всі вони протиставлені пану Журдену та його друзям – аристократам як представники міщанського прошарку, готові відстоювати свої права та почуття. Пані Журден бореться за щастя доньки, бачить усі хиби засліпленого манією аристократизму чоловіка, відверто ненавидить хижаків-аристократів, що присмокталися до тугого гаманця пана Журдена. В її образі до певної міри знайшли втілення думки самого автора, вони розвинені та поглиблені моральними засадами, що сповідують інші персонажі-міщани та їхні слуги. За принципом контрасту до образу головного героя створений і образ Клеонта. Якщо пан Журден виведений автором як антигерой – він носій моральних вад, які слід затаврувати, то Клеонт, його наречена Люсіль є ідеальними позитивними героями, які мають сприйматися глядачем як взірець людської поведінки. Вони обоє розумні, освічені, тверезо мислячі, керуються високими моральними переконаннями, борються за свої почуття з недолугим Журденом, відрізняються твердістю духу та справжнім почуттям людської гідності. Вони не будуть плазувати ні перед “тугим гаманцем” міщанина, ні перед високим становищем аристократа. Клеонт, предки якого обіймали почесні посади, й сам прослужив шість років у війську, його статки досить великі, але він, на відміну від Журдена, не має бажання привласнювати собі чужі звання і титули, тому що понад усе цінує честь та моральні якості. Ці герої, а разом з ними й пані Журден та слуги Ніколь і Ков’‎єль, доводять, що цінність людського життя й людини як особистості полягає в здатності керуватися здоровим глуздом та вимогами моралі, не втрачаючи при цьому почуття власної гідності. Крім того, образи Ніколь та Ков’‎єля є художньою опозицією до представників пихатої і чванливої дворянської знаті й недалекоглядного міщанства. Незважаючи на те, що вони слуги й не мають ні сану, ні грошей, ці персонажі є художнім утіленням авторського ставлення до простого народу, його поваги й доброзичливості до людей, у яких брак освіченості та “права гаманця” компенсується природною кмітливістю, завдяки якій вони стають справжніми господарями ситуації й не тільки влаштовують особисте щастя, а й турбуються про долю своїх господарів.)

– Який сенс образів Доранта й Дорімени? (Образи дворян графа Доранта та маркізи Дорімени яскраво засвідчують лицемірство, продажність, моральну ницість того зовні вишуканого, освіченого, блискучого аристократичного світу, до якого так прагне потрапити пан Журден. Граф Дорант, збіднілий дворянин-пройдисвіт, збирається за рахунок Журдена влаштувати свій шлюб з маркізою Доріменою. Він нахабно бреше Журденові й про прихильність родовитої дами, й про те, що “сьогодні йшла розмова в королівській спочивальні” саме про цього “видатного” міщанина, який заслуговує на дворянський титул. Образи Доранта і Журдена також протиставлені автором. Якщо Журден щирий у своїх почуттях, то граф – закінчений лицемір. Якщо Журден щиро вірить у шляхетне слово Доранта обіцянку повернути гроші, то аристократ-негідник і не збирається їх повертати, а використовує для власних цілей. Журден наївно прагне дружби з високими особами, проявляючи при цьому дурість та приниження. Дорант же, виманюючи гроші у Журдена, цинічно глузує з нього. Дорімена взагалі сприймає Журдена як кумедного дурника, блазня, але й сама виявляється обдуреною, погодившись на одруження з Дорантом, що маніпулює Журденовими грішми й видає себе за багатія. Маркізу не цікавлять високі почуття, вона опікується тільки власним статусом та багатством. Для Мольєра зображення аристократів саме під таким сатиричним кутом було актом надзвичайної громадянської сміливості. Адже він замахнувся на звичаї й вади панівного в суспільстві класу, і холод самого монарха був тому підтвердженням.)

V. Рефлексія. З’‎ясування традицій і новаторства Мольєра в п’‎єсі “Міщанин-шляхтич”

Складання порівняльної таблиці “Традиції та новаторство Мольєра у п’‎єсі “Міщанин-шляхтич”

Традиції класицизму

Новаторство Мольєра

– назва п’єси промовиста, має подвійний смисл:

1) викривається плазування Журдена перед аристократією;

2) міщанин виявляється більш шляхетним, ніж дворяни, тому немає потреби принижуватися;

– поділ персонажів на позитивних і негативних;

– дотримання правил жанрової ієрархії: комедії як жанру відповідають персонажі не дуже високого походження, їхня мова жива, розмовна; аристократія ж подається у сатиричному зображенні;

– виховний зміст комедії;

– розум – критерій оцінки персонажів;

– чітка композиція, підпорядкована задуму автора;

– універсальність людських характерів; образи схематичні, незмінні, за кожним – певна ідея;

– художні образи й увесь зміст комедії – моральний урок людству

– порушення правила трьох єдностей – місця, дії і часу;

– поєднання соціального змісту та любовної інтриги;

– реалістичність образів: вони взяті зі звичайного життя;

– поєднання комедії характерів із комедією обставин;

– використання традицій народного театру;

– уведення балету та співів у структуру комедії;

– орієнтація на смаки не вищого класу, а широкої публіки, утвердження пріоритетів народної моралі;

– викриття вад людей і суспільства (за О. Ніколенко)

Науковець Н. Міляновська вважає, що “у комедії “Міщанин-шляхтич” Мольєр майстерно поєднав суворі правила класицистичного мистецтва і народного фарсу: глибокий філософський зміст і побутові замальовки, реальне історичне тло і неправдоподібні комічні ситуації. Французький комедіограф своєю творчістю зумів довести, що високе мистецтво не обов’‎язково має бути трагічно-урочистим чи повчально-нудним, що і комедія може бути одночасно і вишуканою, і смішною, і цікавою як для аристократії, так і для простолюду”. Доведіть справедливість цього твердження, спираючись на текст п’‎єси.

VI. Домашнє завдання

Прочитати комедію Д. Фонвізіна “Недоросток”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Мольєр. Міщанин-шляхтич. Основні образи комедії. Засоби комічного (гумор, іронія, сатира, сарказм)