МОЙСЕЙ – СУМЛІННЯ СВОГО НАРОДУ (ІВАН ФРАНКО)

В 1905 р. Іван Франко написав свого Мойсея, твір, що вважається його найбільшим поетичним досягненням, гідним порівняння з найкращими поетами світової літератури. Поет був тоді напередодні п’ятдесятого року життя; він мав уже за собою величезний досвід, здобутий у невпиннім змаганні з силами, які противилися поступові, а також у тій унутрішній боротьбі з самим собою, що є вічною долею кожного справжнього поета. Він почував уже досить сили і мав досить перспективи, щоб поглянути назад і на свої досягнення, і на неуспіхи та перевірити увесь свій Життєвий шлях. Він знав, що в тому часі він був незаперечним духовим провідником свого народу, особливо західньої його вітки, і він почував унутрішню потребу висловити свої почування і сказати тому народові те все, що впродовж довгих років змагання налягало йому на серці. Він хотів зробити це без їдкого тону своїх давніших писань, коли то його перо було нагострене войовничим духом народного трибуна. Він хотів висловити свої ідеї на більш загальній, уселюдській площині, і його увагу привернула біблійна тема – особа Мойсея. Поет знайшов немало пунктів схожості між Мойсеем і собою самим, з погляду і пророка, і поета. Оба вони в імені свого духового провідництва вели свої народи до невідомого і непевного майбутнього. Оба стояли перед вічною проблемою, що стрічає кожного справжнього провідника: він бачить свій народ як можливе знаряддя Бога, якому суджено довершити великих діл, і одночасно він мусить змагатися з своїми земляками, надто полоненими земними справами і ще не дорослими до того, щоб стати тим духовим інструментом. Тут починається велич трагедії.

За обрамуванням біблійної теми вчинки і слова Мойсея є інкарнаціями власних думок поета. Тому ми мусимо повернутися трохи і спинитися над тими побудниками, що привели поета до його теми – теми, що заторкає проблеми з ділянок релігії і філософії, соціології і моралі – проблеми, що були спільні і біблійному пророкові, і модерному українському поетові.

Передусім ми не повинні забувати того, що “Мойсей”, поема виразно на релігійну тему, була написана революціонером, який упродовж довгого часу був оборонцем т. зв. наукового соціалізму. В 70-их рр., у часах студій молодого Франка у львівському університеті, соціалістичні ідеї здавалися йому єдино спроможними розв’язати скомпліковану і заплутану ситуацію, яка існувала тоді в Галичині, відсталій австрійській провінції, заселеній українцями і управлюваній польськими землевласниками… Але Франко мусів змагатися не тільки з чужими силами, що стримували зрушення мас, але й з назадницьким традиціоналізмом власного суспільства. Хоч Франко знаменито визнавався в соціалістичній літературі і сам написав немало статей на соціалістичні теми, він ніколи не став ортодоксальним соціалістом, який усю людську діяльність спроможний розглядати тільки з визначеної доктринальної позиції, з підкресленням ненависті! до інших класів.

Як знаємо, соціалізм був не тільки економічною теорією, але й філософією, що вмішувалася в проблеми релігії й етики. Навіть католицькі вчені вважали його найповажнішим суперником християнства. У випадку з Франком парадокс був у тому, що він мав наче дві особистості. Він був типовим продуктом раціоналістичного наукового соціалізму: публіцист і політик, пропагандист матеріалістичного світогляду – і водночас, як поет, він твердо вірив у всепотужну силу духа… Ця боротьба між ідеалізмом і раціоналізмом є найхарактеристичніша риса Франкової поезії, і тут він був тільки невідродним сином свого сторіччя, роздертого супротивними ідеями. В “Зів’ялому листі” є поеми, які проголошують тільки матерію безсмертною, бо ні один її атом не може зникнути. А все ж поет сам уповні свідомий подвійності своєї душі і робить її ціллю своєї власної іронії і кпин. У хвилину розпуки і терпіння він кличе па допомогу сатану (так як цє зробив і Бодлер у своїх “Квітах зла”), і сатана з’являється тільки на те, щоб висміяти сам факт того, що він міг бути покликаний! Ось новість! Курйоз! Ось диво природниче! Пан раціоналіст, безбожник – чорта кличе, ще й душу напиха!

З таких роздумувань виринає незабаром поема про Івана Вишенського, українського ченця з Атонської гори, аскетичні ідеї якого про особисте спасіння стають у конфлікті з його обов’язками як патріота. Тут примат Духа поставлений високо понад усі можливі матеріалістичні доктрини, і ця поема дає нам уже передсмак душепотрясних диспутів між Мойсеєм-Єговою і Мойсеем-Азазелем. В Мойсеї ідеальний світ вічного Бога зображений з усією гостротою вгляду в філософічні і психологічні його аспекти…

Поема закінчується так, як і в Біблії: Мойсей засуджений ніколи не увійти до Обіцяної країни, як кара за його хвилинний брак довір’я до Бога. Він помирає перед брамами Обіцяної країни, але народ, збуджений його ідеями, повстає до бою. Авірона каменують і вішають Датана, і гебреї знову рушають у невідоме майбутнє, щоб “рівнять в ході Духові шлях і вмирати на шляху”.

Отак поет трансформував біблійну тему, надавши їй метафоричного значення. У біблійних сценах він показує свої власні життєві досвідчення і страждання, своє власне змагання з оточенням, несвідомим свого історичного призначення, і в кінці – власні сумніви і зневіри, і звідси, з прологу до поеми, його голос сягає вершин, незнаних від часів Шевченка. Він показує візію замученого народу, паралітика на роздоріжжі, що, проте, призначений повстати силою свого Духа і стати господарем української землі від Карпат по Кавказ і зайняти належне місце в колі вільних народів.

Мойсей у Франковій поемі завіщає своєму народові “печать Духа”, що має завдання вести його почерез століття. В українському житті печать Франкової духової сили є величезною творчою потугою, що порушує маси і спонукає їх до все нових жертв, з візіею Обіцяної країні і…

Святослав ГОРДИНСЬКИЙ


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

МОЙСЕЙ – СУМЛІННЯ СВОГО НАРОДУ (ІВАН ФРАНКО)