Моделювання полікультурного освітнього простору
Моделювання полікультурної освіти – завдання непросте. В даний час педагогічна наука не має достатньо коштів для опису такого складного багатофакторного процесу, яким є полікультурне освітній простір.
Полікультурне освітній простір – це не тільки установи, спеціально створені і призначені для виховання і освіти підростаючого покоління (дитячі садки, школи, училища, технікуми і т. д.), але й інші соціальні системи і явища – люди, установи, предметний світ, суспільні процеси, засоби масової інформації, провідні ідеї, ціннісні орієнтації, все те, що обумовлює глибокі зміни в мультикультурному суспільстві.
Прогностична модель може бути представлена як система, яка розкриває об’єктивні потреби суспільства в інноваційних технологіях полікультурної освіти, в кросскультурном соціумі, і відображає його сутнісну, змістовну і методологічну характеристики.
Сутність прогностичної моделі адаптаційного полікультурного освітнього простору випливає з обгрунтування суперечностей між:
– необхідністю звернення в полікультурному освіту до цілісності культури і необхідністю відображення її етнічних компонентів, актуальних для суб’єктів освіти;
– цілісністю культурного середовища та функціонуванням у ній різних етнічних компонентів;
– протиріччям, пов’язаним з необхідним забезпеченням засвоєння особистістю цілісної загальнолюдської культури та її етнічного національного змісту.
Полікультурне освітній простір створюється для безконфліктного подолання цих протиріч на основі його наповнення цінностями загальнолюдської, національної та індивідуальної культури.
З урахуванням вищевикладених положень прогностична модель адаптаційного полікультурного освітнього простору визначається нами як територіально позначена полікультурне середовище, в якій задовольняються потреби в освіті, адаптації, захисту та підтримки різних етнічних спільнот і окремої особистості на основі діалогу, взаємозбагачення та взаємодії культур.
Мети адаптаційного полікультурного освітньої-тельного простору полягають у створенні умов, механізмів і технологій адаптаційної інтеграції особистості в культуру за допомогою освіти. Необхідно також визначити способи знаходження, підтримки, розвитку Людини в людині і закласти в нього механізми самореалізації, адаптації в кросскультурном суспільстві. Названі цілі відображають необхідність доступу осіб, які перебувають в несприятливих-приємному або маргінальному положенні, до утворення та інформації, їх адаптації в инокультурной середовищі, а також їх участі в міжкультурному, міжнаціональному взаємодії.
Мети полікультурної освіти реалізуються за допомогою визнання людської, національної культури фактором розвитку освіти і необхідності його здійснення в контексті діалогу культур. Прогностична модель адаптаційного полікультурного освітнього простору спрямована в майбутнє, вона відображає перспективи розвитку особистості в мультикультурному суспільстві шляхом її інтеграції у світову та національну культуру.
Обгрунтування сутності, мети і завдань прогностичної моделі полікультурного освітнього простору дозволило вичленувати її перспективні функції:
– гуманітарно-освітню;
– адаптаційно-реабілітаційну;
– соціально-педагогічного захисту і підтримки.
У сформованих умовах пошук шляхів гармонійного розвитку етнокультур і неконфліктного їхнього співіснування представляється для багатонаціональної Росії, ПМР, країн СНД найважливішою державної та соціально-політичним завданням.
Як уже зазначалося, одним з ефективних засобів вирішення цього завдання є система освіти, в рамках якої держава здатна позитивно і цілеспрямовано формувати етнокультурні процеси в суспільстві.
Функції освітнього простору відображають сучасні світові та регіональні тенденції побудови системи полікультурної освіти, затверджує полісуб’ектную сутність освітнього процесу, який передбачає єдність загальнокультурного, соціально-морального і професійного розвитку особистості.
Компонентами полікультурного освітнього простору виступають: ціннісно-змістовний, особистісно-орієнтований; операційно-діяльнісний; регіонально-інтеграційний. Вони відображають комплекс відносин:
– до особистості як вищої цінності в педагогічній взаємодії, як суб’єкту життя, здатної до культурного самовизначення і самоизменению;
– до педагога як посереднику між людиною і культурою, здатному ввести його у світ культури і надати допомогу і підтримку кожної особистості в індивідуальному самовизначенні у світі відносин, цінностей та діяльності;
– до освіти, його змісту як культурного процесу, в основі якого стоять особистість, особистісний сенс, загальнолюдські та національні цінності, діалог і співробітництво;
– до школи, навчальному закладу як до цілісного, полікультурному освітнього простору, де живуть і відтворюються культурні цінності і зразки спільного життя дітей і дорослих, здійснюється інтеркультурна комунікація, міжнаціональне виховання людини культури.
На основі інваріантних загальнолюдських цінностей мають бути сформовані і підтримані національні та міжнаціональні цінності, парадигми конвергенції та інтеграції духовних цінностей, базова культура особистості, її відповідність реаліям мінливого світу.
У відкритому полікультурному освітньому просторі реалізується процес, основна мета якого – створення умов, що забезпечують захист і підтримку розвитку кожної особистості. Відповідно до цього в практику роботи доцільно впроваджувати методи і технології, що сприяють індівідуальнолічностному підходу в соціальному становленні, адаптації людини в ІНТЕРКУЛЬТУРНОГО освітнє середовище за допомогою різних видів діяльності: 1) активизирующей процеси самопізнання, саморозвитку, що сприяє розвиткові механізмів рефлексії; 2) спрямованої на виявлення суб’єктів освіти їхніх найважливіших потреб і проблем щодо організації процесу педагогічної взаємодії, в якому кожен має можливість виявити особистісно-значимі цілі життєдіяльності (індивідуальної сфери самореалізації); 3) спрямованої на пошук засобів і форм адаптації, захисту та підтримки особистості консультативного, інформаційного та практичного характеру.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)