Моделювання територіально-виробничих комплексів
Одним з напрямків математичного моделювання в економічній географії є??моделювання структур територіальних систем виробництва, тобто зв’язків і відносин їх елементів і підсистем. Так, структуру регіональної економіки (економічного району, регіонального господарського комплексу) можна аналізувати по галузях матеріального виробництва. Математичною моделлю структури району в цьому випадку є міжгалузевий баланс (МОБ) виробництва і розподілу продукції.
Оптимальний варіант територіальної організації виробництва повинен відповідати критерію оптимальності. Його формулювання – одна з найбільш складних і відповідальних проблем, оскільки саме він дає можливість порівнювати різні планові рішення на основі кількісного показника. Виходячи з основної соціальної мети розвитку держави оптимальним повинен бути визнаний план, що забезпечує максимальне при сучасних можливостях задоволення матеріальних і духовних потреб членів суспільства. Однак питання про кількісний порівнянні різних матеріальних і нематеріальних благ в даний час ще далекий від вирішення. У зв’язку з цим на практиці використовують наближені критерії оптимальності. В реальних задачах залежно від конкретних умов можуть бути прийняті такі наближені критерії, як:
– Мінімум сукупних витрат на реалізацію плану;
– Максимум прибутку;
– Максимум випуску планованих видів продукції; і т. д.
Кожному критерію оптимальності відповідає своя цільова функція, тобто функція, яка дає значення кількісного показника, за яким порівнюють різні варіанти плану (витрати, прибуток, обсяг виробництва) залежно від їх показників.
Слід зазначити, що досягнення оптимуму для різних підсистем економіки не означає, що критерій оптимальності народного господарства в цілому досягається при цьому автоматично. Причина цього полягає в тому, що між локальними підсистемами народного господарства завжди існують зв’язки. При моделюванні окремих підсистем ці зв’язки часто важко врахувати в повній мірі, що і призводить до невідповідності локальних (приватних) оптимумів глобальному (загального). Припустимо, що розрахований оптимальний план розвитку деякого ТПК. Згідно з цим планом потреби в будь-якому вигляді продукції, наприклад в цементі, повинні задовольнятися виключно за рахунок його ввезення, незважаючи на те що в межах ТПК можна організувати виробництво цементу в достатньому обсязі. Не виключено, що ввезений цемент обходитиметься дорожче, ніж при створенні його виробництва на місці. У цьому випадку отриманий план буде оптимальним тільки для розглянутого ТПК, але не для народного господарства країни в цілому.
Проблема відповідності локальних оптимумів глобальному полягає в тому, щоб забезпечити такі умови, за яких буде виконуватися принцип: те, що необхідно народному господарству в цілому, необхідно кожній з його підсистем. Однак ця проблема залишається поки невирішеною. Отримано результати, що дозволяють зблизити локальні і глобальні оптимум. Так, при вирішенні завдань розвитку територіальної організації виробництва доцільно об’єднувати галузі, пов’язані з видобутком сировини, палива, виробленням електроенергії. Бажано в якості оптимізуються систем вибирати такі, які включали б в себе всю технологічну послідовність переробки сировини, починаючи з його видобутку і закінчуючи поставками готової продукції споживачам.
У певних випадках доцільно враховувати імовірнісний характер деякої частини параметрів задачі, тобто розглядати їх як випадкові величини з попередньо встановленими законами розподілу. Однак треба зазначити, що встановлення законів розподілу величин, що фігурують в задачі, пов’язане зі значними труднощами і вирішення завдання може при цьому сильно ускладнитися. Для досягнення узгодженості розвитку суміжних територіальних систем продуктивних сил і народного господарства в цілому в решаемую задачу включають додаткові обмеження, а при визначенні коефіцієнтів цільової функції замість існуючих показників цін і витрат використовують оцінки, отримані в результаті розв’язання оптимізаційних задач для суміжних і більш високих за рангом підсистем народного господарства. Бажано також, щоб процес вирішення оптимізаційних задач був багатокроковим (ітеративним) з узгодженням на кожному кроці рішень для окремих підсистем як одного, так і різних рівнів. Ці прийоми не забезпечують повної відповідності локальних оптимумів глобальному, але дозволяють їх зблизити.
Результати вирішення завдань розвитку і територіальної організації виробництва повинні бути ретельно проаналізовані. Аналіз полягає насамперед у виявленні умов, при яких отримане рішення задачі стійко, тобто залишається оптимальним при невеликих змінах вихідних даних. Необхідність дослідження стійкості викликана тим, що в реальній дійсності завжди можливі певні відхилення, які необхідно передбачити. Для контролю стійкості вирішуються завдання, що відрізняються один від одного значеннями тих чи інших числових параметрів, і результати порівнюються.
Одним з найважливіших аспектів аналізу є дослідження економічної ефективності отриманих рішень. Важливо не тільки отримати рішення, необхідно також зрозуміти, чому вийшов саме такий варіант плану, яка значимість умов, врахованих при постановці завдання і т. д. Основним засобом аналізу при цьому служать додаткові показники, що носять назву оцінок оптимального плану (або двоїстих оцінок, об’єктивно обумовлених оцінок, дозволяють множників, множників Лагранжа).
Задачі оптимального розвитку і розміщення виробництва формулюються, як правило, у вигляді задач лінійного програмування. Доведено, що кожній такій задачі єдиним чином відповідає інша, двоїста їй задача. Якщо, наприклад, в якості прямої розглядати галузеву задачу максимізації обсягу випуску продукції, то двоїста їй задача полягає в мінімізації витрат ресурсів. Цільова функція двоїстої задачі в цьому випадку являє собою суму творів цін ресурсів на їх обсяги. Оптимальні значення цільових функцій обох завдань завжди збігаються. Це означає, що оцінки оптимального плану (оптимальні значення змінних двоїстої задачі) показують, як впливають обмеження прямої задачі на значення її цільової функції.
Економічний і економіко-географічне зміст двоїстих оцінок залежить від характеру критерію оптимальності та складу обмежень. Так, результати вирішення галузевих завдань на мінімум сукупних витрат показують, на скільки зменшиться їх величина при збільшенні обсягу споживання даного ресурсу на одиницю. Іншими словами, в даному випадку двоїста оцінка відображає наслідки використання додаткової (граничної) одиниці ресурсу. Якщо її застосування знижує значення цільової функції (тобто значення витрат) на величину, більшу оціненої, то залучення цієї додаткової одиниці ресурсу, очевидно, є доцільним.
Незважаючи на значні труднощі, пов’язані з розробкою критерію оптимальності економіки і вирішенням проблеми відповідності локальних оптимумів глобальному, впровадження методів оптимального планування в практику вже зараз може дати відчутний ефект. Досвід показує, що використання моделей оптимального планування дозволяє розробляти плани, реалізація яких здійснюється з економією сумарних витрат на 10-15% більше порівняно з планами, складеними за традиційним методам. Застосування оптимізаційних методів дозволяє охопити значно більшу кількість економічних і економіко-географічних факторів, ніж це можливо в даний час, дає важливу додаткову інформацію, що дозволяє проводити глибокий аналіз процесів територіальної організації виробництва.
У підвищенні ефективності виробництва важливу роль відіграють форми його територіальної організації. Ефективність ТПК досягається в результаті:
– Більш повного і раціонального використання ресурсів, попутних продуктів і відходів виробництва;
– Більш ефективної організації виробництва, тобто правильного структурного поєднання галузей і енерговиробничих циклів, ефективної концентрації і спеціалізації підприємств, комбінування виробництв, раціонального розміщення окремих виробництв в межах комплексу;
– Раціонального розміщення і використання загальних для всього комплексу або окремих його частин елементів виробничої та соціальної інфраструктури;
– Поліпшення зовнішніх і внутрішніх зв’язків;
– Вдосконалення системи розселення.
Моделювання ТПК має ряд особливостей. В економіко-математичної моделі повинні бути враховані наступні районні фактори:
– Єдність місця розташування підприємств ТПК і транспортної мережі;
– Єдність трудових ресурсів;
– Сфера обслуговування населення;
– Загальні природні або інформаційні ресурси;
– Специфічна для кожного ТПК виробнича і територіальна структура і певні взаємозв’язки галузей;
– Єдність будівельної бази для розвитку різних галузей, а також житлового та культурно-побутового будівництва.
Моделі ТПК можуть бути відкритими і замкненими, статичними і динамічними.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)